36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
15.05.2019 р. Справа № 917/1461/17
м. Полтава
за позовною заявою Заступника прокурора Полтавської області вул. 1100-річчя Полтава, 7, м.Полтава, 36000
до 1. Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області, вул. Покровська, 17, смт.Решетилівка, Полтавськоїобласті, 38400
2.Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" вул. Петровського, 41, смт.Решетилівка, Полтавськоїобласті, 38400
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головне управління у Полтавській області, вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36038
про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов"язання вчинити певні дії
Суддя Cолодюк О.В.
Cекретар судового засідання Олійник Н.І.
Представники сторін:
від прокуратури: Телешун М.Ю., посв. в протоколі
від відповідачів: 1. не з'явився; 2. Назаревич І.Р., дов. в протоколі, Тукало В .І. , дов. в протоколі, Стадніченко П .І. , дов. в протоколі
від третьої особи: не з'явився
Розглядається позовна заява про визнання недійсним договору оренди землі від 10.02.2010р., укладеного між Решетилівською райдержадміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» площею 32,75 га, що розташована на території Решетилівської сільської ради Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_1 та зобов'язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» звільнити земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 32,75 га кадастровий номер НОМЕР_1 вартістю 1121769,70 грн., яка розташована на території Решетилівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.
Ухвалою суду від 06.09.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.10.2017р. о 10-00 год. (суддя Кульбако М.М.).
17.10.2017 р. відповідачем - 2 до суду подано клопотання (заяву) про застосування позовної давності (вх. №12580), в якій заявник просить відмовити в позові в зв'язку з пропущенням строків позовної давності.
Ухвалою суду від 17.10.2017р. відкладено розгляд справи на 21.10.2017р. на 10-00 год.
18.10.2017р. ухвалою суду виправлено описку в ухвалі суду про відкладення розгляду справи від 17.10.2017р., зазначивши правильну дату наступного судового засідання « 31.10.2017р.».
31.10.2017р. ухвалою суду продовжено строк розгляду спору на 15 днів, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, відкладено розгляд справи на 09.11.2017р. на 10-30 год.
09.11.2017р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення про задоволення позову повністю, яким визнано недійсним договір оренди землі від 10.02.2010р., укладений між Решетилівською райдержадміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» площею 32,75 га, що розташована на території Решетилівської сільської ради Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_1 та зобов'язано Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» звільнити земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 32,75 га кадастровий номер НОМЕР_1 вартістю 1 121 769,70 грн., що розташована на території Решетилівської сільської ради, передавши її Головному управлінню Держгеокадастру в Полтавській області. Стягнуто судовий збір на користь Прокуратури Полтавської області: з Решетилівської районної державної адміністрації - 800,00 грн. на повернення судового збору; з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» - 2 400,00 грн. на повернення судового збору.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2018р. у справі № 917/1461/17 рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.2017р. у праві № 917/1461/17 залишено без змін.
04.04.2018р. господарським судом Полтавської області на виконання рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.2017р. та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2018р. у справі № 917/1461/17 видані відповідні накази.
14.05.2018р. відповідач-2 подав до господарського суду Полтавської області заяву про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.2017р. у справі № 917/1461/17.
25.05.2018р. ухвалою суду відкладено вирішення питання щодо прийняття до розгляду заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду до повернення матеріалів справи № 917/1461/17 до господарського суду Полтавської області.
Постановою Верховного Суду від 10.05.2018 р. заяву відповідача - 2 про зупинення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.2017 р. по справі № 917/1461/17 задоволено. Зупинено виконання рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.2017 р. по даній справі до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Постановою Верховного Суду від 05.07.2018р. рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.2017р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2018р. у справі № 917/1461/17 скасовано повністю, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2018р. справу № 917/1461/17 передано на розгляд судді Солодюк О.В.
27.08.2018р. ухвалою суду прийнято справу до провадження в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 27.09.2018р. на 10-00 год.
27.09.2018р. ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено розгляд справи на 25.10.2018р. на 11-00 год.
25.10.2018р. ухвалою суду відкладено розгляд справи на 27.11.2018р. на 11-30 год.
В судових засіданнях оголошувались перерви: 27.11.2018р. до 30.11.2018р. до 13-00 год., 30.11.2018р. до 18.12.2018р. до 14-00 год., що підтверджується ухвалами суду.
Відповідач-2 подав до суду клопотання (вх. № 11217 від 29.11.2018р.), в якому просить суд залишити позов без розгляду, оскільки під час проведення підготовчого засідання 27.11.2018р. було встановлено відсутність в матеріалах справи документа, що підтверджує сплату позивачем судового збору. Відповідач-2 зазначив, що представником прокуратури не надано належних доказів або пояснень стосовно факту сплати судового збору у відповідному розмірі.
Крім того, як вказує відповідач-2, в позовній заяві від 31.08.2017р. за № 05/2-1000 вих.-17 позивачем по даній справі вказано заступника прокурора Полтавської області. Водночас на останньому аркуші даної позовної заяви вчинено підпис прокурором області, що є підставою для залишення позовної заяви судом без руху, а в разі не усунення недоліків позивачем, підставою для залишення позову без розгляду.
Оскільки провадження у справі відкрито 06.09.2017р., та здійснюється новий розгляд справи, надання позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви є неможливим. А тому, як зазначає відповідач -2, наявні підстави для залишення позову без розгляду.
Позивач у запереченні на вищезазначене клопотання (вх. № 11847 від 18.12.2018р.) зазначає, що прокурором повністю виконано вимоги Господарського процесуального кодексу України, сплачено судовий збір відповідно до Закону України «Про судовий збір». Зазначення позивачем по даній справі заступника прокурора Полтавської області є технічною помилкою, оскільки позов підписано прокурором Полтавської області. А тому, підстав для залишення позовної заяви без розгляду не вбачається.
Суд відмовив у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, про що зазначено у мотивувальній частині ухвали суду від 18.12.2018р.
Ухвалою суду від 18.12.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 917/1461/17 до судового розгляду по суті на 24.01.2019р. на 15-00 год.
28.01.2019р. ухвалою суду призначено розгляд справи на 26.02.2019р. на 15-00 год., оскільки судове засідання, призначене на 24.01.2019р. на 15-00 год. не відбулося у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.
В судових засіданнях оголошувались перерви: 26.02.2019р. до 15.03.2019р. на 15-00 год., 15.03.2019р. до 18.04.2019р. до 9-00 год., 18.04.2019р. до 25.04.2019р. до 9-30 год., 25.04.2019р. до 15.05.2019р. до 10-00 год., про що зазначено в ухвалах суду від 26.02.2019р., від 15.03.2019р., від 18.04.2019р., від 25.04.2019р.
Представник позивача в судовому засіданні на позовних вимогах наполягає.
В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що розпорядження голови Решетилівської районної державної адміністрації про затвердження технічної документації із землеустрою та укладений на його виконання договір оренди землі від 10.02.2010 р. не відповідають вимогам земельного законодавства. Позивач зазначає, що передача земельної ділянки площею 32,75 га з кадастровим номером НОМЕР_1 здійснювалась на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах оренди. Згідно інформації відділу Держгеокадастру у Решетилівському районі земельна ділянка площею 32,75 га до 2010 року не формувалася, їй не присвоювався кадастровий номер, не відкривалася поземельна книга, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у відділі відсутні, а тому, надання дозволу на розробку саме технічної документації, а не проекту землеустрою щодо її відведення, не відповідає вимогам ч. 1, 2 ст. 123 Земельного кодексу України, ст. 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції на час прийняття розпорядження).
Крім того, прокурор зазначає, що відповідно до статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції на час прийняття розпорядження), проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань підлягають обов'язковій державній експертизі і після одержання позитивного висновку експертизи разом з клопотанням про надання земельної ділянки погоджений проект подається до відповідної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування.
Також, як зазначає прокурор, розпорядженням голови Решетилівської райдержадміністрації №258 від 10.06.2009р. лише затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах оренди СТОВ "Хлібороб", однак, саме рішення про передачу в оренду вищевказаної земельної ділянки відсутнє, чим порушено вимоги ч. 7 статті 123 Земельного кодексу України. Прокурор зазначає, що спірний договір оренди не відповідає вимогам, які визначені статтями 15 Закону України "Про оренду землі", статтями 1,5, 13, 18, 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", оскільки в порушення вказаних норм земельного законодавства технічна документація з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки не розроблялась і не погоджувалась взагалі, на розгляд Решетилівської ради Полтавської області не надавалась та не затверджувалась; у п. 5 договору оренди земельної ділянки від 10.02.2010р. не зазначено її нормативну грошову оцінку.
Позивач також зазначає, що згідно Постанови КМУ № 422 від 10.09.2014р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» проведено реорганізацію Державного агентства земельних ресурсів України шляхом перетворення його в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 р. №15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно п.25-1 ч. 4 вищевказаного Положення Держгеокадастр, відповідно до покладених на нього завдань, організовує та здійснює державний нагляд (контроль за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: веденням державного обліку і реєстрацією земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель, дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок, дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і дотриманням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язковим здійсненням заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням, використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення, дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.
Керівники територіальних органів Держгеокадастру є головними державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель в Автономній Республіці Крим, області, мм. Києві та Севастополі, районі, а їх перші заступники та заступники - відповідно першими заступниками та заступниками головних державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель в Автономній Республіці Крим, області, мм. Києві та Севастополі, районі.
Разом з цим, посилаючись на ч. 4 ст. 122 ЗК України, прокурор зазначає, що оскільки спірна ділянка відносяться до земель державної власності сільськогосподарського призначення, то органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження ними на території області, на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.
У той же час, посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду лише з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015р.№ 15).
Відтак, у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом цієї категорії, а тому прокурор пред'являє цей позов в інтересах держави як позивач.
При обґрунтуванні позовної заяви позивач посилається також на п. 1 ст. 6, п.1 ст. 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, ст.ст. 256, 261 ЦК України, п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».
Позивач вказує, що прокуратурі про порушення речового права держави, як власника вказаної земельної ділянки та інших вимог земельного законодавства стало відомо 05.07.2017р., тобто, з дати отримання прокуратурою області листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (лист від 05.07.2017р. за №7-16-0.6-4963/2-17), а тому, прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки з дотриманням вимог ст.ст. 256, 261 ЦК України, тобто, у межах строку позовної давності.
У письмових поясненнях (вх. № 9168 від 02.10.2018 р.) прокурор зазначив, що відповідно до вимог ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
Право власності оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 вищевказаного Кодексу).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, за державою в особі органу виконавчої влади, який виконує функції розпорядника відповідних земель від імені власника, не зареєстрована.
Прокурор зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області як орган виконавчої влади, який виконує функцію розпорядника земель від імені власника позбавлений можливості звернутися до суду з відповідним позовом, оскільки право власності на вищевказану земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не оформлено, а як орган контролю також немає повноважень з огляду на вищевказане.
За вказаних обставин, прокурор обґрунтовано звернувся з позовом в інтересах держави як позивач.
Відповідач-1 відзив на позов не надав, його представник в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання відповідач-1 повідомлений, що підтверджується поштовим повідомленням.
Відповідач - 2 у відзиві (вх. № 13127 від 30.10.2017р.) позов не визнає, посилаючись на те, що 10.02.2010р. між Решетилівською РДА та СТОВ «Хлібороб» було укладено договір оренди землі за № 8 на земельну ділянку площею 32,75 га пасовищ. Договір зареєстровано у Решетилівському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України про земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15 березня 2010 року №041056100015.
Внаслідок укладення договору оренди землі між сторонами згідно з пунктом І частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки, як зазначає відповідач-2, між сторонами договору склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері. Відповідач-2 у відзиві зазначає, що позивачем не доведено факт недодержання сторонами спірного договору оренди землі абз.2 п.1 ст.193 ГК України, ст.ст. 204, 215,203 ЦК України.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач-2 посилається на ч.1 ст. 638, ч.3 ст. 640 ЦК України ст.ст. 18,20 Закону України «Про оренду землі» та вказує, що відповідно до ст.15 цього ж Закону (в редакції на дату укладання договору) відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до Закону.
Спірний договір відповідає вимогам законодавства щодо форми та істотних умов, є належним чином підписаним сторонами та зареєстрованим у Решетилівському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України про земельних ресурсах від 15.03.2010р. за № 041056100015.
Щодо представництва прокуратурою інтересів держави, відповідач - 2 зазначив, що посилання прокурора на порушення певних норм чинного законодавство самі по собі не можуть бути доказом порушення інтересів держави та підставою для представництва. Позивачу необхідно зазначити, в чому саме полягає не абстрактний, а конкретний матеріальний або нематеріальний інтерес держави.
У письмових поясненнях (вх. № 13700 від 09.11.2017р.) відповідач - 2 зазначає, що відповідно до наданих самим прокурором письмових доказів - копії технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками на умовах оренди, вбачається, що земельна ділянка площею 32,75 га ще до затвердження цієї техдокументації розпорядженням голови РДА від 10.06.2009 року за № 258 мала кадастровий номер НОМЕР_1. По ній був складений кадастровий план, опис меж, координати поворотних точок (схема додається).
Таким чином, як зазначає віповідач - 2 розроблення в даному випадку технічної документації, а не проекту землеустрою та її затвердження відповідають діючому на дату укладення договору законодавству.
Відповідач-2 у відзиві (спростування позовних вимог з огляду на висновки суду касаційної інстанції, вх. 9424 від 10.10.2018р.) зазначає, що 10 лютого 2010 року між Решетилівською РДА та СТОВ «Хлібороб» було укладено договір оренди землі за № 8 на земельну ділянку площею 32,75 га пасовищ.
Наприкінці листопада 2012 року директором СТОВ «Хлібороб» було виявлено, що пасовища та сінокоси, надані в оренду підприємству відповідно до вказаного договору, було розорано під ріллю.
Є підтвердженим письмовими доказами фактом (листи компетентних органів в матеріалах справи), що дані незаконні дії були вчинені фізичною особою ОСОБА_2 , який отримавши в оренду за договором від 01.11.2012 року земельну ділянку, частина якої накладається на земельну ділянку площею 32,75 га пасовищ, переданої СТОВ «Хлібороб», розорав сінокоси й пасовища під ріллю.
Відповіач - 2 зазначає, що 11 травня 2013 року до ЄРДР внесено дані про реєстрацію кримінального провадження № 12013180310000266 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 ч.1 КК України за заявою директора СТОВ «Хлібороб» про незаконний обробіток ТОВ «Агротехсервіс» важкими дисковими боронами земельної ділянки (пасовища) площею 32,75 га, розташованої між селищем Решетилівка та с. Колотії Решетилівського району.
14 травня 2013 року в ЄРДР внесено дані про реєстрацію кримінального провадження № 42013180310000006 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 ч.1 КК України за заявою СТОВ «Хлібороб» про самовільне захоплення земельної ділянки площею 32,75 га.
Всі кримінальні провадження об'єднані в одне провадження, об'єднаному кримінальному провадженню було присвоєно № 12013180310000231.
В ході досудового розслідування, як зазначає відповідач - 2 встановлено, що згідно договору оренди землі №8 від 10.02.2010 року, укладеного між Решетилівською РДА та СТОВ «Хлібороб», та договору оренди без номера від 01.11.2012 року, укладеного між Решетилівською РДА та фізичною особою - ОСОБА_2. із земель запасу, в оренду СТОВ «Хлібороб» було передано терміном на 10 років земельну ділянку із земель запасу Решетилівської селищної ради, зайняту під пасовищами, площею 32,75 га, а ОСОБА_2 було передано в оренду терміном на 49 років 11 місяців земельну ділянку із земель запасу Решетилівської селищної ради, зайняту під сіножатями, площею 70 га. Також було встановлено, що частина землі в межах цих земельних ділянок підпала під подвійну оренду.
Дана інформація підтверджується в ухвалах слідчого судді Решетилівського районного суду Полтавської області від 02.12.2013 року по справі № 546/1476/13-к та слідчого судді Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10.04.2018 року по справі № 542/530/14-к.
Відповідач - 2 також зазначає, що слідчими Решетилівського РВ УМВС України в Полтавській області тричі виносились постанови про закриття даного кримінального провадження, які в подальшому були скасовані, при цьому першу постанову старшого слідчого Решетилівського РВ УМВС України в Полтавській області капітана міліції Чуйка Я .М . від 26 травня 2013 року було скасовано саме постановою В.о. прокурора Решетилівського району від 02 липня 2013 року з підстав неповноти досудового розслідування та матеріали досудового розслідування були направлені слідчому для проведення подальшого розслідування.
Про даний факт прокуратура Решетилівського району повідомила СТОВ «Хлібороб» листом від 05.07.2013 року № 7-09/13, який знаходиться в матеріалах справи.
Відповідач - 2 також зазначає, що в матеріалах справи наявні документи на підтвердження пропуску прокуратурою строків позовної давності, а саме:
- Лист Державної інспекції сільського господарства від 18.05.2013 року за № 01- 14/2330, яким було повідомлено про проведену на вимогу Полтавської міжрайонної прокуратури перевірку.
- Лист відділу Держземагенства у Решетилівському районі Головного управління Держземагенства у Полтавській області від 30.04.2013 року за № 10/01-30, яким було повідомлено, що з метою надання відповіді на запит проведено інвентаризацію виконаних робіт з реєстрації земельних ділянок.
Вказані листи, як зазначає відповідач - 2, були надіслані СТОВ «Хлібороб» у зв'язку зі скаргами останнього на виявлені факти розорювання частини земельної ділянки загальною площею 32,75 га, яка орендується за договором оренди і на яку накладається (близько 10 га) земельна ділянка, яка надана пізніше (в 2012 році) в оренду громадянину ОСОБА_2.
У зв'язку із зазначеними протиправними діями, СТОВ «Хлібороб» звернулося до правоохоронних органів, органів прокуратури, Інспекції сільського господарства, відділу Держземагенства.
Крім того, як зазначає відповідач - 2, у листі прокуратури Решетилівського району Полтавської області від 05.07.2013 року за № 7 - 09/13, прокуратурою в порядку нагляду вивчене кримінальне провадження № 12013180310000231, в ході досудового розслідування якого досліджувався, зокрема, і договір оренди землі від 10.02.2010 року.
Щодо безпосередньо повноважень органу Держгеокадастру, віповідач - 2 зазначив, що при наявності порушеного речового права держави як власника вказаної земельної ділянки та інших вимог земельного законодавства, даний факт був відомий органам Держгеокадастру, починаючи з державної реєстрації Договору оренди землі у 2010 році.
Указом президента України від 08.04.2011 № 445 затверджено «Положення про Державне агентство земельних ресурсів України». Пунктом 2 установлено, що Державне агентство земельних ресурсів України є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів.
У підпункті 34 пункту 4 цього Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, який є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів вказано, що Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань уживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, звертається з позовами до суду за захистом своїх прав та з питань порушення вимог законодавства.
Відповідно до Постанови КМУ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10.09.2014 року № 442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення.
Відповідач - 2 зазначає, що згідно Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою КМУ від 14.01.2015 р. № 15, передбачено саме повноваження посадових осіб Держгеокадастру.
Держгеокадастр, як центральнимй орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства, у своїй діяльності керується Конституцією га законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Держгеокадастр є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства (пункт 15 цієї ж Постанови).
А тому, як зазначає відповідач - 2 відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України, Держгеокадастр наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Посилаючись на ст. 4 ГПК України відповідач - 2 зазначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
За таких обставин, відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області права (повноважень) на звернення до суду з позовом не є доведеним.
СТОВ «Хлібороб» також вказує, що від дати реєстрації спірного договору 15.03.2010 року й до дати подання позову прокурором (31.08.2017 року), сплив строк у 7 років.
Однак, доказів звернення територіальних органів Держгеокадастру з будь якими скаргами, заявами, листами до прокуратури чи позовами до суду щодо порушень при укладенні договору оренди землі від 10.02.2010 року, протягом 2010 - 2017 років, позивачем не надано.
За таких обставин, як зазначає відповідач - 2, прокурором не обґрунтовано підстав звернення до господарського суду за захистом інтересів держави; не доведено факту відсутності у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повноважень щодо звернення до суду саме як органу державної влади, що є розпорядником даної земельної ділянки. Також, є встановленою обставиною, що від дати реєстрації Договору 15.03.2010 року й до дати подання позову відсутні звернення територіальних органів Держгеокадастру з будь якими, скаргами, заявами, листами до прокуратури чи позовами до суду щодо порушень при укладенні договору оренди землі від 10.02.2010 року, що є підставою для застосування наслідків спливу позовної давності.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 15.05.2019р. зазначив, що позивачем при розгляді справи не доведено правомірності подачі позову в інтересах держави, як самостійного позивача. Під час нового розгляду справи органами прокуратури не було надано жодного доказу на підтвердження відсутності повноважень у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо звернення до суду саме як органу виконавчої влади, який виконує функції розпорядника відповідних земель від імені власника, яким є держава Україна.
Водночас, як зазначає представник відповідача-2, п.п.5.1 п.5 постанови Кабінету Міністрів України «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» передбачено саме повноваження посадових осіб Держгеокадастру. Будь-яких інших обмежень для територіальних органів Держгеокадастру не встановлено.При наявності порушеного речового права держави як власника вказаної земельної ділянки та інших вимог земельного законодавства, даний факт був відомий Держгеокадастру у 2010 році, починаючи з державної реєстрації договору оренди землі 15.03.2010р. № 041056100015.
Представник відповідача - 2 зазначив, що під час нового розгляду справи доказів звернення територіальних органів Держгеокадастру з будь - якими скаргами, заявами, листами до прокуратури чи позовами до суду щодо порушень при укладенні договору оренди землі від 10.02.2010 року, протягом 2010-2017 років, позивачем не надано.
Також не було встановлено, яке суб'єктивне цивільне право (інтерес) держави було порушене. Посилання представників позивача на недоотримання державою орендної плати не можуть прийматися до уваги, так як будь-яких доказів порушення орендарем СТОВ «Хлібороб» договору в частині порядку, строків та розміру виплати орендної плати позивачем суду не надано.
Також під час розгляду справи не встановлено, а позивачем не доведено, яким чином вказаним договором оренди порушені права або охоронювані законом інтереси Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оскільки, як вбачається із змісту спірного договору, третя особа не є його стороною, у зв'язку з чим заявлені до відповідача - 2 позовні вимоги є безпідставними.
Представник відповідача-2 зазначає, що згідно листа Решетилівської міської ради від 03.08.2018 року (копія в матеріалах справи), наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 04.06.2018 року № 3975 - СГ Решетилівській міській об'єднаній територіальній громаді передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані за межами населених пунктів на території Решетилівського району Решетилівської міської ради згідно акта приймання - передачі.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено обставину, що з червня 2018 року розпорядником земельної ділянки площею 32,75 га пасовищ, що передана згідно договору в оренду СТОВ «Хлібороб», є орган місцевого самоврядування - Решетилівська міська рада, яка відповідно до ст. 18.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Згідно ст. 46 ГПК України позивач при новому розгляді справи не змінював підстав або предмету позову.
Тому представник відповідач - 2 зазначив, що враховуючи те, що вказана земельна ділянка на даний час перебуває у розпорядженні створеної Решетилівської об'єднаної територіальної громади, порушення прав якої договором оренди землі від 10.02.2010 року в судовому засіданні не доведено, є підстави для відмови у позові.
Представник відповідача - 2 також наголосив, що під час нового розгляду справи прокуратурою не вказано додаткових підстав звернення до господарського суду за захистом інтересів держави в порівнянні з позовною заявою; не доведено факту відсутності у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повноважень щодо звернення до суду, саме як органу державної влади, що є розпорядником даної земельної ділянки.
Водночас, як зазначив представник відповідача-2, під час нового розгляду справи було підтверджено доказами та встановлено наступні обставини: відсутність порушення умов договору орендарем СТОВ «Хлібороб»; земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані за межами населених пунктів на території Решетилівського району Полтавської області передані в комунальну власність органу місцевого самоврядування Решетилівській міській раді згідно акта приймання - передачі; є неспростовані підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.
Третя особа пояснення на позов не надала. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання третя особа повідомлена, що підтверджується поштовим повідомленням.
В судовому засідання 15.05.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 240 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача та представників відповідача-2, суд встановив.
Розпорядженням голови Решетилівської районної державної адміністрації №121 від 10.03.2009р. надано дозвіл СТОВ «Хлібороб» на розробку та виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право оренди на земельну ділянку площею 341,92 га.
Розпорядженням голови Решетилівської районної державної адміністрації №258 від 10.06.2009р. затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах оренди СТОВ «Хлібороб» загальною площею 165,98 га, з них рілля 100,71 га, сіножаті - 15,41 га, пасовища - 49,86 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, терміном на 5 років на території Решетилівської сільської ради.
10.02.2010р. між Решетилівською районною державною адміністрацією Полтавської області (орендодавець) та СТОВ «Хлібороб» (орендар) був укладений договір оренди землі №8, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку яка знаходиться на території Решетилівської селищної ради, загальною площею 32,75 га, в тому числі пасовища - 32,75 га. Цей договір укладено на 10 років.
Спірний договір зареєстрований у Решетилівському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України про земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15 березня 2010 року № 041056100015.
Звертаючись до господарського суду прокурор зазначив про те, що розпорядження про затвердження технічної документації із землеустрою та укладений на його виконання договір не відповідають вимогам земельного законодавства. А саме, передача земельної ділянки площею 32,75 га з кадастровим номером НОМЕР_1 здійснювалась на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах оренди.
Згідно інформації відділу Держгеокадастру у Решетилівському районі земельна ділянка площею 32,75 га до 2010 року не формувалася, їй не присвоювався кадастровий номер, не відкривалася поземельна книга, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у відділі відсутні, а тому надання дозволу на розробку саме технічної документації, а не проекту землеустрою щодо її відведення, не відповідає вимогам Земельного кодексу України. Крім того, як зазначає прокурор, відповідно до статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції на час прийняття розпорядження), проекти землеустрою проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань підлягають обов'язковій державній експертизі. Також, як стверджує прокурор, розпорядженням голови Решетилівської райдержадміністрації №258 від 10.06.2009р. лише затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах оренди СТОВ "Хлібороб", однак, саме рішення про передачу в оренду вищевказаної земельної ділянки відсутнє, чим порушено вимоги ч. 7 статті 123 Земельного кодексу України. Прокурор зазначає, що спірний договір оренди не відповідає вимогам, які визначені статтями 15 Закону України "Про оренду землі", статтями 5, 13, 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" оскільки в порушення вказаних норм земельного законодавства технічна документація з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки не розроблялась і не погоджувалась взагалі, на розгляд Решетилівської ради Полтавської області не надавалась та не затверджувалась; у п. 5 договору оренди земельної ділянки від 10.02.2010р. не зазначено її нормативну грошову оцінку.
Зазначені обставини стали підставою звернення прокурора з даним позовом до господарського суду, яке спрямоване, як зазначає прокурор, на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності землекористувачам, яке проведено з порушенням вимог чинного законодавства.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.
У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як вже зазначалось, передача земельної ділянки площею 32,75 га з кадастровим номером НОМЕР_1 здійснювалась на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах оренди.
Згідно інформації відділу Держгеокадастру у Решетилівському районі земельна ділянка площею 32,75 га до 2010 року не формувалася, їй не присвоювався кадастровий номер, не відкривалася поземельна книга, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у відділі відсутні, а тому надання дозволу на розробку саме технічної документації, а не проекту землеустрою щодо її відведення, не відповідає вимогам Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції на час прийняття розпорядження) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.
Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затверджений постановою KM України від 26.05.2004 №677 (в редакції на час прийняття розпорядження) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення.
Відповідно до вимог ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору оренди) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно частин 1, 2 статті 123 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття розпорядження) рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймаються на підставі проектів землеустрою щодо їх відведення у разі зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (в редакції на час прийняття розпорядження), проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань підлягають обов'язковій державній експертизі.
Відповідно до ч. 7 статті 123 Земельного кодексу України (в редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) погоджений проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у випадках, передбачених законом, подається разом з клопотанням про надання земельної ділянки до відповідної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування.
Рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки відсутнє, чим порушено вимоги ч. 7 статті 123 Земельного кодексу України.
Згідно статті 13 ЗУ "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на момент укладення договору оренди) істотними умовами договору оренди землі є, у тому числі: орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки).
Статтею 2 Закону України «Про плату за землю» (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин), використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Стаття 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору) визначає, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ЗаконуУкраїни "Про плату за землю"). Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору) - нормативна грошова оцінка земельних ділянок капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Відповідно до абз. 5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору), нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Частинами 1, 2 статті 15 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору) визначено, що підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом.
Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору) передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше як один раз у 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.
Згідно статті 23 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору) технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
У п. 5 договору оренди землі від 10.02.2010 р. не зазначено її нормативну грошову оцінку. Згідно інформації відділу Держгеокадастру у Решетилівському районі нормативно грошова оцінка зазначеної земельної ділянки не проводилася.
Таким чином, спірний договір оренди землі був укладений відповідачами з порушенням вищезазначених норм законодавства.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 2 ст. 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
За змістом положень статті 2 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Відповідно до положень ч.ч.1,2,4 ст.29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в господарському суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.
У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.
Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Відповідно до абз.1-2 ч.3, абз.1-2 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурором при зверненні до суду з даним позовом надано правове обґрунтування підстав звернення до господарського суду за захистом інтересів держави та визначено при цьому органи, уповноважені здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зокрема, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.
Оскільки спірна ділянка відносяться до земель державної власності сільськогосподарського призначення, то органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження ними на території області, на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.
У той же час, як зазначає прокурор у позові, посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду лише з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 № 15).
Відтак, у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом цієї категорії, а тому прокурор пред'являє цей позов в інтересах держави як позивач.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України (в редакції з 01.01.2013р.) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно ч. ч. 1, 2 п. п. "а, б, в, г" ч. 3 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу.
Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області є органом виконавчої влади щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, в т.ч. і земельною ділянкою площею 32,75 га, що розташована на території Решетилівської сільської ради Полтавської області за кадастровим номером НОМЕР_1. Доказів передачі спірної земельної ділянки за актом приймання-передачі у комунальну власність, реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку до матеріалів справи не надано.
Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» передбачено саме повноваження посадових осіб Держгеокадастру.
Відповідно до п.1 і п.2 вказаної Постанови, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Держгеокадастр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Держгеокадастр є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
Згідно ст. 80 Цивільного кодексу України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
За таких підстав, прокурор фактично звернувся із позовом на захист прав та інтересів Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яке наділено повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку.
Посилання прокурора на те, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, проте, у зазначеного органу немає повноважень щодо звернення до суду із вимогами, заявленими у цьому позові, суд відхиляє з огляду на те, що таке твердження суперечить приписам наведених вище нормативно-правових актів. При цьому, прокурор не враховує того, що положення таких нормативних - правових актів не можуть визначати конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави.
Таким чином, належним позивачем по даній справі є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області і відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області довідалось або могло довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Правило, визначене в ст. 261 ЦК України пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Таким чином, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
З листа Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області від 18.05.2013р. за № 01-14/2330 (том 1, а.с. 128-130) вбачається, що на зверенння директора ТОВ «Хлібороб» Лукаш М.С. щодо проведення перевірки незаконного обробітку земель сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби на вимогу Полтавської міжрайонної прокуратури з нагляду до додержання законів у природоохоронній сфері, державним інспектором сільського господарства в Полтавській області проводилась перевірка щодо правомірності надання та використання гр. ОСОБА_2 земельних ділянок для сінокосіння та випасання худоби в адміністративних межах Решетилівської селищної ради.
В листі також зазначено, що при опрацюванні матеріалів, наданих відділом Держземагенства у Решетилівському районі, було встановлено, що частина земельної ділянки, переданої гр. ОСОБА_2 , орієнтовною площею 25,00 га була раніше надана та перебуває в користуванні на умовах оренди у СТОВ «Хлібороб» відповідно до договору оренди землі, укладеного з Решетилівською райдержадміністрацією 10.02.2010 р. № 8 на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 10.03.2009 р. №121. Договір оренди землі зареєстрований в Решетилівському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держземкомземі України» 15.03.2010 р. за № 041056100015. Термін дії договору 10 років.
Листом від 30.04.2013р. за № 10/01-30 відділ Держземагенства у Решетилівському районі головного управління Держземагенства у Полтавській області повідомив СТОВ «Хлібороб» (том.1, а.с.131), що в процесі проведення інвентаризації виконаних робіт з реєстрації земельних ділянок було виявлено надання однієї земельної ділянки двом орендарям. Земельна ділянка, надана в оренду гр. ОСОБА_2 , площею 70 га частково накриває площю 32,75 га, надану в оренду СТОВ «Хлібороб». В ході вияснення ситуації виявлено, що помилка, стосовно накладання земельних ділянок, виникла у зв'язку з відсутністю у відділі Держземагенства в перехідній реєстраційній системі (ПРС) відомостей щодо земельної ділянки, яка пройшла державну реєстрацію у 2010 році (у книзі державної реєстрації договорів оренди на паперових носіях).
Таким чином, з листа відділу Держземагенства у Решетилівському районі від 30.04.2013р. за № 10/01-30 вбачається, що Головному управлінню Держземагенства у Полтавській області було відомо про спірний договір оренди землі від 10.02.2010 р. № 8, і Головне управління Держземагенства у Полтавській області, як правонаступник Державного комітету України із земельних ресурсів, на підставі підпункту 34 пункту 4 «Положення про Державне агентство земельних ресурсів України», затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 р. № 445, відповідно до покладених на нього завдань повинно було вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, звертатися з позовами до суду за захистом своїх прав та з питань порушення вимог законодавства.
Відповідно до Постанови КМУ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10.09.2014 року № 442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення.
Таким чином, станом на дату подання позову, Головному управлінню Держзгеокадастру у Полтавській області, як розпоряднику земель сільськогосподарського призначення, в т.ч. і спірної земельної ділянки відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, при наявності порушеного речового права держави та інших вимог земельного законодавства, даний факт був відомий, починаючи з державної реєстрації договору оренди землі у 2010 році.
Однак, доказів звернення Головного управління Держзгеокадастру у Полтавській області з будь якими скаргами, заявами, листами до прокуратури чи позовами до суду щодо порушень при укладенні договору оренди землі від 10.02.2010 року, протягом 2010-2017 років, до матеріалів справи не надано.
Крім того, з листа прокуратури Решетилівського району Полтавської області від 05.07.2013 року за № 7 - 09/13 (том 2, а.с. 15) вбачається, що прокуратурою в порядку нагляду вивчалось кримінальне провадження № 12013180310000231 від 23.04.2013 р. за ст. 197-1 ч. 1 КК України, і в ході досудового розслідування відповідно до норм КПК України, КК України вивчались та досліджувались договори оренди, укладені орендарями гр.ОСОБА_2 та СТОВ «Хлібороб», в т.ч. і спірний договор оренди землі від 10.02.2010 року.
Враховуючи вищезазначене, на виконання Постанови Верховного суду від 05.07.2018 р. по даній справі, встановивши належного позивача у справі № 917/1461/17 - Головне управління Держзгеокадастру у Полтавській області, судом встановлено та підтверджено наявними доказами, що належний позивач довідався про порушення свого права в 2013 році (лист Держземагенства у Решетилівському районі від 30.04.2013р. за № 10/01-30).
Прокурором наданими доказами та представником прокуратури в судовому засіданні не доведено того факту, що Головне управління Держзгеокадастру у Полтавській області не могло дізнатися про порушення свого цивільного права раніше. Відповідачем-2, навпаки, наданими до матеріалів справи даказами та його представниками доведено, що інформація про порушення відповідного права Головному управлінню Держзгеокадастру у Полтавській області була відома у 2013 році.
Постановою Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17 за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , про витребування майна, суд зазначив, що до позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки. При цьому за вимогами статті 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.
У справі ЄСПЛ Волков проти України визначено про необхідність застосування процесуальних строків та строків позовної давності як юридичної гарантії звільнення відповідача від відповідальності.
Відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996р. за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п.570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила.
Статтєю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду із прав людини» та п. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод ратифікованою 17.07.1997р. визначено, що кожна фізична, або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.
Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.
У рішенні від 24.06.03 року у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу - публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».
У цій справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції. Тобто, визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим та незаконним.
Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.
Рішенням ЄСПЛ справа Суханов та Ільченко проти України № 68385/10 та 71378/10 від 26.06.2014р, визначено, що майно є будь яке законне сподівання на отримання активу.
У справі ЄСПЛ Серявіна та інші проти України № 4909/04 від 10.02.2010р, суд зазначив, що перша стаття першого протоколу гарантує право власності і містить три окремі норми про можливість втручання держави у мирне володіння майном, яке не є абсолютним правом у виключних випадках, а саме :
- позбавлення особи майна з дотримання справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположного права конкретної особи.
Відповідно до суті правовідносин суд застосовує п.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод ратифікованої 17.07.1997р., та принципи пропорційності і юридичної визначеності як законне сподівання орендаря на майно, передане йому державним органом влади.
Втручання у майно можливе у передбачених випадках, визначених п.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме (в інтересах суспільства, на умовах передбачених законом і загальних принципів міжнародного права, зокрема, загального принципу міжнародного права, принципу невтручання).
Враховуючи вищезазначене, з урахуванням заяви відповідача - 2 про застосування позовної давності (ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України), суд дійшов висновку про застосування позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
Суд також зазначає, що оскільки Головне управління Держзгеокадастру у Полтавській області є належним позивачем у даній справі (наділений повноваженями щодо звернення з позовом до суду), і прокурором безпідставно не зазначено орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що дана обставина є безумовною підставою для відмови прокурору в задоволенні позову.
Крім того, суд зазначає, що прокурором до позову додано копію спірного договору оренди землі № 8 від 10.02.2010 р. (том 1, а.с.21-24), зміст якого не відповідає змісту оригіналу договору (оригінал договору подано представником відповідача - 2 для огляду судом в судовому засіданні 25.04.2019 р.) Копію договору оренди землі № 8 від 10.02.2010 р. засвідчено суддєю та залучено до матеріалів справи (том 2, а.с.208-210).
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, позовіні вимоги прокурора Полтавської області є безпідставними, оспорені відповідачем-2, спростовані належними в матеріалах справи доказами і задоволенню не підлягають.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 123,129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
В позові відмовити.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Солодюк О.В.