вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" червня 2019 р. Справа№ 927/18/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Хрипуна О.О.
Тищенко А.І.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2019 (повний текст складено 27.02.2019)
у справі №927/18/19 (суддя Демидова М.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Носівські теплові мережі" Носівської міської ради
про стягнення 15566 грн. 60 коп.,
У січні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Комунального підприємства "Носівські теплові мережі" Носівської міської ради (далі - відповідач) про стягнення пені у сумі 6890 грн.16 коп., 3% річних у сумі 710грн.61 коп. та інфляційних втрат у сумі 7965 грн. 83 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконував умови договору №2749/14-КП-39 купівлі-продажу природного газу від 31.01.2014.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27 лютого 2019 року у позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідач здійснював розрахунки за поставлений природний газ з порушенням встановлених договором строків, тому позивачем правомірно нараховані пеня, 3% річних та інфляційні втрати. При цьому, відповідач не включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому положення ч.3 ст. 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", на думку заявника апеляційної скарги, на відповідача не поширюються.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08 квітня 2019 року поновлено строк апеляційного оскарження, відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 26 квітня 2019 року, сторонам роз'яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у письмовому провадженні, без виклику учасників справи.
Відповідач 23 квітня 2019 року направив відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що він є теплопостачальною організацією і нараховані санкції підлягають списанню.
Частиною 2 ст. 270 ГПК України встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Враховуючи, що апеляційне провадження у даній справі було відкрито 08 квітня 2019 року, апеляційна скарга має бути розглянута у строк по 07 червня 2019 року.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2019, у зв'язку із перебуванням суддів Коробенка Г.П. та Кравчука Г.А. у відпустках, для розгляду апеляційної скарги у справі сформовано колегію суддів у складі головуючого судді: Козир Т.П., суддів: Тищенко А.І., Хрипуна О.О.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 31 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як продавцем, та Комунальним підприємством "Носівські теплові мережі" Носівської районної ради, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу природного газу №2749/14-КП-39, відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передати у покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно із УКТ ЗЕД 27 11 21 00 00 , а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах договору.
Відповідно до п. 1.2 договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб?єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).
Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звертатися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі, щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 договору).
Сторонами також були укладені додаткові угоди №1 від 29.01.2014, №2 від 27.05.2014, №3 від 13.06.2014, №4 від 30.09.2014, №5 від 27.11.2014, №6 від 22.12.2014 (а.с. 20-25), відповідно до яких сторонами змінювався пункт 5.2 "Ціна газу".
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 156095 грн. 19 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 на суму 36665 грн. 34коп., від 28.02.2014 на суму 27716 грн. 09 коп., від 31.03.2014 на суму 10798 грн. 09 коп., від 30.04.2014 на суму 1984 грн. 86 коп., від 31.10.2014 на суму 3004 грн. 32 коп., від 30.11.2014 на суму 31374 грн. 06 коп., від 31.12.2014 на суму 44552 грн. 43 коп., підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками.
Відповідач здійснив оплату газу у повному обсязі, а саме, остаточний розрахунок за газ, переданий у січні 2014 - квітні 2014 року, здійснений 30.09.2014, за жовтень 2014 - грудень 2014 року остаточний розрахунок здійснений 15.10.2015, що також позивачем відображено у відповідному розрахунку до стягуваних сум.
У зв'язку з несвоєчасним розрахунком за газ позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у сумі 6890 грн.16 коп., 3% річних у сумі 710грн.61 коп. та інфляційних втрат у сумі 7965 грн. 83 коп.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що на правовідносини сторін поширюється дія положень ч.3 ст. 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а тому пеня, 3% річних та інфляційні втрати не підлягають нарахуванню і стягненню.
Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі Договору №2749/14-КП-39 купівлі-продажу природного газу, який за своєю правовою природою є договором поставки енергоносіїв приєднаними мережами.
Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, був чинним і обов'язковим для сторін.
Договір також відповідає вимогам статті 714 ЦК України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до частин 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач за отриманий у січні-грудні 2014 року природний газ розрахувався в повному обсязі, проте, з порушенням строку оплати, встановленого п. 6.1 договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Так, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім цього, у сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У зв'язку із порушенням строків оплати позивачем, на підставі наведених норм ЦК України, ГК України та умов договору, нараховані та заявлені до стягнення з відповідача пеня у сумі 6890 грн.16 коп., 3% річних у сумі 710 грн.61 коп. та інфляційні втрати у сумі 7965 грн. 83 коп.
Однак, 30 листопада 2016 набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно норм ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач є теплопостачальною та теплогенеруючою організацією, а придбаний газ використовувався ним виключно для виробництва теплової енергії, що підтверджується як умовами договору, так і ліцензіями: на виробництво теплової енергії, на постачання теплової енергії та на транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами.
Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
З наведених норм вбачається, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості (проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості) необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.
Разом з тим, частиною 3 статті 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлені обставини погашення заборгованості за договором до набрання чинності Законом (до 30.11.2016) та поширення на відповідача дії Закону, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нараховані позивачем суми пені, 3% річних та інфляційних втрат не підлягають стягненню з відповідача згідно з ч. 3 ст. 7 Закону, а мають бути списані на підставі ч.3 ст. 7 Закону.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Апеляційним господарським судом, з огляду положення статті 236 ГПК України, при розгляді даної справи враховані висновки Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", які викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 28.02.2018 у справі №911/3914/14, від 14.03.2018 у справі №904/11460/16 та від 11.04.2018 у справі №910/17962/15, від 22.03.2018 р. у справі № 914/123/17 та від 03.04.2018 р. у справі №904/11325/16.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані позивачем докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Чернігівської області законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 17 лютого 2019 року - без змін.
2. Справу повернути до Господарського суду Чернігівської області.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04.06.2019.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді О.О. Хрипун
А.І. Тищенко