Ухвала
іменем України
28 травня 2019 року
м. Київ
справа №755/15111/15-к
провадження № 51-2577 ск 19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року щодо ОСОБА_4 ,
встановив:
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року засуджено
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Носівка Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , судимого, останній раз вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 30 березня 2010 року за ч. 2 ст.186 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі, 22 квітня 2015 року ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області звільнений умовно-достроково з невідбутим терміном покарання 2 місяці 20 днів;
за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків шляхом приєднання невідбутої частини покарання за вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 30 березня 2010 року, остаточно призначиено ОСОБА_4 покарання у виді 6 років 9 місяців позбавлення волі.
Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_4 13 червня 2015 року близько 06 год. разом з невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, перебуваючи на території ПКіВ «Гідропарк», в приміщенні ресторану «Лімпопо», помітили, як з даного приміщення вийшли раніше не знайомий їм ОСОБА_5 та їх спільна знайома ОСОБА_6 і направилися в напрямку літньої альтанки, що розмішена в глибині парку. Помітивши в руках у ОСОБА_5 чоловічу барсетку, ОСОБА_4 припустив, що там можуть знаходитися цінні речі та в нього виник злочинний умисел на заволодіння майном останнього з корисливих мотивів.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном потерпілого ОСОБА_5 , ОСОБА_4 пройшов слідом за потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які сіли за столик в альтанці. При цьому, на столі поруч з ОСОБА_5 стояла барсетка, що належить ОСОБА_7 з його особистими речами та пляшка з-під шампанського. В подальшому ОСОБА_4 наблизився до потерпілого ОСОБА_5 , поставив одну ногу на лавку перед ним, чим відволік увагу останнього, після чого взявши пляшку з-під шампанського, наніс нею удар по голові ОСОБА_5 , таким чином застосував до потерпілого насильство, яке є небезпечним для життя та здоров'я останнього.
Від завданого удару ОСОБА_5 впав на землю перед альтанкою. Після того, ОСОБА_4 накинувся на ОСОБА_5 та тією ж скляною пляшкою наніс йому близько 6 ударів по голові, завдавши останньому тілесні ушкодження та фізичного болю, від чого останній знепритомнів.
Згідно з висновком СМЕ №1693 від 31.07.2015 року, на момент звернення за медичною допомогою 13 червня 2015 року у ОСОБА_5 мали місце тілесні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, у вигляді забійної рани - в тім'яній ділянці справ та зліва, на 5 пальці лівої кисті; синець - по передній поверхні правого колінного суглобу. Вказані ушкодження спричинені тупим предметом (предметами), могли утворитися 13 червня 2015 року, внаслідок не менш 4-х травматичних впливів.
В подальшому, скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_5 втратив свідомість, ОСОБА_4 заволодів барсеткою, вартістю 2500 гривень, яка була у ОСОБА_5 та належала його знайомому ОСОБА_7 , в якій знаходились грошові кошти в сумі 10 000 гривень, мобільний телефон «НТС», вартістю 3000 гривень, що знаходився в чохлі , вартістю 50 гривень, з сім-карткою оператора мобільного зв'язку «Київстар», що не має матеріальної цінності, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що не має матеріальної цінності, посвідчення водія на ім'я ОСОБА_7 , що не має матеріальної цінності, дисконтні картки різних магазинів, в кількості 15 штук що не мають матеріальної цінності.
Після чого, ОСОБА_4 з місця вчинення злочину зник, маючи можливість розпорядитись викраденим на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_7 матеріального збитку на загальну суму 15550 грн.
Київський апеляційний суд ухвалою від 26 березня 2019 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись як на підставу для касаційного перегляду на положення пунктів 1,2,3 ч. 1 ст. 438 КПК, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді цієї інстанції. Свої вимоги він мотивує тим, що поза увагою апеляційного суду залишилася вибіркова і неправильна оцінка доказів судом першої інстанції, зокрема показань потерпілого ОСОБА_5 , свідка ОСОБА_6 та даних відеозапису з камери спостереження в кафе «Лімпомпо», що призвело до безпідставної кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 1, а не за ч. 2 ст. 187 КК. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки суд не навів у ній належних мотивів щодо спростування доводів апеляційної скарги прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильну кваліфікацію дій засудженого.
Розглянувши касаційну скаргу, вивчивши надані до них копії оскаржуваних судових рішень, перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті провадження слід відмовити з таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При цьому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень щодо невідповідності висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Переглядаючи справу, Суд виходить з фактичних обставин, установлених у вироку.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_4 у нападі на ОСОБА_5 з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу (розбій), за встановлених судом обставин, відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на доказах, досліджених і ретельно перевірених у судовому засіданні та докладно наведених у вироку.
Встановленим фактичним обставинам справи, із яких виходить і суд касаційної інстанції, дана правильна юридична оцінка за ч. 1 ст. 187 КК.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні цього кримінального правопорушення, а не розбою за попередньою змовою із невстановленою слідством особою, як про це йшлося у обвинуваченні органів досудового розслідування, суд першої інстанції обґрунтував, посилаючись на показання потерпілого ОСОБА_5 , свідка ОСОБА_6 , дав їм оцінку у сукупності із іншими зібраними даними.
Наведене було предметом ретельної перевірки судом апеляційної інстанції, який, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора, окрім іншого, послався на дані слідчого експерименту з потерпілим, який підтвердив, що, коли до нього підійшов ОСОБА_4 , то за ним в кущах промайнула тінь людини, проте удари йому наносила одна людина, а саме ОСОБА_4 .
На підставі наведеного суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність доказів, які б доводили вчинення ОСОБА_4 розбою за попередньою змовою групою осіб.
Незгода сторони обвинувачення з висновками суду, зробленими на підставі досліджених доказів, не є свідченням неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено відповідні мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Касаційна скарга прокурора не містить доводів, які б ставили під сумнів законність оспорюваної ухвали апеляційного суду та свідчили про те, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій були допущені такі порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би перешкодили чи могли перешкодити цим судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, і, з огляду на положення статей 412, 413 КПК, були причиною їх скасування.
З огляду на викладене касаційна скарга прокурора та додані до неї матеріали не дають підстав для їх задоволення, а тому колегія суддів вважає необхідним відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року щодо ОСОБА_4 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3