ун. № 367/7190/16-ц
пр. № 2/759/458/19
23 квітня 2019 року суддя Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І. Ю., розглянувши у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
22.05.2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення матеріальної та морально шкоди з ОСОБА_2 , завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, обґрунтовуючи вимоги тим, що внаслідок ДТП, яка відбулася 29.04.2016 року по пр-ту Ватутіна , 21 в м. Києві за участю автомобілів "Volkswagen Caddy" д/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля "Opel Corsa", д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , останній було завдано матеріальної шкоди через пошкодження належного її транспортного засобу.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 31.05.2016 р. відповідача визнано винним у даній ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності. А тому, з урахуванням автотоварознавчого експертного висновку № 1 від 02.08.2016 р., просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 27289,23 грн., вартість експертизи в розмірі 1600,00 грн., моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн. та послуги адвоката в розмірі 2000,00 грн., а всього 33889,23 грн.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17.03.2017 р. спаву передано за підсудністю до Святошинського районного суду міста Києва.
12.09.2017 року у повторному автоматичному розподілі справа була зареєстрована за суддею Святошинського районного суду м. Києва Миколаєць І.Ю., у зв'язку з відстороненням судді ОСОБА_3
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 12.09.2017 р. справу прийнято в провадження судді Миколаєць І.Ю.
Відповідно до п. 9 ч.1 Перехідних положень ЦПК України (за редакцією ЗУ № 2147-УІІІ від 03.10.2017 р., в дії з 15.12.2017 р.), заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 23.04.2018 р. продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відзиву на позовну заяву відповідачем не подано.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено постановою Деснянського районного суду м. Києва від 31.05.2016 року у справі № 754/6387/16, 29.04.2016 року по пр.-ту Ватутіна, 21 в м. Києві сталась ДТП за участю автомобілів "Volkswagen Caddy" д/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля "Opel Corsa", д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , що спричинило пошкодження транспортних засобів. Даною постановою встановлено вину ОСОБА_2 (а.с. 4-5).
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що вина відповідача та обставини завдання матеріальної шкоди є встановленими.
Позивачем надано також автотоварознавчий експертний висновок № 1 від 02.08.2016 р. по визначенню матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП власнику транспортного засобу (а.с. 10-21).
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що пред'явлення вимог позивача безпосередньо до відповідача, як до винуватця ДТП, є необґрунтованим з огляду на таке.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц (надалі - Постанова) Верховний Суд відступив від правового висновку зазначеного у постанові Верховного суду України від 23.12.2015 року у справі № 6-2587цс15. У своїй постанові від 04.07.2018 року Верховний Суд прийшов до наступних висновків.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування (п. 35 Постанови).
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (п. 36 Постанови).
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (п. 71 Постанови).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (п. 72 Постанови).
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (п. 73 Постанови).
Крім того, як передбачено ч. 5 ст. 52 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, членство (у тому числі повне) якого припинено, зобов'язаний виконати свої зобов'язання згідно з укладеними ним договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
З наведеного слідує, що саме страховик, а не винуватець ДТП, першочергово має відшкодовувати завдану матеріальну шкоду в порядку, визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
З урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду та встановлених судом обставин, у задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, у задоволенні інших вимог суд відмовляє, оскільки вони є похідними.
Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 37, ч. 5 ст. 52 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , ст.ст.6, ч. 13 ст. 7, 8-13, 18, 19,77-79, 89, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя І.Ю. Миколаєць