проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"30" травня 2019 р. Справа № 922/3176/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Тарасова І.В. , суддя Шевель О.В.
секретар судового засідання Скоропісова Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "НОВЕ ЖИТТЯ" (вх.№1250 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.03.2019 ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Хотенцем П.В. у справі № 922/3176/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодом Харків", м. Харків
до Приватного сільськогосподарського підприємства "НОВЕ ЖИТТЯ", с. Олександрівна Валківського району Харківської області
про стягнення 24337,99 грн.,
У листопаді 2018 року позивач, ТОВ «Автодом Харків», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ПСГП «Нове життя» 24337,99 грн заборгованості за договором про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілей від 03.07.2018 №036-18.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.03.2019 позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства "НОВЕ ЖИТТЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодом Харків" 24337,99 грн. заборгованості за договором № 030-17 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів, 1762,00 грн. судового збору та 10000 грн. витрат на послуги адвоката.
Відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області у справі № 922/3176/18 в повному обсязі, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення всупереч дійсним обставинам справи, зокрема, судом розглянуті обставини, які підтверджуються існуванням між сторонами договору №030-17 від 20.01.2017, тоді як предметом позову був договір від 03.07.2018 №036-18. Також, скаржник зазначає, що договір від 20.01.2017 № 030-17, який прийнятий судом в якості предмета позову підписаний з боку відповідача невідомою особою, що викликає сумнів в його достовірності.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 у даній справі відкрито апеляційне провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд справи відбудеться 30.05.2019.
Від позивача відзиву не надходило.
В судовому засіданні 30.05.2019 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.03.2019, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила наступне.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості, яка виникла на підставі договору про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілей від 03.07.2018 №036-18.
В обгрунтування позовних вимог до позову наданий договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілей від 03.07.2018 №036-18, довіреність без номера, без дати на Степаненко В.В., якому ПСГП «Нове життя» доручає представляти інтереси підприємства перед ТОВ «Автодом Харків» за договором без номера, без дати, що пов'язані із ремонтом та технічним обслуговуванням автомобілей, які передані для ремонту та технічного обслуговування ТОВ «Автодом Харків», перелік автомобілей підприємства, завірений керівником ТОВ «Нове життя» - Passat B53B3 3D1, держ. номер 912-54 ХК, наряд-замовлення №ADZN020066 (дата закриття 20.06.2018), гарантійний талон підписаний 20.06.2018, акт передання-приймання автотранспортного засобу (Passat B53B3 3D1, держ. номер 912-54 ХК), його складових після надання послуг з технічного обслуговування і ремонту від 20.06.2018, наряд-замовлення ADZN020782 (дата закриття 28.06.2018), гарантійний талон підписаний 28.06.2018, акт передання-приймання автотранспортного засобу (Passat B53B3 3D1, держ. номер 912-54 ХК), його складових після надання послуг з технічного обслуговування і ремонту від 28.06.2018, рахунок №ADZN020066-01 від 20.06.2018 на суму 16012,13 грн., рахунок №ADZN020782-01 від 28.06.2018 на суму 8325,86 грн., претензія про сплату заборгованості у розмірі 24337,99 грн, яка адресована виконавчому директору ПСП «Нове життя» (вих.№ 113 від 18.09.2018), докази направлення претензії.
З огляду на вказані документи, позивач посилається на існування у відповідача перед позивачем заборгованості у розмірі 24337,99 грн за договором від 03.07.2018 №036-18 за отримані від позивача послуги по ремонту автомобіля марки Passat B53B3 3D1, держ. номер 912-54 ХК.
Вказана заборгованість відповідачем не сплачена у встановлені договором строки, тому у відповідності до статті 193 ГК України, відповідач не виконав належним чином умови зазначеного позивачем договору.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем у відзиві на позов зазначено, що за договором від 03.07.2018 №036-18 у відповідача перед позивачем заборгованості не має, оскільки правовідносин між сторонами за даним договором не було та на даний час відсутні.
Відповідач зазначає, що посилання позивача на укладання 03.07.2017 договору про надання послуг з технічного обслуговування та складання, до його укладення, а саме 20.06.2018 та 28.06.2018 нарядів-замовлень та рахунків - фактур є порушенням п.6.1 договору, у відповідності до якого договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (тобто до 03.07.2018) пунктом 7.2. договору передбачено, що після підписання цього договору, всі попередні переговори за ним, листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу, але можуть братися до уваги при тлумаченні цього договору.
До відповіді на відзив на позов позивачем надано копію договору від 20.01.2017 №030-17 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілей, та з посиланням на те, що договір від 03.07.2018 №036-18 до позовної заяви наданий помилково позивач зазначив, що належним документом, який підтверджує наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем на час складання нарядів - замовлення від 20.06.2018, наряд-замовлення ADZN020782 та від 28.06.2018 наряд-замовлення ADZN020782, правові підстави для прийняття автомобілю відповідача для технічного обслуговування, правові підстави для виставлення рахунку та наявність обов'язку у відповідача у визначені строку сплатити вартість технічного обслуговування, є договір №030-17 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілей від 20.01.2017.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції встановив наявність у відповідача заборгованості за договором №030-17 від 20.01.2017 та враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів сплати відповідачем 24337,99 грн, дійшов висновку про законність та обгрунтованість позовних вимог.
Проте, колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає наступне.
Пунктом 2 частини 2 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані:
2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Пунктом 3 частини 1 цієї статті врегульовано, що учасники справи мають право: 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.;
Відповідно до ч.3 статті 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Колегія суддів зауважує, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, визначеними ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна підстав позову може здійснюватися у формі доповнення його новими фактами, заміни одних фактів іншими, виключення фактів, що не мають значення для справи.
Тож, виходячи з обов'язку будь-якого учасника справи сприяти повному, всебічному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, та з огляду на надані процесуальним законом права учасникам справи заявляти заяви та клопотання, колегія суддів зазначає, що надання позивачем до відповіді на відзив на позов копії договору від 20.01.2017 №030-17 та зазначення про помилковість обгрунтування позову правовідносинами за договором №036-18 від 03.07.2018, недостатньо для розгляду судом правовідносин між сторонами за договором від 20.01.2017 та встановлення відповідних обставин, через відсутність волі учасника справи змінити обгрунтування позовних вимог шляхом подання відповідної заяви (заяви про зміну підстав позову) з дотриманням вимог Господарського процесуального кодексу України.
Також, з урахуванням наведених норм процесуального законодавства та враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини щодо помилкового обгрунтування ТОВ «Автодом Харків» позовних вимог правовідносинами за договором від 03.07.2018 №036-18 замість договору від 20.01.2017 №030-17, позивач мав звернутись до суду з заявою про зміну підстав позову.
Натомість, в матеріалах справи відсутня відповідна заява позивача, а судом першої інстанції розглянуті правовідносини між сторонами за договором від 20.01.2017 №030-17 без відповідної правової підстави.
Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, але з виходячи з власної мотивувальної частини, викладеної у цій постанові.
Відповідно до ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.
Згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин до якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Тож, наданими позивачем до позову нарядами-замовленнями №ADZN020066 (дата закриття 20.06.2018), та ADZN020782 (дата закриття 28.06.2018) підписаними представником як позивача так і відповідача підтверджується здійснення позивачем технічного ремонту автомобіля Passat B53B3 3D1, держ. номер 912-54 ХК, який є власністю підприємства відповідача, про що останній не заперечує.
При чому, у вказаних наряд-замовленнях є посилання на те, що ці документи є актами виконаних робіт, тобто підписанням вказаних документів сторони підтвердили, що замовлені відповідачем ремонті роботи з обслуговування автомобіля Passat B53B3 3D1, держ. номер 912-54 ХК виконані. Зазначене також підтверджується останнім розділом цих наряд-замовлень, де у пункті 3 вказано, що роботі виконані в повному обсязі.
Враховуючи, що наряд-замовлення №ADZN020066 (дата закриття 20.06.2018), та №ADZN020782 (дата закриття 28.06.2018) не містять посилання на жодний договір, що укладався між сторонами, а також те, що згідно їх змісту роботи по ремонту автомобіля Passat B53B3 3D1, держ. номер 912-54 ХК проведені у день їх замовлення тобто 20.06.2018 та 28.06.2018, тобто за відсутності потреби залишати автомобіль у виконавця, судом апеляційної інстанції вказані наряди-замовлення розцінені як самостійні правочини, які породжують між позивачем та відповідачем відповідні зобов'язання.
Тому, ремонті роботи автомобіля Passat B53B3 3D1, держ. номер 912-54 ХК відбулись поза межами договорів від 03.07.2018 №036-18 та від 20.07.2017 №030-17, на підставі наведених наряд-замовлень.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Правовідносини, що склалися між сторонами регулюються нормами цивільного законодавства, що стосуються як підряду так і надання послуг, тому є змішаними за своїм змістом.
Відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
З матеріалів даної справи вбачається, що відповідач замовив позивачу відповідні послуги з ремонту автомобіля Passat B53B3 3D1, держ. номер 912-54 ХК, які на підставі нарядів -замовлення №ADZN020066 (дата закриття 20.06.2018), та ADZN020782 (дата закриття 28.06.2018) виконані позивачем, та виставлено відповідачу рахунки №ADZN020066-01 від 20.06.2018, та ADZN020782-01 від 28.06.2018 на суму 16012,13 грн. та 8325,26 грн відповідно.
Статями 526, 525 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Керуючись частиною 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦКУ).
В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вказаної суми заборгованості, а враховуючи отримані від позивача послуги з ремонту автомобіля Passat B53B3 3D1, держ. номер 912-54 ХК без претензій щодо якості (як про це зазначено в наряд-замовленні), зобов'язаний оплатити суму боргу.
Як зазначалось, позивачем відповідачу 18.09.2018 направлено претензію про сплату заборгованості у розмірі 24337,99 грн, з посиланням на виконання ТОВ «Автодом Харків» обов'язків за договором, що підтверджується підписаними ПСП «Нове життя» нарядами-замовленнями №ADZN020066 (дата закриття 20.06.2018), та ADZN020782 (дата закриття 28.06.2018).
Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З наведених наряд-замовлень не вбачається обов'язок відповідача негайно сплатити суму ремонту, та не має посилання на договір, а тому, такий обов'язок виникає у відповідача у відповідності до ч.2 статті 530 ЦК України - протягом семі днів від дня пред'явлення претензії.
Тобто, станом на день звернення позивача з даним позовом, обов'язок відповідача сплатити суму заборгованості є таким, що настав.
Враховуючи, відсутність в матеріалах справи доказів сплати відповідачем суми заборгованості за отримані від позивача послуги з ремонту автомобіля Passat B53B3 3D1, держ. номер 912-54 ХК, відповідач є таким, що порушив зобов'язання.
Тому, підставними є висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача заявленої суми заборгованості.
Що стосується заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем заявлено про зменшення суми витрат на правничу допомогу, в якій просить взагалі відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що заявлені позивачем витрати не є співрозмірними з сумою позовних вимог та складністю даної справи. Відповідачем також зазначено, що позивачем, заявляючи такий розмір витрат на правничу допомогу не доведено її фактичний розмір, виходячи з кількості часу витраченого на здійснення представництва у цій справі, та їх вартості.
Судом першої інстанції прийнято до уваги доводи відповідача щодо зменшення витрат на правничу допомогу, та зменшено її розмір до 10000,00 грн.
Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини колегія суддів зазначає, у рішенні «Заїченко проти України», Європейським Судом вказано, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Зазначена позиція викладена також і у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 при розгляді справи №372/1010/16-ц.
В матеріалах даної справи відсутні документи, які підтверджують реальне понесення позивачем витрат на правничу допомогу, відповідних доказів про оплату адвокату заявленої позивачем до стягнення суми правничої допомоги позивачем не надано.
Зазначені обставини є підставою для відмови у задоволенні витрат на правничу допомогу.
У справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому підлягає частковому скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права.
У відповідності до статті 129 ГПК України, розподіл суми судового збору за подання позову та апеляційної скарги підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ст. 275, ч.1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу засіданні Приватного сільськогосподарського підприємства "НОВЕ ЖИТТЯ" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 13.03.2019 по справі № 922/3176/18 в частині стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "НОВЕ ЖИТТЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодом Харків» 10000,00 грн. витрат на правничу допомогу скасувати.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодом Харків» про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "НОВЕ ЖИТТЯ" 20000,00 грн. правничої допомоги.
В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 13.03.2019 по справі № 922/3176/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 04.06.2019
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя І.В. Тарасова
Суддя О.В. Шевель