09 березня 2010 р. № 20/228-20/109
Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М.-головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.
розглянув касаційну скаргу дочірнього підприємства "Старком Україна", м. Київ (далі -ДП "Старком Україна")
на рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2009 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2009
зі справи № 20/228-20/109
за позовом закритого акціонерного товариства "Телесистеми України", м. Київ (далі -ЗАТ "Телесистеми України")
до ДП "Старком Україна"
про визнання правочинів недійсними.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
ЗАТ "Телесистеми України" -Ляховича С.О.,
ДП "Старком Україна" -Андрієнко О.В., Солдатенка І.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ЗАТ "Телесистеми України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ДП "Старком Україна" про визнання недійсними з моменту вчинення:
договору від 01.12.2006 № 01/11-06 Ст-ТСУ (далі -Договір);
додаткової угоди від 01.12.2006 № 1 до Договору;
усіх додатків до Договору, в тому числі: від 29.12.2006 № 1, № 2 та № 3, від 15.01.2007 № 4, від 26.02.2007 № 5, від 26.03.2007 № 6 та № 7, від 15.03.2007 № 8, від 12.04.2007 № 9, від 01.03.2007 № 10, від 16.04.2007 №№11, 12, 13, 14, 15, 16 та 17, від 03.05.2007 № 18, від 01.06.2007 № 20, від 30.03.2007 № 21, від 28.04.2007 № 22, від 01.06.2007 № 23, від 14.05.2007 № 25, від 21.05.2007 № 27, від 07.05.2007 № 28, від 23.04.2007 № 29, від 21.05.2007 №№ 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36 та 37, від 23.05.2007 № 40, від 22.06.2007 №№ 42 та 43, від 25.06.2007 № 49;
усіх актів приймання-передачі наданих послуг, у тому числі актів: від 28.02.2007 №ТСУ-1 та №ТСУ-1/1, від 01.03.2007 №ТСУ-2 та №ТСУ-2/1, від 22.03.2007 №ТСУ-3 та №ТСУ-3/1, від 30.03.2007 №ТСУ-4 та №ТСУ-4/1, №ТСУ-5 та №ТСУ-5/1, від 02.04.2007 №ТСУ-6 та №ТСУ-6/1, від 20.04.2007 №ТСУ-7 та №ТСУ-7/1, від 30.04.2007 №ТСУ-8, №ТСУ-8/1 та №ТСУ-9/1, від 03.05.2007 №ТСУ-10, №ТСУ-10/1, №ТСУ-11, №ТСУ-11/1, №ТСУ-12, №ТСУ-12/1, №ТСУ-13 та №ТСУ-13/1, від 22.05.2007 №ТСУ-14, №ТСУ-14/1, №ТСУ-15 та №ТСУ-15/1, від 29.05.2007 №ТСУ-16 та №ТСУ-16/1, від 31.05.2007 №ТСУ-17, №ТСУ-17/1, №ТСУ-18/1, №ТСУ-19 та №ТСУ-19/1, від 01.06.2007 №ТСУ-20 та №ТСУ-20/1, від 12.06.2007 №ТСУ-21 та №ТСУ-21/1, від 18.06.2007 №ТСУ-22 та №ТСУ-22/1, від 30.06.2007 №ТСУ-23, №ТСУ-23/1, №ТСУ-24, №ТСУ-24/1, №ТСУ-25, №ТСУ-25/1, №ТСУ-26, №ТСУ-26/1, №ТСУ-27, №ТСУ-27/1, №ТСУ-28, №ТСУ-28/1, №ТСУ-29, №ТСУ-29/1, №ТСУ-30/1, №ТСУ-31, №ТСУ-31/1, №ТСУ-32 та №ТСУ-32/1, від 04.07.2007 №ТСУ-33 та №ТСУ-33/1, від 09.07.2007 №ТСУ-34 та №ТСУ-34/1, від 31.07.2007 №ТСУ-35, №ТСУ-35/1, №ТСУ-36, №ТСУ-36/1, №ТСУ-37, №ТСУ-37/1, №ТСУ-38, №ТСУ-38/1, №ТСУ-39, №ТСУ-39/1, №ТСУ-40, №ТСУ-40/1, №ТСУ-41, №ТСУ-41/1, №ТСУ-42 та №ТСУ-42/1, від 01.08.2008 №ТСУ-43, №ТСУ-43/1, №ТСУ-44, №ТСУ-44/1, №ТСУ-45 та №ТСУ-45/1, від 02.08.2007 №ТСУ-46 та №ТСУ-46/1, від 07.08.2007 №ТСУ-47 та №ТСУ-47/1, від 09.08.2007 №ТСУ-48, №ТСУ-48/1, №ТСУ-49 та №ТСУ-49/1, від 21.08.2007 №ТСУ-50, від 27.08.2007 №ТСУ-51 та №ТСУ-51/1, від 31.08.2007 №ТСУ-52 та №ТСУ-52/1, від 12.09.2007 №ТСУ-53 та №ТСУ-53/1, від 27.09.2007 №ТСУ-54, №ТСУ-54/1, №ТСУ-55, №ТСУ-55/1, №ТСУ-56, №ТСУ-56/1, №ТСУ-57, №ТСУ-57/1, №ТСУ-58 та №ТСУ-58/1, від 28.09.2007 №ТСУ-59, №ТСУ-59/1, №ТСУ-60 та №ТСУ-60/1, від 30.09.2007 №ТСУ-61 та №ТСУ-61/1, від 01.10.2007 №ТСУ-62, №ТСУ-62/1, №ТСУ-63, №ТСУ-63/1, №ТСУ-64, №ТСУ-64/1, №ТСУ-65, №ТСУ-65/1, ЖГСУ-66, №ТСУ-66/1, №ТСУ-67, №ТСУ-67/1, №ТСУ-68, №ТСУ-68/1, №ТСУ-69, №ТСУ-69/1, №ТСУ-70, №ТСУ-70/1, №ТСУ-71, №ТСУ-71/1, №ТСУ-72 та №ТСУ-72/1, від 31.10.2007 №ТСУ-73, №ТСУ-73/1, №ТСУ-74, №ТСУ-74/1, №ТСУ-75, №ТСУ-75/1, №ТСУ-76, №ТСУ-76/1, №ТСУ-77, №ТСУ-77/1, №ТСУ-78 та №ТСУ-78/1, від 01.11.2007 №ТСУ-79, №ТСУ-79/1, №ТСУ-80, №ТСУ-80/1, №ТСУ-81, №ТСУ-81/1, №ТСУ-82, №ТСУ-82/1, №ТСУ-83, №ТСУ-83/1, №ТСУ-84, №ТСУ-84/1, №ТСУ-85, №ТСУ-85/1, №ТСУ-86, №ТСУ-6/1, №ТСУ-87, №ТСУ-87/1, №ТСУ-88, №ТСУ-89, №ТСУ-89/1, №ТСУ-90, №ТСУ-90/1 та №ТСУ-91, від 26.11.2007 №ТСУ-92, №ТСУ-92/1 та №ТСУ-93 (далі -акти приймання-передачі).
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2009 (колегія суддів у складі: суддя Палій В.В. -головуючий, судді Гумега О.В., Чебикіна С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 (колегія суддів у складі: суддя Корсак В.А. -головуючий, судді Коршун Н.М., Авдеєва П.В.), позов задоволено частково: визнано недійсними Договір, додаткову угоду від 01.12.2006 № 1 до Договору та усі додатки до Договору; в частині позовних вимог про визнання недійсними актів приймання-передачі провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України). Судові рішення з посиланням, зокрема, на приписи статей 92, 203 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) мотивовано тим, що:
у підписанні Договору генеральний директор ЗАТ "Телесистеми України" діяв з перевищенням повноважень, передбачених статутом позивача та законодавством України;
ДП "Старком Україна" не могло не знати про такі обмеження повноважень директора;
усі правочини та дії, що свідчили б про наступне схвалення Договору позивачем, вчинені тією самою фізичною особою -генеральним директором, а доказів схвалення їх іншим компетентним органом управління позивача немає.
ДП "Старком Україна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення зі справи скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, зокрема, про те, що судовими інстанціями: не враховано, що саме позивач повинен був довести, що відповідач знав або ж не міг не знати про обмеження повноважень генерального директора ЗАТ "Телесистеми України"; не взято до уваги, що Договір може бути визнано недійсним лише на майбутнє, виходячи з приписів статті 207 Господарського кодексу України (далі -ГК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час та місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- 01.12.2006 ЗАТ "Телесистеми України" і ДП "Старком Україна" укладено Договір, відповідно до умов якого:
? відповідач в порядку і на умовах, визначених Договором і законодавством України, згідно із завданням позивача та за винагороду зобов'язується надавати ЗАТ "Телесистеми України" такі послуги з медіа-планування:
стратегічне медіа-планування: розробка медіа-стратегії для всіх типів медіа, окрім реклами в Інтернеті; стратегічний вибір медіа, які використовуються для розміщення реклами; надання рекомендацій щодо розподілу рекламного бюджету серед різних типів медіа;
тактичне медіа-планування: розробка медіа-планів; розрахунок розподілу GRP (пункт 2.1 Договору);
? всі послуги, вказані в пункті 2.1 Договору, надаються на підставі відповідних додатків до Договору, що містять умови надання медіа-послуг відповідно до певного типу медіа та відповідно до замовлення клієнта (пункт 2.2 Договору);
? протягом 15 робочих днів після закінчення кожного календарного місяця ДП "Старком Україна" зобов'язаний надавати позивачеві звіти про надання послуг за минулий місяць електронною поштою і оригінали первинних бухгалтерських документів (рахунки та акти приймання-передачі послуг), а також документи податкового обліку (податкові накладні) щодо надання послуг за Договором, оформлені відповідно до вимог законодавства України. До актів приймання-передачі наданих послуг додаються необхідні докази витрат, здійснених відповідачем на користь позивача у розрахунках з підрядниками/виконавцями та іншими третіми особами, у вигляді копій первинних, розрахункових і платіжних документів, як-от договорів, додатків, доповнень, додаткових угод до них, рахунків, актів виконаних робіт (підпункт 3.1.4 пункту 3.1 Договору);
? звіти, надані ДП "Старком Україна" позивачеві, вважатимуться прийнятими ЗАТ "Телесистеми України" без будь-яких зауважень, якщо позивач не заявить письмових заперечень протягом трьох робочих днів з дня їх одержання. Якщо протягом 5 робочих днів відповідач не одержить підписаний позивачем акт приймання-передачі наданих послуг або вмотивовану відмову від прийняття послуг, вони вважаються прийнятими з додержанням усіх умов Договору. В цьому випадку на акті приймання-передачі наданих послуг робиться запис: "Зауважень від Клієнта у визначений термін не надійшло", після чого цей акт вважатиметься підставою для здійснення розрахунків за Договором (підпункт 3.1.5 пункту 3.1 Договору);
? вартість послуг відповідача з розміщення реклами, порядок і строки оплати цих послуг визначаються сторонами шляхом підписання додатків до Договору; зазначена вартість послуг збільшується на суми ПДВ та ПНР (пункт 5.3 Договору);
? остаточний розрахунок з відповідачем позивач здійснює на підставі акта виконаних робіт, підписаного обома сторонами протягом 5 робочих днів з дати отримання рахунку відповідача (пункт 5.9 Договору);
- 01.12.2006 сторонами було підписано додаткову угоду №1 про узгодження вартості послуг за Договором;
- згідно з додатком від 29.12.2006 №1 до Договору сторонами визначено вартість послуг, що складає без урахування податків 6 772 994,35 грн., а всього з ПДВ та ПНР 8 161 458,19 грн.;
- сторонами були укладені також додатки: від 29.12.2006 № 2 та № 3, від 15.01.2007 № 4, від 26.02.2007 № 5, від 26.03.2007 № 6 та № 7, від 15.03.2007 № 8, від 12.04.2007 № 9, від 01.03.2007 № 10, від 16.04.2007 №№11, 12, 13, 14, 15, 16 та 17, від 03.05.2007 № 18, від 01.06.2007 № 20, від 30.03.2007 № 21, від 28.04.2007 № 22, від 01.06.2007 № 23, від 14.05.2007 № 25, від 21.05.2007 № 27, від 07.05.2007 № 28, від 23.04.2007 № 29, від 21.05.2007 №№ 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36 та 37, від 23.05.2007 № 40, від 22.06.2007 №№ 42 та 43, від 25.06.2007 № 49;
- сторонами Договору підписувалися акти приймання-передачі;
- Договір, додаткова угода і додатки до нього від імені ЗАТ "Телесистеми України" підписано генеральним директором названого товариства Ворожбитом Віталієм Васильовичем, обраного на зазначену посаду загальними зборами акціонерів, що підтверджується витягом із протоколу загальних зборів акціонерів від 05.06.2006;
- згідно з розділом 9 статуту ЗАТ "Телесистеми України" (в редакціях від 09.11.2006 і від 17.07.2007) органами управління та контролю в компанії є: збори акціонерів, наглядова рада, дирекція на чолі з генеральним директором і ревізійна комісія;
- повноваження генерального директора позивача визначені у пункті 12.4 статуту ЗАТ "Телесистеми України". Так, до компетенції генерального директора належать, зокрема, укладення від імені компанії договорів (угод), надання розпоряджень щодо здійснення компанією юридичних дій, за винятком трудового контракту між компанією та генеральним директором, договорів щодо виконання обов'язків голови ревізійної комісії та корпоративного директора, а також значних договорів (угод, дій) компанії. Повноваження щодо підписання значних договорів (угод, дій) компанії генеральний директор отримує тільки за умови попереднього погодження наглядовою радою відповідного проекту договору (угоди, дії);
- відповідно до статуту позивача значними для ЗАТ "Телесистеми України" вважаються будь-які договори (угоди, дії), що тягнуть за собою виникнення грошових (майнових) зобов'язань компанії на суму, що перевищує еквівалент 100 000 грн., та про відчуження компанією нерухомості, основних засобів, земельних ділянок незалежно від суми угоди;
- отже, в укладенні Договору генеральний директор позивача діяв з перевищенням повноважень, визначених статутом ЗАТ "Телесистеми України";
- усі правочини та дії, що свідчили б про схвалення Договору позивачем, вчинені тією самою фізичною особою -генеральним директором, а доказів схвалення їх іншим компетентним органом управління позивача немає.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність підстав для визнання недійсними Договору, додаткової угоди, додатків до Договору та актів приймання-передачі.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами частин другої -п'ятої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Статтею 47 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства в межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).
Абзацом першим частини третьої статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Договір, додаткова угода та додатки до Договору підписані від імені позивача генеральним директором товариства Ворожбитом В.В. без погодження проекту такої угоди з наглядовою радою ЗАТ "Телесистеми України"; відповідне обмеження повноважень передбачене статутом позивача.
В абзаці ж другому наведеної частини статті 92 ЦК України зазначено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до приписів статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Згідно з частиною першою статті 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
У прийнятті постанови від 14.04.2009 про передачу даної справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва Вищий господарський суд України виходив з того, що судовим інстанціям належало дослідити, але не досліджено питання щодо того, чи могло ДП "Старком Україна" за всіма обставинами не знати про обмеження повноважень генерального директора позивача.
Проте в оскаржуваних судових рішеннях, прийнятих за результатами нового розгляду справи, попередніми судовими інстанціями лише зазначено про те, що відповідачем не доведено, що станом на день підписання Договору ДП "Старком Україна" за всіма обставинами не могло не знати про обмеження повноважень генерального директора позивача на підписання значних договорів (у тому числі Договору), передбачених пунктом 12.4 статуту ЗАТ "Телесистеми України". Разом з тим, жодною із судових інстанцій не наведено доказів, на підставі яких вони дійшли наведеного висновку.
Крім того, за змістом статті 92 ЦК України саме на позивача покладено тягар доказування факту обізнаності відповідача з установленими статутом ЗАТ "Телесистеми України" обмеженнями повноважень генерального директора цього товариства.
Таким чином, не врахувавши наведеного, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене справа в частині позовних вимог про визнання недійсними: Договору; додаткової угоди від 01.12.2006 № 1 та усіх додатків до Договору має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
У новому розгляді справи господарським судам слід також звернути увагу на приписи частини третьої статті 207 ГК України, якою встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Що ж до припинення провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсними актів приймання-передачі, то оскаржувані судові рішення в цій частині є законними та обґрунтованими з огляду на те, що акти приймання-передачі не мають характеру актів у розумінні статті 12 ГПК України, оскільки засвідчують факт передачі однією стороною та прийняття іншою стороною певних благ і можуть бути використані як докази у разі звернення будь-якої із сторін з позовом до суду та підлягатимуть оцінці судом у відповідності з вимогами статті 43 ГПК України.
Відповідну правову позицію викладено також у постанові Верховного Суду України від 19.08.2008 зі справи № 48/400.
Отже, в наведеній частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.
Керуючись статтями 1117, 1119 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Старком Україна" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 зі справи № 20/228-20/109 скасувати в частині позовних вимог про визнання недійсними: договору від 01.12.2006 № 01/11-06 Ст-ТСУ; додаткової угоди від 01.12.2006 № 1 до зазначеного договору та додатків до договору: від 29.12.2006 № 1, № 2 і № 3, від 15.01.2007 № 4, від 26.02.2007 № 5, від 26.03.2007 № 6 та № 7, від 15.03.2007 № 8, від 12.04.2007 № 9, від 01.03.2007 № 10, від 16.04.2007 №№11, 12, 13, 14, 15, 16 та 17, від 03.05.2007 № 18, від 01.06.2007 № 20, від 30.03.2007 № 21, від 28.04.2007 № 22, від 01.06.2007 № 23, від 14.05.2007 № 25, від 21.05.2007 № 27, від 07.05.2007 № 28, від 23.04.2007 № 29, від 21.05.2007 №№ 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36 та 37, від 23.05.2007 № 40, від 22.06.2007 №№ 42 та 43, від 25.06.2007 № 49.
3. Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
4. У решті рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 зі справи № 20/228-20/109 залишити без змін.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов
Суддя В. Харченко