Постанова
Іменем України
22 травня 2019 року
м. Київ
справа № 565/666/18
провадження № 61-5913св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування Вараського міського виконавчого комітету Рівненської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 02 жовтня 2018 року у складі судді Ковтуновича М. І. та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О.,
Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,
Короткий зміст позовних вимог:
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що сторони з 09 серпня 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 травня 2012 року.
За час перебування у шлюбі, у сторін народились діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , які залишились проживати разом з матрі'ю та перебувають на її утриманні.
З лютого 2011 року відповідач жодної участі у вихованні доньок не приймає, не підтримує відносин з дітьми, не проявляє до них будь-якого інтересу, не цікавиться їхнім життям, станом здоров'я, успіхами в розвитку та навчанні, не піклується про їхній фізичний та духовний розвиток, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей. Дочка ОСОБА_5 не пам'ятає свого батька, а ОСОБА_6 - його не знає.
ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньок: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 02 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що судом не встановлено виключних обставин, які б давали підстави дійти висновку про позбавлення батьківських прав відповідача відносно своїх дітей. В матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем які б свідчили про його ухилення від виховання своїх дочок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 02 жовтня
2018 року змінено.
Доповнено резолютивну частину рішення абзацом: «Попередити про необхідність належного виконання обов'язків по вихованню і утриманню дітей та покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Вараської міської ради контроль за виконанням батьківських обов'язків відповідачем.»
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Частково задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Апеляційний суд вказав, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його доньок не забезпечуватиме інтересів самих дітей.
При цьому, апеляційний суд дійшов висновку про попередження відповідача про необхідність належного виконання обов'язків по вихованню і утриманню дітей та покладення на орган опіки та піклування виконавчого комітету Вараської міської ради контроль за виконанням батьківських обов'язків відповідачем.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
15 березня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 02 жовтня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення. яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій фактично встановлено вину батька ОСОБА_2 в ухиленні від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, його свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками по відношенню до малолітніх дітей та тривалістю його винної поведінки, що є підставою для позбавлення батьківських прав. Проте, суди встановивши вказані обставини, це не врахували.
Доводи інших учасників справи:
17 травня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 02 жовтня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2019 року поновлено відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Кузнецовського міського суду Рівненської області.
06 травня 2019 року матеріали цивільної справи № 565/666/18 надійшли до Верховного Суду.
10 травня 2019 року матеріали цивільної справи № 565/666/18 передано судді-доповідачу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій:
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей).
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що для застосування такої підстави для позбавлення батьківських прав, як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, необхідним є встановлення винної поведінки матері (батька), свідомого нехтування нею (ним) своїми обов'язками. Водночас, існування вказаних обставин позивачем належними та допустимими доказами не доведено.
Судами попередніх інстанцій враховано положення статті 9 Конвенції про права дитини, статті 164 СК України, та, виходячи із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої дитини, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідача, до якого раніше не застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання доньок, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Щодо доводів касаційної скарги:
Аргументи касаційної скарги, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області
від 02 жовтня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду
від 14 лютого 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 02 жовтня
2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 лютого
2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М. Коротун
М. Є. Червинська