Постанова
Іменем України
16 травня 2019 року
м. Київ
справа № 127/26151/17-ц
провадження № 61-36399св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ліквідатор державної акціонерної компанії «Укрресурси» арбітражний керуючий ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 січня 2018 року у складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року у складі колегії суддів: Марчук В. С., Денишенко Т. О., Берегового О. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ліквідатора державної акціонерної компанії «Укрресурси» арбітражного керуючого ОСОБА_2 (далі - Ліквідатора ДАК «Укрресурси» арбітражного керуючого ОСОБА_2) про зміну дати звільнення в наказі та про видачу трудової книжки.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ліквідатором ДАК «Укрресурси» арбітражного керуючого ОСОБА_2 01 грудня 2015 року виданий наказ № 1 про зміну його дати звільнення із посади та 26 грудня 2015 року йому видана трудова книжка. У зв'язку з порушенням трудового законодавства, а саме статті 47 КЗпП України, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02 лютого 2017 року, АК «Укрресурси» зобов'язано змінити дату звільнення на іншу. Ліквідатор ДАК «Укрресурси» тривалий час не виконував цього рішення суду, тому він у лютому 2017 року звернувся до суду з позовною заявою до ДАК «Укрресурси» про визначення нової дати звільнення і скасування наказу від 01 грудня 2015 року № 1 як незаконного. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 червня 2017 року, у справі № 127/4135/17 у задоволенні цього позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 12 жовтня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 червня 2017 року скасовано, у задоволені позову відмовлено з інших підстав - пропущення строку на скасування наказу і відсутності заяви на поновлення строку. Апеляційний суд встановив, що права позивача порушені і потребують поновлення; також суд роз'яснив, що порушені права ОСОБА_1 підлягають захисту не шляхом скасування наказів, а його зміною на нову дату, згідно із законодавством; крім того, дата звільнення, що записана у трудовій книжці не співпадає з датою звільнення, зазначеною у наказі; трудова книжка отримана від ліквідатора ДАК «Укрресурси» 19 вересня 2017 року.
13 вересня 2017 року ліквідатором ДАК «Укрресурси» направлено поштою на його адресу заповнену трудову книжку, яку він отримав 19 вересня 2017 року.
Посилаючись на викладене, позивач просив зобов'язати ліквідатора ДАК «Укрресурси» ОСОБА_2 змінити у наказі від 06 вересня 2017 року № 06.09.17-ІБ дату його звільнення на нову дату, згідно із законодавством та в цей же день видати належно заповнену трудову книжку.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надав суду жодного належного доказу, що саме з вини ДАК «Укрресурси» була затримка видачі трудової книжки, яку він, як зазначено у позовній заяві отримав 19 вересня 2017 року.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із безпідставності та необґрунтованості позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Крім того, просить винести окрему ухвалу щодо Міністерства економічного розвитку України, якому підпорядковані ліквідатор та ДАК «Укрресурси» за невиконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року. Вказує на те, що він надав суду постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року у справі № 802/292/17-a, якою скасовані постанова суду першої інстанції і постанова державного виконавця про закінчення виконання рішення ЄСПЛ. Також надано суду постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року у справі № 802/2272/16-a і ухвалу від 04 жовтня 17 року, якими встановлено факт невиконання рішення від 01 березня 2004 року щодо дати звільнення, видачі трудової книжки, але суд залишив її поза увагою.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року позов ОСОБА_1 до ДАК «Укрресурси» про зміну дати наказу про звільнення та стягнення середньомісячного заробітку задоволено частково, зобов'язано ДАК «Укрресурси» змінити дату наказу від 07 березня 2002 року № 25-а-к про звільнення ОСОБА_1 , виданого на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 січня 2001 року та провести з ним повний розрахунок. Стягнуто з ДАК «Укрресурси» на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані з розглядом трудового спору в сумі 900,00 грн.
Ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 травня 2005 року, рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року роз'яснено та вказано, що ДАК «Укрресурси» саме повинне визначитися щодо дати видачі наказу про звільнення ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та КЗпП України, при цьому провести з ним повний розрахунок.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі «Яворовенко та інші проти України» Державу Україна зобов'язано, зокрема, виконати у тримісячний строк рішення Замостянського районного суду м. Вінниця від 01 березня 2004 року.
Відповідно до наказу від 01 грудня 2015 року № 1 ДАК «Укрресурси», на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження, виданого ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 22 жовтня 2015 року, зазначено: «Змінити дату звільнення ОСОБА_1 із 08 травня 2012 року на 01 грудня 2015 року на підставі рішення Замостяського районного суду м. Вінниці від 25 січня 2001 року, про що внести відповідний запис у трудову книжку, яку він вислав цінним листом із описом вкладення. Трудову книжку вручити особисто ОСОБА_1 26 грудня 2015 року».
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20 лютого 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено, зобов'язано ДАК «Укрресурси» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 із 26 грудня 2015 року про що внести відповідний запис у трудову книжку.
На підставі вказаного рішення, виданий наказ від 06 вересня 2017 року № 06/09/17-ІБ про звільнення ОСОБА_1 та зміну дати звільнення у трудовій книжці з 01 грудня 2015 року на 26 грудня 2015 року.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган, зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.
У підпункті 4.1 пункту 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників говориться, що днем звільнення, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
У частині другій статті 89 ЦПК Українивстановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями частини п'ятої статті 12 ЦПК Українина суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Частинами четвертою-шостою статті 81 ЦПК Українивстановлено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Отже, установивши, що позивач як на підставу своїх вимог щодо зміни дати звільнення та видачі трудової книжки не надав суду жодного належного та допустимого доказу про те, що відповідач не виконав судове рішення що набрало законної сили та вимог трудового законодавства, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. При цьому у наказі від 06 вересня 2017 року № 06/09/17-ІБ про звільнення ОСОБА_1 та зміну дати звільнення у трудовій книжці з 01 грудня 2015 року на 26 грудня 2015 року, що виданий на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2017 року, вказано, що виконати рішення суду до 06 вересня 2017 року не було можливим, оскільки оригінал трудової книжки знаходився у ОСОБА_1 ще із 26 грудня 2015 року. Вказана обставина також підтверджується самим ОСОБА_1 та рекомендованим повідомленням за № 2102101170246, яким ОСОБА_1 надіслав на адресу арбітражного керуючого ОСОБА_2 оригінал трудової книжки лише 31 серпня 2017 року. Трудову книжку відповідач отримав 06 вересня 2017 року, що позивачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій не спростовано.
Аргументи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Вимоги заявника про постановлення окремої ухвали щодо Міністерства економічного розвитку України, якому підпорядковані ліквідатор та ДАК «Укрресурси» за невиконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року, не підлягають задоволенню, оскільки окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, які цьому сприяли. При цьому Верховний Суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали, оскільки заявник не надав суду доказів вчинення ДАК «Укрресурси» та його ліквідатором дій, на які вказує ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
С. О. Погрібний
Г. І. Усик