Постанова
Іменем України
30 травня 2019 року
м. Київ
справа № 756/726/18-ц
провадження № 61-47967св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю.,Петрова Є.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Житлово-будівельний кооператив «Суднобудівник-6»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 4 червня 2018 року у складі головуючого судді Мозгового В.В., ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року у складі головуючого судді Диба О.В., та постанови Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі суддів: Стрижеуса А.М.,: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.,
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Суднобудівник-6» про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії.
Позов мотивовано тим, що вона є членом ЖБК «Суднобудівник-6».
28 листопада 2017 року вона звернулася до відповідача із заявою про перерахунок сум, необхідних до сплати за житлово - комунальні послуги починаючи з 01 грудня 2006 року по 01 грудень 2011 року вказуючи на те, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року розпорядчі документи, якими було введено дію тарифів на оплату за житлово - комунальні послуги були визнані недійсними, тому заборгованість позивача перед позивачем нарахована на підставі недійсних тарифів. Відповіді на своє звернення від відповідача позивач не отримала.
Тому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила зобов'язати відповідача здійснити перерахунок сум до сплати за житлово - комунальні послуги починаючи з 01 грудня 2006 року по 01 грудень 2011 року з урахуванням того, що розпорядчі документи КМДА були визнані неправомірними і надіслати такий перерахунок на її адресу.
Окрім того, оскільки у позивача є борг перед відповідачем за житлово - комунальні послуги, який визначений рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року, просила зменшити суму боргу по виконавчому листу, виданому Оболонським районним судом м. Києва на суму перерахованої плати за житлово - комунальні послуги за період з 01 грудня 2006 року по 01 грудня 2011 року.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року, залишене без зміни постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції, з висновками якими годився апеляційний суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки спосіб захисту, який був обраний позивачем не відповідає приписам чинного законодавства.
10 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, в якій простив судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник посилається на те, що суди не визначили предмет позову та характер правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, відтак безпідставно, як споживачеві усіх послуг відповідача, який в інтересах всіх споживачів будинку як колективний споживач уклав договори з організаціями-постачальниками комунальних послуг, незаконно відмовили у задоволенні позовних вимог.
Пізніше ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до ЖБК «Суднобудівник - 6» про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії.
Заява мотивована тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року їй було відмовлено в задоволенні позовних вимог, однак суд фактично не з'ясував обставин справи на які посилався позивач як на підставу своїх вимог та не виніс рішення щодо них.
У заяві ОСОБА_1 просила ухвалити додаткове рішення щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок сум «до сплати» за житлово-комунальні послуги по кожній статті за кожен місяць, починаючи з 01 грудня 2006 року до 01 грудня 2011 року - із зазначенням тарифів, оскільки в рахунках і в неофіційних повідомленнях для квартири №НОМЕР_1 за період з 01 грудня 2006 року до 01 грудня 2011 року суми «до сплати» відповідач зазначив по тарифах, які були недійсними, про що свідчить постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року, та перерахунок сум «до сплати» надіслати на її адресу; зобов'язати відповідача зменшити їй суму боргу, яка рахується за нею згідно виконавчого листа №2-3075/12 від 29 травня 2013 року, на суму перерахунку плати за житлово-комунальні послуги за період з 01 грудня 2006 року по 01 грудня 2011 року.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач, звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, фактично просив ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, однак переоцінка доказів, під час розгляду питання про ухвалення додаткового рішення, чинним законодавством не передбачена, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в ухваленні додаткового рішення.
10 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року,у якій просить їх скасувати та постановити нове судове рішення.
Касаційна скарга в цій частині мотивована тим, що судами не встановлені всі фактичні обставини справи та не було здійснено перерахунок сум «до сплати» за житлово-комунальні послуги по кожній статті за кожен місяць, починаючи з 01 грудня 2006 року до 01 грудня 2011 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з Оболонського районного суду м. Києва № 756/726/18-ц.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив по справі не надходив.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року було задоволено позовні вимоги Житлово-будівельний кооператив «Суднобудівник-6» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги за період з 01 вересня 2009 року по 30 листопада 2011 року в розмірі 7831,53 грн..
Так, частиною 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Цією ж нормою прямої дії визначено основні засади судочинства, серед яких - обов'язковість судового рішення.
За змістом ст. ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу resjudicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення в справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року, заява №3236/03).
Судом першої та апеляційної інстанції, встановлено, що позивач вважає рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року таким, що було ухвалено на підставі невірно здійсненого нарахування заборгованості про що їй стало відомо згодом і так як минув встановлений законом строк на перегляд рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами просила її позов задовольнити.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ст. 18 ЦПК України).
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач брав участь у розгляді справи у якості третьої особи яка перебувала на розгляді в Шевченківському районному суді м. Києва в справі за позовом ОСОБА_4 до Київської міської державної адміністрації, треті особи: Житлово-експлуатаційний кооператив «Теремки-2», Житлово-будівельний кооператив «Буревісник-3», Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Науковець», Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сердолік», Приватне підприємство «Компанія ФАХ», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ., ОСОБА_20., ОСОБА_21 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ПАТ «Київенерго», ПАТ "Акціонерна компанія «Київводоканал», ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , Житлово-будівельний кооператив «Хімікат», Житлово-будівельний кооператив «Хімік - 17», Житлово-будівельний кооператив «Хімік - 18», Житлово-будівельний кооператив «Кристал - 22», ОСОБА_17 , ОСОБА_18., ОСОБА_22., ОСОБА_23., ОСОБА_24., ОСОБА_25., ОСОБА_26., ОСОБА_27. про визнання тарифів такими, що порушують вимоги закону, скасування рішень про підвищення тарифів, визнання розпоряджень незаконними і не чинними з моменту прийняття та за позовом третіх осіб з самостійними вимогами ОСОБА_19 та Житлово-будівельного кооперативу «Ремонтник» до Київської міської державної адміністрації про визнання розпоряджень не чинними з моменту їх прийняття.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року № 761/8760/14-а було визнано незаконними і не чинними з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації: № 640 від 30 травня 2007 року «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води»; № 641 від 30 травня 2007 року «Про впорядкування розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій та внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19.05.2000 № 748»; № 642 від 30 травня 2007 року «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»; № 643 від 30 травня 2007 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію».
Виходячи із цього, суд прийшов до висновку та встановив, що позивач станом на 15 жовтня 2014 року (дата оприлюднення рішення судом) знала або повинна була знати про визнання розпорядчими документами КМДА щодо встановлення певних тарифів на житлово - комунальні послуги недійсними.
За таких обставин, враховуючи те, що заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 вересня 2009 року по 30 листопада 2011 року в розмірі 7831 гривня 53 копійки була нарахована позивачу та ОСОБА_3 на підставі розпорядчих документів, які в подальшому були визнані недійсними (після набрання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року), суд першої та апеляційної інстанції прийшли до обґрунтованого висновку про те, що підстав для задоволення вимог позивач а в частині зменшення суми боргу по оплаті за житлово-комунальні послуги, які стягуються на підставі рішення суду немає, оскільки процесуальне законодавство визначає порядок перегляду рішення суду, яке набрало законної сили у зв'язку із тим, що учасник справи не знав та не міг знати про обставини, які є суттєвими при ухваленні рішення.
Крім того, судами встановлено, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги не виконано.
Судами досліджено та встановлено, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, скільки коштів було сплачено позивачем за житлово-комунальні послуги в період з 01 грудня 2006 року по 01 вересня 2009 року та відсутні вимоги про стягнення коштів з відповідача, які повинні були бути сплачені позивачем за вказаний період.
Отже, суди прийшли до обґрунтованого висновку, що позивач сплативши за житлово-комунальні послуги в період з 01 грудня 2006 року по 01 вересня 2009 року погодився з їх розміром та правомірністю їх нарахування.
Крім того, суди відмовляючи в позові виходили з того, що відповідач не є виконавцем житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води, централізованого водопостачання, з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії, з централізованого водовідведення.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, позивач не надав доказів про те, що між позивачем та відповідачем було укладено відповідний договір про надання комунальної послуги.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач має право без додаткової оплати одержувати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості (п.2 ч.1 ст. 7 Закону).
Відповідач ЖБК «Суднобудівник-6» не є виконавцем житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води, централізованого водопостачання, з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії, з централізованого водовідведення. А порядок перерахунку плати за надані та спожиті житлово-комунальні послуги визначаються на підставі норм чинного законодавства України.
Отже, суд першої та апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи прийшли до обґрунтованого висновку про відмову в позові.
В частині оскарження ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року треба зазначити наступне.
Так, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в справі за в даній справі, посилаючись на те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року їй було відмовлено в задоволенні позовних вимог, однак суд фактично не з'ясував обставин справи на які посилався позивач як на підставу своїх вимог та не виніс рішення щодо них.
Відмовляючи в задоволенні про ухвалення додаткового рішення, суд першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивач, звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, фактично просив ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, однак переоцінка доказів, під час розгляду питання про ухвалення додаткового рішення, чинним законодавством не передбачена, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в ухваленні додаткового рішення.
Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Отже, суд першої та апеляційної інстанції прийшли до обґрунтованого висновку, що позивач, звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, фактично просив ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, що не кореспондується з частиною першою статті 270 ЦПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційні скарги без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року, ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року та дві постанови Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Сімоненко
С.Ю. Мартєв
Є. В. Петров