04 березня 2010 р. № 15/169/31-15/182/32
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:Першикова Є.В.,
суддів:Данилової Т.Б.,
Ходаківської І.П.,
розглянула
касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Прилуцький завод "Білкозин" (далі -Завод)
на постановуКиївського апеляційного господарського суду
від20.05.09
у справі№ 15/169/31-15/182/32
господарського судуЧернігівської області
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Томіг" (далі -Товариство)
доЗаводу
простягнення 1 904 002,02 грн.,
та за зустрічним позовом Заводу
доТовариства
простягнення 1 208 950,27 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- Товариства:Шевчук О.Л. (за дов. № 3 від 01.03.10);
Шевчук В.Л. (за дов. № 4 від 01.03.10);
Тегза О.Ю. (директор);
- Заводу:Карпенко В.К. (за дов. № 145 від 03.03.10).
Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку по суті, не заявлено.
За згодою присутніх представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.03.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 26.01.09 господарського суду Чернігівської області (суддя Федоренко Ю.В.) первісний позов задоволено частково.
З Заводу на користь Товариства стягнуто 1 717 165,90 грн. боргу, 26 069,72 грн. витрат від інфляції, 17 862,93 грн. процентів річних, 17 610,99 грн. державного мита та 109,14 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У частині вимог Товариства про стягнення 142 903,47 грн. пені - відмовлено.
В задоволенні зустрічних позовних вимог Заводу відмовлено повністю.
Постановою від 20.05.09 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Григоровича О.М., суддів -Гольцової Л.А., Рябухи В.І.) рішення від 26.01.09 господарського суду Чернігівської області залишено без змін, а апеляційну скаргу Заводу -без задоволення.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджено, що продукція за договором поставки була прийнята Заводом за актами приймання продукції, а тому його посилання в подальшому на те, що така продукція була неналежної якості, що унеможливило її використання за призначенням (для виробництва оболонок ковбас), не можуть бути прийняті до уваги, а сума боргу за поставлений товар має бути сплачена у повному обсязі. Щодо зустрічної позовної заяви суди також вказали на недоведеність факту поставки неякісної продукції.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Завод звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 26.01.09 господарського суду Чернігівської області та постанову від 20.05.09 Київського апеляційного господарського суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ч. 3 ст. 22, ст. 623 Цивільного кодексу України, ст. 224, п. 2 ч. 2 ст. 231, ч. 1 ст. 268, ч. 7 ст. 269 Господарського кодексу України.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів та вимог, викладених у такій скарзі, заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Заводу залишити без задоволення, а оскаржену постанову -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга Заводу підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції на підставі матеріалів справи, 10.01.08 між Заводом (Покупець) та Товариством (Постачальник) було укладено договір поставки № 83 (далі -Договір), предметом якого є поставка голинного спілку шкір великої рогатої худоби для виробництва білкової ковбасної оболонки.
Судами встановлено, що у п. 3 Договору сторони визначили базові умови поставки, які полягають в тому, що голинний спілок поставляється партіями згідно з графіком поставки сировини на час дії Договору, затвердженого та узгодженого обома сторонами по строкам поставки, кількості та ціні. Так, сторонами було погоджено графік поставки товару в період з 10.02.08 по 15.04.08 в кількості 390 тонн на загальну суму 1 478 880,00 грн.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно умов Договору оплата товару проводиться з відстрочкою платежу в 15 банківських днів після надходження партії товару на склад Покупця при відповідності його якості умовам, визначеним у п.п. 2.2, 2.3 Договору.
На підставі наданих сторонами доказів у справі, зокрема, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових закладних, довіреностей на отримання товару, попередніми судовими інстанціями встановлено, що на виконання умов Договору Товариство в період з 15.01.08 по 18.06.08 поставило товар на загальну суму 2 923 620,62 грн.
Разом з тим, судами встановлено, що Завод за отриманий товар розрахувався частково, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед Товариством у розмірі 1 813 423,50 грн. Відмову в здійсненні оплати заборгованості Завод аргументує тим, що в період з травня по червень 2008 року Товариством було поставлено спілок неналежної якості, однак, при вирішенні спору по суті місцевий та апеляційний суди прийшли до висновку про недоведеність Заводом зазначеного факту.
При цьому, попередні судові інстанції дійшли до висновку про відсутність в матеріалах справи належних доказів поставки Товариством товару неналежної якості.
Водночас, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у п. 7.1 Договору сторони узгодили, що кожна партія спілку супроводжується рахунком-фактурою, ветеринарним свідоцтвом, сертифікатом якості, накладною, податковою накладною.
При цьому, суди врахували, що згідно умов п. 6.1 Договору Покупець на своєму складі при отриманні конкретної партії товару та незалежно від наявності і змісту сертифікатів самостійно на протязі 5 робочих днів забезпечує приймання всієї фактично поставленої продукції за кількістю і якістю.
Взявши до уваги, що за змістом п. 5.1 Договору Покупець має оплачувати товар, який після прийняття його на складі відповідає якісним показникам, встановленим п.п. 2.2 та 15 Договору, попередні судові інстанції дійшли до висновку про те, що обов'язок Покупця сплатити за товар не залежить від надходження чи ненадходження з партією товару відповідного сертифікату якості.
При цьому, суди встановили, що умовами ч. 2 п. 6.1 Договору сторони передбачили, то в разі виявлення невідповідності спілку по кількості або якості Покупець протягом 24-х годин складає акт і передає його Постачальнику по факсу з викликом представника постачальника. Однак, в контексті вказаного пункту Договору місцевий та апеляційний суди дійшли до висновку про те, що твердження Заводу про направлення Товариству акту приймання по якості від 19.06.08 № 4, акту відбору зразків з поставленої партії товару від 19.06.08 до акту № 4, акту приймання по якості від 19.06.08 № 5, акту відбору зразків з поставленої партії товару від 19.06.08 до акту № 5, акту приймання по якості № 5 (вторинного) від 19.06.08 є недоведеними, з урахуванням заперечень Товариства щодо їх неотримання.
У зв'язку з наведеним суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку про те, що з огляду на недоведеність Заводом факту поставки йому з боку Товариства товару неналежної якості, відсутні підстави для застосування до Товариства штрафних санкцій за поставку неякісної продукції. При цьому суди вказали також на недоведеність наявності у Заводу збитків, спричинених поставкою товару неналежної якості, підстав їх виникнення і розміру.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує положення ст. 627 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно приписів ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які містять аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з диспозицією ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України на договір поставки поширюються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Загальні положення про купівлю-продажу визначено у гл. 54 Цивільного кодексу України.
Так, ст. 655 цього Кодексу передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 666 вказаного Кодексу якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
За змістом ст.ст. 673, 674 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 611 вказаного Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно приписів ст. 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що за змістом ч. 7 ст. 269 Господарського кодексу України у разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому ст. 231 цього Кодексу (якщо інший розмір не передбачено законом або договором), якою передбачено, що за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг).
Отже, в даному випадку суди мали надати правову оцінку не лише питання встановленню факту поставки товару, а й наявності до нього сертифікатів якості, наявність яких передбачена п. 7.1 Договору та ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України, оскільки сама їх відсутність дає підстави для сумнівів у якості поставленого товару.
Крім того, суди мали вчинити дії щодо з'ясування дійсної якості поставленого товару, зокрема, у разі необхідності, призначити у справі судову експертизу, яка може бути здійснена на підставі наявної фінансово-бухгалтерської документації та ін. документів.
Оскільки, як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, згідно умов Договору Завод був зобов'язаний прийняти поставлений продукцію незалежно від наявності до партії товару сертифікату якості, а факт наявності до партій товару за який стягується сума боргу сертифікатів якості судами не встановлено, то обставини виявлення в подальшому отримувачем товару ознак його неякісності мали вирішуватись за наданими доказами з урахуванням дотримання вимог, визначених сторонами у Договорі.
Щодо посилань попередніх судових інстанцій на додаток № 1 від 27.06.08 до Договору, то колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що така угода не підставою вважати, що товар по Договору був поставлений належної якості. Суди мали надати правову оцінку вказаній додатковій угоді щодо її відповідності чинному законодавству.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увага на те, що п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд наділено компетенцією щодо визнання недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в розрізі спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто місцевим судом без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Прилуцький завод "Білкозин" № 25 від 15.01.10 задовольнити.
Рішення від 26.01.09 господарського суду Чернігівської області та постанову від 20.05.09 Київського апеляційного господарського суду у справі № 15/169/31-15/182/32 господарського суду Чернігівської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Є.Першиков
судді:Т.Данилова
І.Ходаківська