09 березня 2010 р. № 3/210-3170(17/214-3974)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача - Шутка Я.С.,
відповідача - Кирилюк Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат"
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 01.12.2009
у справі№3/210-3170(17/214-3974)
за позовом ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат"
доТОВ "ТеДБуд"
пророзірвання договору оренди від 01.07.2004
та зобов'язання передати майно
та за зустрічним позовом провизнання недійсним договору оренди від 01.07.2004
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.06.2009 (суддя Турецький І.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2009 (судді: Скрипчук О.С., Дубник О.П., Процик Т.С.), в первісному позові відмовлено повністю у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог, зустрічний позов задоволено -на підставі ст.ст.203,215 ЦК України визнано недійсним з моменту укладення договір оренди від 01.07.2004 №298, як такий, що укладений між сторонами з порушенням вимог ст.7 Закону України "Про господарську діяльність в Збройних Силах України" (щодо передачі в оренду виключно на конкурсній основі) та п.8.6.1 ст.8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" шляхом передачі в оренду військового майна, що перебуває в податковій заставі, без отримання згоди податкового органу.
ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.188 ГК України, ст.ст.525,526,612,651, ст.1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст.7 Закону України "Про господарську діяльність в Збройних Силах України", п.8.6.1 ст.8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст.43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що згідно п.п.3.1,3.3 Статуту ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат" майно підприємства, як самостійного господарюючого суб'єкта, є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання, а позивачем за зустрічним позовом не представлено жодних доказів щодо перебування переданого в оренду майна на обліку в якості військового майна.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова -скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області з наступних підстав.
Відмовляючи в первісному позові повністю та задовольняючи зустрічний позов місцевий господарський суд виходив з недоведеності передбачених ст.783 ЦК України підстав для розірвання договору оренди від 01.07.2004 №298, а також з обставин укладення сторонами вказаного договору стосовно військового майна з порушенням імперативних вимог ст.7 Закону України "Про господарську діяльність в Збройних Силах України" щодо передачі в оренду військового майна виключно на конкурсній основі.
Залишаючи без змін рішення про відмову в первісному позові та про задоволення зустрічного позову і відхиляючи доводи, апеляційний господарський суд послався на укладення договору оренди від 01.07.2004 №298 з порушенням вимог п.8.6.1 ст.8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки орендодавцем без отримання письмової згоди податкового органу було передано в оренду майно, яке станом на 01.07.2004р. перебувало в податковій заставі (а.с.123-126 том 2). Апеляційна інстанція також зазначила про те, що зважаючи на закінчення терміну дії даного договору, неможливим після 30.06.2009 року є визнання його недійсним на майбутнє.
Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив про недоведеність передбачених ст.783 ЦК України підстав для розірвання договору оренди від 01.07.2004 №298 на вимогу орендодавця. Посилання скаржника на ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, як на підставу розірвання в судовому порядку договору у зв'язку з несплатою орендних платежів, є необґрунтованим, оскільки ч.3 цієї статті, так само як і ст.782 цього Кодексу встановлює для таких випадків право на односторонню відмову від договору (постанова ВСУ від 22.02.2005 у справі №34/400).
Однак, колегія не може погодитися з іншими висновками судів попередніх інстанцій в частині первісного позову з огляду на таке.
Іншою підставою для розірвання договору оренди позивачем визначено порушенням орендарем обов'язку щодо утримання та зберігання орендованого майна у належному стані з посиланням на підтвердження цього факту актом від 19.04.2007 (а.с.44-47), складеним комісією ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат", від підписання якого директор ТОВ "ТеДБуд" відмовився.
Відповідно до ст.11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2008, якою попередні судові акти у даній справі були скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, доручено останньому при новому розгляді справи вирішити питання про призначення відповідної експертизи з метою достовірного встановлення технічного стану орендованого обладнання та його можливої зміни в бік погіршення (несправність, непридатність для експлуатації тощо) за період фактичного використання орендарем.
Відповідно до ст.42 ГПК України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.
Проте, всупереч вимогам ст.11112 Господарського процесуального кодексу України судами попередніх інстанцій належним чином не виконані вказівки касаційної інстанції щодо необхідності проведення відповідної судово-технічної експертизи.
Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій в обґрунтування недоведеності дефектів (пошкоджень, несправностей) орендованого майна за період його використання орендарем обмежилися лише посиланням на повідомлення експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ від 31.03.2009 про неможливість подання висновку судової товарознавчої експертизи по справі №3/210-3170(17/214-3974) (а.с.99-105 том 2), однак, вказане повідомлення взагалі не є експертним висновком в розумінні ст.42 ГПК України.
Окрім того, апеляційний суд встановив факт закінчення з 30.06.2009 року терміну дії договору оренди від 01.07.2004, не врахувавши наступне.
Розірвання за згодою сторін чи в судовому порядку можливе виключно щодо чинного договору, зобов'язання за яким не припинилися. Виходячи зі змісту норм ч.2 ст.17 та ч.2 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі закінчення строку дії договору оренди та відмови орендодавця від його пролонгації договір оренди припиняється. Отже, можливе припинення договору оренди від 01.07.2004 та його подальша нечинність не виключають відсутність предмета спору у даній справі в частині первісних позовних вимог про розірвання вказаного договору.
Окрім того, згідно зі ст.785 ЦК України та ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовим наслідком припинення договору оренди є виникнення у орендаря обов'язку негайно повернути об'єкт оренди орендодавцеві, що, до речі, є однією з первісних позовних вимог.
Суди також не дослідили та встановили тих обставин, чи мало місце продовження дії згаданого договору оренди на той же строк та на тих самих умовах, чи орендодавець своєчасно відмовився від його пролонгації (ст.764 ЦК України, ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), що також має істотне значення для правильного розгляду первісного позову.
Що стосується зустрічного позову, то суд першої інстанції в обґрунтування підстав для визнання недійсним договору оренди від 01.07.2004 безпідставно послався на порушення сторонами вимог ст.7 Закону України "Про господарську діяльність в Збройних Силах України", якою врегульовано обов'язковість конкурсних засад передачі в оренду військового майна, з огляду на таке.
Згідно положень Статуту ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат" майно державного підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання, а саме підприємство здійсню господарську діяльність на госпрозрахункових засадах.
Відповідно до ст.ст.1,3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
В свою чергу, згідно зі ст.3 Закону України "Про господарську діяльність в Збройних Силах України" суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
З матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено, що ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат", входить до кола суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, як і не вбачається, що орендоване товариством обладнання закріплено за ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат" на праві оперативного управління та обліковується в якості військового майна, в зв'язку з чим безпідставним є застосування судом ст.7 Закону України "Про господарську діяльність в Збройних Силах України" до спірних орендних правовідносин, пов'язаних з визнанням недійсним договору оренди від 01.07.2004 №298.
Окрім того, визнання недійсним спірного договору оренди з моменту укладення суперечить правовій природі договорів оренди, оскільки зі змісту договору оренди випливає можливість його припинення лише на майбутнє, так як за договором оренди неможливо повернути вже здійснене користування орендованим майном.
Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними (постанова ВСУ від 13.03.2007 у справі №3/583-05).
Апеляційний суд на вказані обставини помилково уваги не звернув.
Разом з тим, касаційна інстанція вважає передчасним також висновок апеляційного суду про недійсність договору оренди від 01.07.2004 №298, як укладеного стосовно майна, котре станом на 01.07.2004р. перебувало в податковій заставі, без згоди податкового органу (а.с.123-126 том 2), який (висновок) покладений в основу оскаржуваної постанови в частині задоволення зустрічного позову, з огляду на наступне.
За змістом пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" право податкової застави виникає у податкового органу, якому активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу.
За таких обставин, право на звернення до суду у разі невиконання відповідачем (орендодавцем) в зв'язку з податковою заставою обов'язку дотримання обмежень встановлених пунктом 8.6 статті 8 вказаного вище Закону належить саме податковому органу, а не стороні такого договору, яка в силу приписів ст.1 ГПК України має звертатися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав.
В свою чергу, з матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено того, що ДПІ у м.Тернополі, не будучи залученою до участі у справі в якості третьої особи, заявляла будь-які претензії з приводу укладання спірного договору. Інших обставин, з якими позивач пов'язував визнання договору купівлі-продажу недійсним, апеляційним судом встановлено не було.
Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з визнанням недійсними договорів, укладених стосовно майна, яке перебувало у податковій заставі (постанова ВСУ від 15.05.2007 у справі №20-9/393).
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат" задовольнити.
Рішення господарського суду Тернопільської області від 25.06.2009 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2009 у справі №3/210-3170(17/214-3974) скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун