09 березня 2010 р. № 22/459-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача - Трусова О.Г., Міщенко В.В.,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ДП "Придніпровська залізниця"
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2009
у справі№22/459-07
за позовом ДП "Придніпровська залізниця"
доВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського"
про стягнення 9338,04 грн. плати за користування вагонами
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2008 (суддя Пуппо Л.Д.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2009 (судді: Джихур О.В., Виноградник О.М., Лисенко О.М.), у позові відмовлено у зв'язку з недоведеністю вини вантажовласника у затримці (неприйнятті) вагонів у червні 2007 року.
ДП "Придніпровська залізниця" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.119 Статуту залізниць України, п.п.9,10 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу України від 25.02.1999р. №113 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999р. за №165/3458. Зокрема, скаржник з посиланням на копію книги повідомлень про затримку поїздів вказує на недоведеність обставин запізнілого отримання відповідачем повідомлення про затримку вагонів (тільки 05.06.2007 року об 15 год. 00 хв.). Позивач також вважає, що факт затримки вагонів зафіксовано актом про затримку від 04.06.2007, а представник ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" Фандеєва Л.І. відмовилася приймати повідомлення про затримку, про що було складено акт загальної форми від 04.06.2007 №1.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова -залишенню без змін з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові апеляційний господарський суд виходив з того, що:
4 червня 2007 року згідно наказу №6 від 04.06.2007 вагони згідно відомостей плати за користування вагонами, вантажовласником по яким значився відповідач, були затримані на станції Верхівцево Придніпровської залізниці, про що складено акт про затримку вагонів та направлено телеграму №84 на станцію Дніпродзержинськ Придніпровської залізниці.
Згідно зі ст.119 Статуту залізниць за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їздних колій, портами, організаціями, установами, громадянами -суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата.
Затримка вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення оформлюється наказом залізниці і підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання актів, але не менше як двома особами відповідно до п.3 Правил складання актів. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у “повідомленні про затримку вагонів” на станцію призначення, яка повинна проінформувати вантажовласника про затримку вагонів з його вини шляхом вручення такого “повідомлення” не пізніше двох годин після його отримання станцією призначення.
Апеляційна інстанція погодилася з висновком господарського суду про те, що в акті про затримку вагонів від 4 червня 2007 року не вказана причина затримки вагонів.
Інформацію про затримку вагонів відповідач своєчасно не отримав.
Інформаційний лист був складений на станції Верхівцеве 4 червня 2007 року об 16год. 15хв., що підтверджується копією листа, телеграмою №НР84 від 4 червня 2007 року, яка передана на станцію Дніпродзержинськ 4 червня 2007 року об 16год. 40хв.
Інформація про затримку вагонів отримана комбінатом 5 червня 2007 року об 15 год. 00хв., про що є запис в книзі “повідомлень про затримку вагонів”.
Таким чином, позивач порушив порядок повідомлення про затримку вагонів, документально не підтвердив час затримки вагонів, вина відповідача у затримці вагонів не доведена, у зв'язку з чим господарський суд правомірно відмовив в задоволенні позову.
Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.
На спірні правовідносини, пов'язані з нарахуванням позивачем плати за користування вагонами, поширюється дія ст.119 Статуту залізниць України та Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 №113 (надалі - Правила), що враховано судами попередніх інстанцій.
Згідно з ст.119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата.
Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.
Відповідно до п.п.8,9,10 Правил у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. Про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ (додаток 4).
Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" (додаток 5) до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).
Судами першої та апеляційної інстанцій з врахуванням вимог абзацу 4 п.10 Правил і на підставі ретельної правової оцінки змісту акта про затримку вагонів від 04.06.2007 (а.с.21), повідомлення про затримку вагонів (а.с.31) отриманого представником ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" лише 05.06.2007р. об 15 год. 00 хв., телеграми №НР84 від 04.06.2007 (а.с.29), яка надійшла на станцію Верхівцеве 04.06.2007р. тільки об 16 год. 40 хв., та інших наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а позивачем не спростовано факт несвоєчасного повідомлення вантажоодержувача про затримку адресованих йому вагонів (відправлені 05.06.2007р. об 11 год. 20 хв. після закінчення затримки) та обумовлену цим недоведеність вини відповідача у затримці вагонів, як підстави для нарахування спірної суми плати за користування вагонами.
Наявні ж заперечення скаржника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі та до намагань надати перевагу одним доказам (акт загальної форми від 04.06.2007 №1, витяг з книги повідомлень про затримку поїздів форми ГУ-48) перед іншими оціненими судом доказами (повідомлення про затримку вагонів, телеграма №НР84 від 04.06.2007), однак, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду постанов Вищого господарського суду України, прийнятих з порушенням вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України (постанова ВСУ від 03.11.2009 у справі №34/36-09-910).
Водночас, інші заперечення позивача зводяться виключно до посилань на недоведеність фактичних обставин запізнілого отримання відповідачем повідомлення про затримку вагонів (тільки 05.06.2007 року об 15 год. 00 хв.), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.111 ГПК України у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи.
Окрім того, виходячи зі змісту п.8 Правил акт загальної форми складається у разі затримки вагонів на станції та підписується представниками станції і вантажовласника. Тобто вимога складання актів загальної форми стосується всіх випадків затримки вагонів (як на станції призначення, так і на підходах до неї).
Судами правомірно не прийнято до уваги посилання позивача на акт загальної форми від 04.06.2007 №1 в обґрунтування встановлення факту відмови представника ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" Фандеєвої Л.І. приймати повідомлення про затримку, оскільки акти загальної форми позивачем складалися односторонньо та не підписані вантажоодержувачем.
Судом також правомірно відхилено наданий позивачем акт про затримку вагонів, який в розумінні п.9 Правил є лише документом обліку часу користування вагонами, а відповідно до ст.129 Статуту залізниць України та п.8 Правил підставою покладання на вантажовідправника чи вантажоодержувача для матеріальної відповідальності у вигляді плати за користування вагонами можуть бути лише акти загальної форми, складені та підписані представниками станції і вантажовласника.
Це випливає з правила допустимості доказів, встановленого ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, яке застосовано судом правомірно.
Разом з тим, приймаючи рішення, місцевий господарський суд правильно визнав безпідставними посилання позивача на те, що затримка вагонів сталася з причин залежних від відповідача, оскільки належних доказів відмови відповідача від прийняття спірних вагонів з певних причин, що могло б стати підставою для їх затримки, залізницею суду надано не було.
Недоречним вважається також голослівне твердження скаржника про вчинене телефонограмою повідомлення станції призначення про затримку вагонів з посиланням на наявну у справі копію витягу з журналу телефонограм по ст.Верхівцеве, оскільки, по-перше, вказаний витяг у матеріалах справи відсутній. По-друге, в п.10 Правил йдеться про необхідність інформування станцією призначення саме вантажовласника про затримку вагонів (в тому числі телефонограмою), а тому можливе своєчасне інформування телефонограмою станції призначення про затримку вагонів жодним чином не впливає та не має істотного значення для вирішення спору, оскільки не спростовує відсутність підстав для задоволення позову, пов'язану з фактом несвоєчасного повідомлення вантажоодержувача про затримку адресованих йому вагонів та недоведеності вини відповідача.
Зважаючи на вищенаведене, касаційна інстанція не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2009 у справі №22/459-07 залишити без змін, а касаційну скаргу ДП "Придніпровська залізниця" -без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун