04 березня 2010 р. № 6/403
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:Борденюк Є.М.
Могил С.К.,
Самусенко С.С.,
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична агенція "ЛЗ"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2009
у справі№ 6/403 господарського суду міста Києва
за позовомВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"
доТОВ "Юридична агенція "ЛЗ"
провизнання договору розірваним,
за участю представників:
позивача:Базильчук О.М.,
відповідача:Письменна Н.В.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13 липня 2009 року відкритому акціонерному товариству "Київводоканал" відмовлено в позові до товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична агенція "ЛЗ" про визнання договору розірваним з 15 жовтня 2008 року, в зв'язку з тим, що заявлена позивачем вимога не відповідає способам захисту цивільних прав.
Оскарженою відповідачем постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2009 року рішення місцевого суду скасовано, а позов ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить Вищий господарський суд України постанову апеляційного суду скасувати, а рішення першої інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення місцевого суду, оскільки необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин передбачені ст. 651 Цивільного кодексу України наслідки істотного порушення зобов'язання. Крім того, скаржник вважає, що вимога позивача про розірвання договору з конкретної дати не відповідає способам захисту, встановленим ст. 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України. При цьому, за доводами скаржника, позивач, згідно з умовами договору та приписами чинного законодавства, не мав як права на односторонню відмову від договору, так і підстав для звернення до суду з позовом про визнання договору розірваним, оскільки останній не довів суду факту порушення відповідачем договірних зобов'язань.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23 грудня 2003 року позивач (замовник) та відповідач (виконавець) уклали договір № А- 1908/03, згідно з умовами якого відповідач прийняв на себе зобов'язання надавати позивачу послуги по задоволенню кредиторських вимог позивача шляхом витребування від комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва заборгованості за надані послуги з постачання питної води та водовідведення на загальну суму 33 000 000 грн., а позивач -приймати та оплачувати юридичні послуги відповідача. Зокрема, п. 3.1 договору сторони погодили, що за вказані послуги позивач сплачує відповідачу протягом десяти днів з моменту укладання договору аванс у розмірі 35 000 грн., після набрання чинності рішенням суду, що є остаточним для виконання, про задоволення позову замовника до боржника -кошти у сумі 0,65% від суми коштів, задоволеної судовим рішенням, в тому числі кошти у сумі 0,1% сплачуються замовником протягом десяти днів після прийняття остаточного рішення. Після фактичного задоволення вимог замовника до боржника -щоквартально 3% від фактично задоволених вимог замовника одержаних за квартал коштів до десятого числа місяця, наступного за звітнім періодом.
Судами з'ясовано, що позивач листом від 10 вересня 2008 року № 2195/12 повідомив відповідача про розірвання договору на підставі ч.ч. 2, 3 ст. 1008 ЦК України, у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань, що призвело, зокрема, до відсутності очікуваного результату від співпраці та недосягнення мети, з якою укладався спірний договір.
В подальшому, у зв'язку з втратою чинності Договору № А-1908/03 від 23 грудня 2003 pоку, позивач 16 жовтня 2008 року факсограмою № 8921/12 звернувся до відповідача з вимогою про повернення в строк до 17 жовтня 2008 року оригіналів документів, переданих останньому на підставі спірного договору.
Суди обох інстанцій встановили, що відповідач виконав вимоги, викладені в факсограмі, повернув позивачу відповідні документи.
За висновками судів, позивач оплатив відповідачу надані за договором послуги у повному обсязі, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження.
Разом з цим, як встановив, як встановив суд апеляційної інстанції, АК "Київводоканал" звернулась до господарського суду з позовом до ТОВ "Юридична агенція "ЛЗ" про визнання договору № 1908/03 від 23 грудня 2003 року розірваним з 15 жовтня 2008 року у зв'язку з тим, що відповідач, незважаючи на вчинення дій, що свідчать про визнання факту розірвання договору, продовжує неправомірно нараховувати винагороду.
Господарський суд апеляційної інстанції за наслідком дослідження правової природи спірного договору, дійшов висновку про непорушність права позивача на односторонню відмову від договору.
Апеляційним судом встановлено, що позивач, скориставшись наданим законом правом, здійснив всі необхідні дії щодо розірвання спірного договору, а оскільки відповідач не визнає договірні зобов'язання припиненими, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних відносин положень п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, яким до одного зі способів захисту цивільних прав віднесено припинення правовідношення.
Водночас, апеляційним судом враховано пункти 2, 11 ч. 2 ст. 20 ГК України, відповідно до яких, способами захисту прав суб'єктів господарювання є визнання наявності або відсутності прав та припинення господарських правовідносин.
Дійшовши висновку, що вимога про визнання договору розірваним за своєю суттю є вимогою про припинення господарських правовідносин за цим договором, апеляційний суд визнав спір у даній справі підвідомчим господарським судам, та задовольнив вимоги позивача.
Проте, судова колегія з висновками суду апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору розірваним з конкретної дати. Разом з цим, обґрунтовуючи протилежне та приймаючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд не врахував, що Цивільним та Господарським кодексами України не встановлено такий спосіб захисту права, як визнання правовідносин припиненими.
Щодо встановленої наведеними вище нормами можливості захисту судом цивільного права або інтересу іншим способом, що встановлений договором або законом, а також посилань на те, що суд має право встановити юридичний факт, який має значення для сторін, то наведене не свідчить, що вимога позивача може бути самостійним предметом позову.
При цьому, як встановлено апеляційним судом, причиною звернення до суду з відповідним позовом, є намір позивача визнати встановленим в судовому порядку юридичний факт, який має значення для розгляду справи за позовом ТОВ "Юридична агенція "ЛЗ" про стягнення з позивача боргу за надані послуги на підставі спірного договору, в тому числі, за період після 15 жовтня 2008 року. Водночас, слід зазначити, що позивач не позбавлений права заперечувати проти зазначеного позову, посилаючись на факт припинення договірних правовідносин у зв'язку з розірванням договору, тому, встановити зазначений юридичний факт має господарський суд за насідком дослідження питання щодо дотримання позивачем порядку розірвання договору та встановлення наявності або відсутності правових підстав для стягнення боргу за спірний період.
За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що вимога позивача про визнання договору розірваним з конкретної дати за своєю суттю є вимогою встановити юридичний факт, який може встановлюватись судом лише під час вирішення спору про право, а тому вимоги позивача не можуть виступати самостійним предметом спору і відповідно способом захисту. Відтак, відмовляючи в позові, місцевий суд вірно зазначив, що спір у даній справі непідвідомчий господарським судам.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2009 року у справі № 6/403 скасувати.
Рішення господарського суду міста Києва від 13 липня 2009 року у справі № 6/403 залишити без змін.
Головуючий суддяБорденюк Є.М.
Судді :Могил С.К.
Самусенко С.С.