проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"27" травня 2019 р. Справа № 922/830/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І.
за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.
за участю представників сторін:
прокурора - Перегонцева Н.С.
позивача - Смірнова О.В.
відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області (вх.№1211 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 28.03.2019 у справі № 922/830/19 (прийняту у приміщенні господарського суду Харківської області суддею Добрелею Н.С., ухвалу підписано 28.03.2019)
за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області, м. Харків,
до фізичної особи-підприємця Шестьоркіна Євгена Євгеновича, м. Харків,
про розірвання договору, повернення майна та стягнення коштів,
Заступник керівника прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Шестьоркіна Євгена Євгеновича про:
- стягнення з фізичної особи-підприємця Шестьоркіна Євгена Євгеновича на користь Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області заборгованості з орендної плати за договором оренди № 6522-Н від 23.05.2018 року в сумі 14849,00 грн., та заборгованості пені та штрафу в сумі 1820,80 грн. на загальну суму 16669,80 грн.;
- розірвання договору оренди № 6522-Н від 23.05.2018 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та фізичною особою-підприємцем Шестьоркіним Євгеном Євгеновичем ;
- зобов'язання фізичної особи-підприємця Шестьоркіна Євгена Євгеновича звільнити нежитлове приміщення - кімнату № 0-35, -13,40 кв.м., № 036-15,10 кв. м ., № 0-37-27,60 кв.м., № 0-41-18,80 кв.м. в цокольному поверсі 3-х поверхової будівлі Палацу студентів, загальною площею 79,90 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79, що перебуває на балансі Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", вартість якого становить 437700,00 грн. та повернення його Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області.
Судові витрати прокурор просив суд покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.03.2019 у справі № 922/830/19 на підставі пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України повернуто позовну заяву заступнику керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку, що судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про те, що Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Харківській області не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави.
При цьому, в позовній заяві прокурор з метою обґрунтування підстав для представництва інтересів Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Харківській області в суді обмежився лише посиланням на те, що Регіональним Фондом Державного майна України по Харківській області, як відповідним органом контролю, заходи представницького характеру щодо стягнення в судовому порядку вказаної заборгованості не вживались.
Харківська місцева прокуратура №2 Харківської області з ухвалою суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- у порушення ст. 236 ГПК України поза увагою суду першої інстанції залишено положення як Конституції України (ст. 131-1), так і ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", якими прямо передбачено право прокурора на звернення до суду в інтересах Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області;
- звернення Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області з відповідною позовною заявою обумовлено необхідністю захисту державних інтересів;
- необґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що прокурором не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів бездіяльності позивача;
- невиконання відповідачем умов договору оренди порушує економічні інтереси держави.
Крім того, надав в якості доказів дотримання прокурором ч. 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» лист Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області віл 24.05.2019 № 38-3375.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, призначено справу до розгляду на 27.05.2019 та повідомлено учасників апеляційного провадження про дату, час та місце судового засідання.
У судовому засіданні прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи (арк. справи 86).
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, встановлений ст. 273 ГПК України, а саме, 30 днів з дня відкриття апеляційного провадження, а також те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого на виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах - Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області, вказано, що невиконання відповідачем умов договору оренди від 23.05.2018 № 6522-Р, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та ФОП Шестьоркіним Є.Є ., в частині сплати орендної плати призвело до порушення істотних умов договору оренди, що порушує інтереси держави щодо захисту державного майна від неправомірного вибуття із власності.
Звертаючись із даною позовною заявою в інтересах держави прокурор вказує на те, що Регіональним Фондом Державного майна України по Харківській області, як відповідним органом контролю, заходи представницького характеру щодо стягнення в судовому порядку вказаної заборгованості не вживались, що на думку прокурора свідчить про бездіяльність вказаного органу контролю та наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру Харківською місцевою прокуратурою № 2 щодо захисту інтересів держави.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.
Відповідно до ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
В контексті зазначеного судам слід враховувати, окрім іншого, і рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).
Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).
Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Вищевикладена правова позиція щодо неможливості розширеного тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді викладена у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, у постанові від 30.01.2019 у справі №47/66-08.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Відповідно до ЗУ «Про Фонд державного майна України» Фонду надано широкі права для здійснення у сфері оренди державного майна контролю за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 6 «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Регіональні відділення та представництва діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України.
Відповідно до Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012 №678, основними завданнями регіонального відділення, зокрема, є захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами; голова Регіонального відділення ФДМ України надає довіреності, зокрема, на ведення справ по захисту інтересів держави в суді; регіональні відділення є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах ДКС України тощо (пп.4.3 п.4, п.п.12, 16)
Отже, Регіональне відділення Фонду державного майна по Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення повноважень у спірних правовідносинах.
При цьому, наявність, зокрема, порушень умов договору однією стороною не є обов'язковою або зобов'язуючою для іншої сторони умовою для звернення до суду з позовом про його розірвання та повернення майна. Тим більше, що за наявності певного зобов'язання, кредитор має право вимагати його виконання боржником.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:
1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;
2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Тобто, виходячи зі змісту даної норми, наявність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів попереднього звернення прокурора до відповідного суб'єкта владних повноважень є обов'язковою умовою, за якої можливий судовий розгляд позову прокурора, і виключно у разі її дотримання прокурор набуває відповідних процесуальних повноважень (процесуальної дієздатності).
У судовому засіданні прокурор зазначив, що ним було направлено до Фонду державного майна України тільки лист про намір подання позову.
Колегія суддів зазначає, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
При цьому, обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.
Так, колегією суддів вставлено, що у матеріалах позовної заяви відсутні докази дотримання прокурором ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення з даним позовом до суду, а саме: відсутні належні докази направлення (вручення) листа Харківської місцевої прокуратури № 2 від 22.03.2019 № 04-24-1744вих19 до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Харківській області, в якому повідомлялось, що Харківською місцевою прокуратурою № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Харківській області підготовлено позовну заяву до ФОП Шестьоркіна Є.Є. про стягнення коштів, розірвання договору та повернення майна.
Поданий прокурором до суду апеляційної інстанції лист від 24.05.2019 за № 38-3375 не може бути прийнятий судом у якості допустимого доказу, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Оскільки прокурором не надано доказів неможливості подання зазначеного доказу до суду першої інстанції, колегія суддів не приймає його в якості доказу.
Крім того, з тексту даного листа вбачається, що Фонд державного майна відповідає на запит прокуратури від 22.05.2019 № 04-21-1336-19, тоді як позов було подано 25.03.2019, тобто даний лист не може бути доказом попереднього повідомлення Фонду державного майна України про звернення з даним позовом до суду.
В свою чергу, судом першої інстанції вірно зазначено, що відсутні саме належні докази направлення (вручення) листа Харківської місцевої прокуратури № 2 від 22.03.2019 № 04-24-1744вих19 до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Харківській області.
На підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України апеляційний суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 та узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.01.2019 року у справі № 920/331/18, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, в аналогічних спорах.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що скаржником не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням необхідних доказів, які б підтверджували наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу господарського суду Харківської області від 28.03.2019 у справі № 922/830/19 - без змін.
Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області на ухвалу господарського суду Харківської області від 28.03.2019 у справі № 922/830/19 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 28.03.2019 у справі № 922/830/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний тест постанови апеляційного суду складено 03.06.2019.
Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя В.І. Сіверін
Суддя О.І. Терещенко