вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" травня 2019 р. м. Київ Справа№ 910/9095/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Іоннікової І.А.
Чорної Л.В.
секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.
за участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 29.05.19
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України
на рішенняГосподарського суду міста Києва
від04.03.2019
суддя Головіна К.І., м. Київ
повний текст складений14.03.2019
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія", с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський р-н, Київська обл.
доНаціонального банку України, м. Київ
провідшкодування шкоди в розмірі 128 942 532,00 грн.,
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія" (надалі - ТОВ "Промислова інноваційна компанія"/ позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (надалі - НБУ, відповідач) про стягнення майнової шкоди у розмірі 128 942 532 грн., завданої відповідачем в результаті прийняття неправомірного рішення - Постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
Позов мотивований тим, що позивачу, як акціонеру публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" (далі - ПАТ "Радикал Банк"), була завдана майнова шкода шляхом незаконного позбавлення його корпоративних прав, що стало наслідком прийняття відповідачем неправомірного рішення - постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2915 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
Як вказує позивач, протиправність даної постанови була встановлена судовими рішеннями в межах розгляду адміністративної справи № 826/24203/15 за адміністративним позовом ТОВ "Промислова інноваційна компанія", ОСОБА_2 до Національного банку України, треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Радикал Банк" про визнання протиправними та скасування рішень.
Відтак ТОВ "Промислова інноваційна компанія" просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 128 942 532 грн. 00 коп. у якості відшкодування майнової шкоди, завданої НБУ шляхом прийняття неправомірного рішення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 у справі № 910/9095/18 задоволено позов повністю. За рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивач відшкодування майнової шкоди в сумі 128 942 532,00 грн., завданої ТОВ «Промислова інноваційна компанія» шляхом прийняття неправомірного рішення - постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до неплатоспроможних».
Вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, виходив з того, що НБУ своїм протиправним рішенням шляхом ініціювання відносно позивача процедури виведення з ринку, незаконно позбавив власників акцій їхніх корпоративних прав. При цьому таке позбавлення відбулося саме як наслідок прийняття протиправної постанови НБУ. Подальші процедури, які були застосовані до банку, та рішення НБУ (введення тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії і т.д.) не призвели до відновлення майнових (корпоративних) прав позивача, незважаючи на визнання в судовому порядку протиправною та скасування постанови Правління Національного Банку України № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення.
При цьому місцевий господарський суд керувався положеннями ст.ст. 22, 152, 190, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 25 Закону України «Про акціонерні товариства", ст. ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", ст.ст. 56, 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 34, 36, 44, 46, 52, 56 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. 167 Господарського кодексу України та ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процессуального кодексу України.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, НБУ звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Промислова інноваційна компанія» у повному обсязі та стягнути з ТОВ «Промислова інноваційна компанія» на користь НБУ судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи; порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 11, 13, 73, 74, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України та норм матеріального права, а саме - ст.ст. 36, 44, 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.ст. 319, 1166 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4, 5 Закону України «Про Національний банк України».
Зокрема, заявник апеляційної скарги вказує, що позивачем в порушення вимог ст.ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України не було доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, а саме: протиправність поведінки, шкода та її розмір, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Скаржник вважає, що позивачем не доведено наявності шкоди та її розміру, оскільки незалежно від того, що наразі здійснюється процедура ліквідації ПАТ "РАДИКАЛ БАНК", позивач продовжує бути його акціонером, права власності на акції якого позбавлено не було, а лише в силу частини сьомої статті 319 Цивільного кодексу України та пункту першого частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмежено право позивача на управління банком.
Крім того, за доводами НБУ, висновок про вартість майна від 05.07.2018 є не належним доказом в розумінні ст.ст. 74 - 79 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі, не є достовірним доказом, адже на підставі даного висновку не можна встановити дійсні обставини справи, зокрема не можна визначити розмір шкоди.
Також стверджує, що позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже враховуючи приписи Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», права Позивача щодо управління ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" було обмежено саме з дня запровадження тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації банку, що відбувається на підставі рішень саме Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому, рішення виконавчої дирекції Фонду від 09.07.2015 № 130 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" та рішення виконавчої дирекції Фонду від 09.11.2015 № 203 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» і делегування повноважень ліквідатора банку» ніким не оспорювалися, не скасовані судом, є законними та правомірними. Крім того, ніким не оспорювалася, не скасована судом, є законною та правомірною і постанова Правління Національного банку від 09.11.2015 № 769 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» (згідно якої розпочато процедуру припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства).
На думку заявника апеляційної скарги, місцевим господарським судом не було враховано тієї обставини, що позивач передчасно звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 у справі № 910/9095/18 відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги НБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 у справі № 910/9095/18 призначено на 27.05.2019.
24.04.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивачів надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.
02.05.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Судом 27.05.2019 оголошено перерву в судовому засіданні до 29.05.2019.
В судовому засіданні представники скаржника вимоги апеляційної скарги підтримали, з викладених у ній підстав та просили апеляційну скаргу задовольнити. Рішення господарського суду міста Києва від 04.03.2019 у справі № 910/9095/18 скасувати та прийняти нове-про відмову у позові.
Адвокати позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечували, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт -без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши представників скаржника та адвокатів позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 09.07.2015 року Правлінням Національного банку України була прийнята постанова № 452/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
На підставі постанови Правління Національного банку України від 09.07.2015 № 452/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) було прийняте рішення № 130 від 09.07.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "Радикал Банк", згідно з яким з 10.07.2015 в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Радикал Банк". Тимчасову адміністрацію в ПАТ "Радикал Банк" запроваджено строком на 3 місяці з 10.07.2015 до 09.10.2015 включно.
12.10.2015 року Фондом гарантування був продовжений строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Радикал Банк" до 09.11.2015 включно.
Відповідно до постанови Правління НБУ № 769 від 09.11.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 203 від 09.11.2015 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
25.10.2017 року Фондом гарантування було прийнято рішення про продовження процедури ліквідації ПАТ "Радикал Банк" строком на один рік до 9 листопада 2018 року включно.
Місцевим господарським судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 року у справі № 826/24203/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія" та ОСОБА_2, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 року, визнана протиправною та скасована постанова Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2016 року у вказаній справі касаційні скарги ТОВ "Промислова інноваційна компанія", ОСОБА_2, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року - без змін.
4 липня 2018 року постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у задоволенні заяви Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2016 року у справі № 826/24203/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія", ОСОБА_2 до Національного банку України, треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Радикал Банк" про визнання протиправними та скасування рішень - відмовлено.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що станом на день прийняття постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" (09.07.2015 року) ТОВ "Промислова інвестиційна компанія" володіло акціями ПАТ "Радикал банк " у кількості 85200 шт., що становить 71 % статутного капіталу товариства.
Звертаючись до суду іщ вказаним позивом позивач зазначає, що йому, як акціонеру публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" (далі - ПАТ "Радикал Банк"), була завдана майнова шкода шляхом незаконного позбавлення його корпоративних прав, що стало наслідком прийняття відповідачем неправомірного рішення - постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2915 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
Місцевий господарський суд позов задовольнив, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та підтвердженими належними доказами .
Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають як вимогам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 Цивільного кодексу України акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
Положеннями ч. 1 ст. 20 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.
Корпоративні права відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Підпункт "а" п. 1 ч. 5 ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" відносить акції до окремої групи цінних паперів, які можуть бути в цивільному обороті - до пайових цінних паперів, які засвідчують участь власника таких цінних паперів (інвестора) у статутному капіталі та/або активах емітента (у тому числі активах, які знаходяться в управлінні емітента) та надають власнику зазначених цінних паперів (інвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема у вигляді дивідендів, та інші права, встановлені законодавством, а також проспектом цінних паперів або рішенням про емісію цінних паперів. Відповідно до положень ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, майнові права є неспоживною річчю.
Таким чином, акції як цінні папери, є окремим об'єктом цивільного обороту, які, у свою чергу, засвідчують участь власника таких цінних паперів (інвестора) у статутному капіталі та/або активах емітента (у тому числі активах, які знаходяться в управлінні емітента) та надають власнику зазначених цінних паперів (інвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема у вигляді дивідендів, та інші права, встановлені законодавством.
Майнові права, володіння якими засвідчується акціями, є окремим об'єктом і складаються, відповідно до положень ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства", з наступної сукупності прав, перелік яких не є вичерпним:
1) участь в управлінні акціонерним товариством;
2) отримання дивідендів;
3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства;
4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.
При цьому, суд першої інстанції правильно визначив те, що прийняття Національним банком України постанови № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" мало своїм наслідком запровадження процедур тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ "Радикал Банк" і призвело до позбавлення позивача його корпоративних прав, посвідчених акціями ПАТ "Радикал Банк", тобто завдало майнової шкоди ТОВ "Промислова інноваційна компанія".
Крім того, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.
Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди ( ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Положеннями ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Крім того, згідно з ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
З урахуванням наведених норм слід зазначити, що необхідною підставою для притягнення державного органу до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
У даному спорі неправомірність дій відповідача підтверджується постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року по справі № 826/24203/15.
Так, при визначенні змісту і правових наслідків постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" судом у вказаній справі було встановлено наступні обставини:
Частиною першою статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:
1) письмове застереження;
2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;
3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;
4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;
6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами;
8) заборона надавати бланкові кредити;
9) накладення штрафів;
10) тимчасова, до усунення порушення або скасування заходів впливу, передбачених цією статтею, заборона використання власником істотної участі в банку права голосу придбаних акцій (паїв);
11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;
12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;
13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
Таким чином, враховуючи подальше прийняття постанови про ліквідацію банку, відповідачем було застосовано до банку найсуворіший засіб впливу, з усіх можливих, передбачених відповідною правовою нормою.
Тобто зазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що прийняття постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" мало своїм наслідком застосування до ПАТ "Радикал Банк" найсуворішого засобу впливу, а саме - відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Таким чином, з огляду на наявність судового рішення у адміністративній справі № 826/24203/15, яке набрало законної сили, обставини, встановлені у даному рішенні, не можуть ставитись під сумнів та бути спростовані у порядку, не передбаченому процесуальним законом, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Суд першої інстанції вірно визначив те, що наявність корпоративних прав (згідно з положеннями Закону України "Про акціонерні товариства") доводиться фактом володіння акціями і такі права є окремим об'єктом (в силу ч. 2 ст.190 Цивільного кодексу України). У спірних правовідносинах позивача було позбавлено саме майнових (корпоративних) прав, які включають в себе, в тому числі правомочності на участь в управлінні господарюючим суб'єктом, отримання певної частки прибутку (дивідендів) ПАТ "Радикал Банк" та активів у разі ліквідації банку відповідно до закону, а також інших правомочностей, передбачених законом та статутними документами ПАТ "Радикал Банк", володіння якими посвідчується акціями, що перебували у володінні позивача на дату прийняття відповідачем незаконної постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
Усі вказані правомочності за наслідками прийняття зазначеної вище протиправної постанови НБУ були передані Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому вартість корпоративних прав позивача станом на момент їх порушення складала 128 942 532 грн. 00 коп.
Зазначена обставина доводиться наявним у справі Висновком про вартість майна від 05.07.2018 року, виконаним ТОВ "РМ Консалтинг", що діє на підставі Статуту та Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 934/16, виданого Фондом державного майна України від 24.11.2016. Дата оцінки - 09.07.2015 року.
Отже, розмір шкоди, завданої позивачу протиправним рішенням НБУ відповідає вартості корпоративних прав на дату прийняття відповідного протиправного рішення і така вартість визначена відповідно до положень Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" в розмірі 128 942 532 грн. 00 коп.
При цьому, суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів апеляційної скарги щодо оскарження факту наявності та розміру шкоди, завданої позивачу, оскільки вони базуються на тому, що нібито позивач не може бути носієм права вимагати від НБУ відшкодування шкоди, а не на оспорюванні самого факту завдання такої шкоди. Тобто, скаржник не заперечує самого факту завдання шкоди, а лише вважає, що з такою вимогою до нього може звертатись лише ПАТ «РАДИКАЛ БАНК».
Крім того, як правильно з'ясовано судом першої інстанції, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечив суму шкоди, не оскаржив її у встановленому законом порядку та не надав жодних доказів, які б свідчили про іншу вартість майнових прав позивача, а відтак, й проти способу доказування розміру шкоди.
Водночас, суд апеляційної інстанції бере до уваги те, що відповідач у своїй відповіді на відзив на апеляційну скаргу не заперечує проти факту шкоди, завданої Позивачу, а лише посилаючись на рішення у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» від 25.07.2002 (заява № 48553/99), а лише вказує на те, що розмір шкоди визначено на підставі оцінки вартості простих іменних акцій, які належать позивачу. Разом із тим, навіть цей довід апеляційної скарги відповідача не відповідає матеріалам справи, оскільки в дійсності розмір завданої позивачу шкоди визначений на основі оцінки корпоративних прав, а точніше їх майнових правомочностей.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками у даному спорі характеризується наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Положеннями ч. 1 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - в редакції Закону на час спірних правовідносин) встановлено, що після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день.
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
За приписами ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку відповідно до плану врегулювання, у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання, в інших випадках, передбачених цим Законом. Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п'яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
Як вже встановлено судом, тимчасова адміністрація в ПАТ "Радикал Банк" припинена 9 листопада 2015 року та була розпочата процедура ліквідації ПАТ "Радикал Банк". Таким чином, прийняття Національним банком України постанови № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" мало своїм наслідком запровадження процедури тимчасової адміністрації у ПАТ "Радикал Банк", а у подальшому - ліквідації, що призвело до позбавлення позивача його корпоративних прав, посвідчених акціями ПАТ "Радикал Банк".
Всі норми, якими описано процедуру виведення банку з ринку є імперативними і не передбачають будь-яких інших рішень Фонду гарантування та Національного банку України, ніж ті, які спрямовані на виведення банку з ринку.
Так, положеннями ст. ст. 34, 36, 44, 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в якості одного з прямих наслідків прийняття рішення про віднесення банку та категорії неплатоспроможних визначено - позбавлення акціонерів корпоративних прав (права на управління товариством, на отримання дивідендів) без можливості їх наступного поновлення після подальшого прийняття постанови про ліквідацію банку.
Відповідно до ч. 7 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається Фонду, що позбавляє права акціонерів на отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства і також є наслідком застосування до ПАТ "Радикал Банк" неадекватного заходу впливу.
Отже, прийняття відповідачем постанови № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" ініціювало механізм виведення неплатоспроможного банку з ринку у відповідності до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". У свою чергу, вказаний механізм позбавив акціонерів банку їхніх корпоративних прав (право на управління акціонерним товариством через участь у загальних зборах, право контролю, отримання дивідендів та право на отримання майна банку у разі його ліквідації), не передбачаючи можливості виплати грошових коштів акціонерам банку, та призвів до ліквідації цього банку в силу закону.
Отже, суд першої інстанції правильно визначив те, що відповідач своїм протиправним рішенням шляхом ініціювання відносно позивача процедури виведення з ринку, незаконно позбавив власників акцій їхніх корпоративних прав. При цьому таке позбавлення відбулося саме як наслідок прийняття протиправної постанови НБУ. Подальші процедури, які були застосовані до банку, та рішення НБУ (введення тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії і т.д.) не призвели до відновлення майнових (корпоративних) прав позивача, незважаючи на визнання в судовому порядку протиправною та скасування постанови Правління Національного Банку України № 452/БТ від 09.07.2015 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до неплатоспроможних».
Також, на думку суду апеляційної інстанції твердження відповідача, що викладене у його відповіді на відзив на апеляційну скаргу, стосовно того, що суд першої інстанції здійснив оцінку фактичних обставин, що охоплюються періодом після прийняття постанови Правління Національного Банку України № 452/БТ від 09.07.2015 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до неплатоспроможних» суперечить матеріалам справи. Суд першої інстанції лише перевірив наслідки реалізації постанови Правління Національного Банку України № 452/БТ від 09.07.2015 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до неплатоспроможних» та зафіксував факт її неефективності, оскільки діяльність відповідача та інших суб'єктів цих правовідносин не призвела до поновлення майнових прав позивача, а на момент розгляду справи у суді першої інстанції фактичні обставини свідчать про те, що вже не залишилось активів ПАТ «Радикал Банк» із вартості яких Позивач міг би відновити своє майнове становище у будь-який спосіб.
Так само, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно врахував норми міжнародного законодавства, ратифікованого Україною, та практику розгляду справ Європейського суду з прав людини.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (рublіс іпterest, gепегаl іпterest, gепегаl іпterest of the соmmunity); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable геlationship of ргороrtionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
У справі "Еаst/West Аllians Limited проти України" (рішення ЄСПЛ від 02.06.2014) ЄСПЛ встановив порушення ст. 1 Протоколу та вказав, що підприємство було позбавлене належного йому майна у надзвичайно свавільний спосіб, всупереч принципові верховенства права. Втручання держави носило не короткостроковий характер, а позивач був позбавлений доступу до свого майна тривалий час та в результаті протиправних дій державних органів втратив його. Аналогічну позицію висловлено судом у справі "Рисовський проти України" (рішення ЄСПЛ від 20.10.2011).
У справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (рішення ЄСПЛ від 22.05.2018) суд констатував порушення ст. 1 Протоколу, яке полягало в протиправному обмеженні державою прав позивачів на розпорядження майном, що належало їм на праві власності, в умовах постійного продовження строку дії мораторію до створення відповідної інфраструктури ринку.
Справа "Фонд "Батьківська турбота" проти України" (рішення ЄСПЛ від 09.10.2018), в якій суд встановив непропорційність втручання держави в здійснення права власності, а саме: позбавлення цього права призвело до порушення справедливого балансу між публічними та приватними інтересами. Такі ж порушення судом констатовано у справах "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (рішення ЄСПЛ від 23.09.1982), "Прессос Компанія Нав'єра С. А. та інші проти Бельгії" (рішення ЄСПЛ від 20.11.1995), «Україна-Тюмень проти України» (рішення ЄСПЛ від 22.11.2007).
Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що позивачем не доведена наявність вини НБУ у спричиненні збитків позивачу з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Також статус Національного банку України визначений в Рішенні Конституційного Суду України від 26.02.2009 № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (ст. 6, 7, 24, 25, 53 Закону України "Про Національний банк України"), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (ст. 4, 29, 31, 42 Закону України "Про Національний банк України").
У той же час, слід зазначити, що у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, НБУ виступив як державний орган, оскільки відповідач здійснював банківське регулювання та нагляд з використанням адміністративних методів та санкцій такого регулювання до комерційних банків, віднесених до компетенції Національного банку України згідно зі статтями 7, 66 Закону України "Про Національний банк України". Так, віднесення банку до категорії неплатоспроможних з подальшою його ліквідацією є процедурою, визначеною законом, зокрема Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому НБУ при прийнятті відповідних рішень щодо віднесення ПАТ "Радикал Банк" до категорії неплатоспроможних, відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку також діяв у відповідності до своїх повноважень, визначених законом України "Про Національний банк України", тобто як державний орган, а не як сторона цивільно-правової угоди.
Правові висновки про належність НБУ до державних органів були наведені також в постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 910/12226/16, від 03.07.2018 у справі № 910/3057/16.
З огляду на викладене та з урахуванням наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації, згідно з якою НБУ за своєю організаційно-правовою формою є органом державної влади, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах Національний банк України є суб'єктом відповідальності в розумінні ст.ст. 1173, 1174 ЦК України незалежно від вини державного органу.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що віднесення ПАТ "Радикал Банк" до неплатоспроможних банків стало наслідком запровадження тимчасової адміністрації у вказаному банку, а у подальшому - його ліквідації, що складає єдиний процес виведення ПАТ "Радикал Банк" з ринку у визначеному законом порядку.
Так само, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року у справі № 826/24203/15 встановлено, що постанова НБУ № 452/БТ від 09.07.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" приймалася відповідачем в якості одного з заходів впливу, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" і ця постанова має своїм наслідком прийняття постанови про ліквідацію банку.
За таких обставин доводи відповідача щодо законності інших неоспорених рішень НБУ та Фонду, прийнятих під час процедури виведення ПАТ "Радикал Банк" з ринку, суд відхиляє, оскільки визнання адміністративним судом постанови Правління НБУ № 452/БТ від 09.07.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" протиправною має своїм наслідком визнання протиправною всієї процедури виведення неплатоспроможного ПАТ "Радикал Банк" з ринку в цілому.
У той же час, судом першої інстанції правомірно встановлено, що постанова Правління НБУ № 452/БТ від 09.07.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" запустила процедуру виведення цього банку з ринку, яка позбавила власників акцій їхніх корпоративних прав, які згідно з вимогами чинного законодавства переходять до Фонду, при цьому жоден з можливих способів виведення банку з ринку не передбачає повернення корпоративних прав власникам акцій, що свідчить про порушення прав позивача.
Відповідач у своїй апеляційній скарзі та відповіді на відзив на апеляційну скаргу, спираючись на мотивувальну частину постанови Верховного суду від 26.07.2018 у справі № 907/769/17, стверджує про те, що до участі в справі у якості співвідповідача має бути залучена Державна казначейська служба України, а відтак судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
В зазначеному рішенні суду здійснено правові висновки, що засновані на загальних нормах митного та бюджетного законодавства України, без урахуванням спеціальних правил, що регулюють виконання Національним банком України зобов'язань, в тому числі що стосуються відшкодування шкоди (збитків).
Зокрема, як передбачено частиною третьою статті 4 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Так само, як передбачено нормами статті 64 - 1 Закону України «Про Національний банк України» шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Національного банку (його працівників та/або залучених експертів), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки працівників Національного банку та/або залучених експертів, відшкодовується Національним банком згідно із законодавством та страховими компаніями відповідно до умов договорів страхування (у разі їх укладення).
При цьому, відшкодування Національним банком згідно із законодавством та страховими компаніями відповідно до умов договорів страхування (у разі їх укладення) шкоди, заподіяної внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Національного банку (його працівників та/або залучених експертів), у тому числі шкоди, заподіяної внаслідок професійної помилки, не звільняє винних осіб від адміністративної та/або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством.
Наведені норми матеріального права ще раз спростовують твердження відповідача про те, що виключно за рахунок Державного бюджету України та за обов'язкової участі Державної казначейської служби України, має відбуватися відшкодування потерпілим особам завданої їм шкоди внаслідок рішень відповідача.
Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду та не свідчать про правомірність вимог позивача.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
В ст. ст. 78, 79 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та документально не підтвердженими, у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.
За результатами перегляду даної справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України та ст.ст. 11, 74, 129,-240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 у справі № 910/9095/18 залишити без змін.
3. Справу № 910/9095/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано судом-03.06.2019.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді І.А. Іоннікова
Л.В. Чорна