ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 травня 2019 року № 826/11642/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського державного нотаріального архіву, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лутковської Валерії Володимирівни, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Нотаріальної палати України, Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною,-
Суд прийняв до уваги таке:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Київського державного нотаріального архіву (далі - відповідач-1, КДНА), Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лутковської Валерії Володимирівни (далі - відповідач-2, Уповноважений ВРУ), за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Нотаріальної палати України (далі - третя особа-1), Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - третя особа-2, ГТУЮ у м. Києві), Міністерства юстиції України (далі - третя особа-3, Мінюст), в якому просить суд:
1. Визнати незаконною відмову відповідача-1 в прийнятті та розгляді звернення позивача від 27.02.2017, що призвело до порушення її права на звернення та права на свободу вираження поглядів.
2. Визнати незаконним невизнання відповідачем-2 права позивача на звернення до КДНА, що призвело до порушення її права на свободу вираження поглядів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Федорчук А.Б.) від 19.09.2017 відкрито провадження у справі.
Позивачем неодноразово заявлялися заяви про відвід судді Федорчука А.Б., у задоволенні яких було відмовлено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2018 задоволено заяву про самовідвід судді Федорчука А.Б.
Відповідно до розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2018 №1560 адміністративна справа №826/11642/17 передана на повторний автоматичний розподіл справ між суддями та за результатом такого розподілу передана для розгляду судді Аблову Є.В.
Ухвалою суду від 10.09.2018 (суддя Аблов Є.В.) прийнято справу до свого провадження.
Відповідно до розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2019 №320 адміністративна справа №826/11642/17 передана на повторний автоматичний розподіл справ між суддями та за результатом такого розподілу передана для розгляду судді Арсірію Р.О.
Ухвалою суду від 24.04.2019 прийнято справу №826/11642/17 до свого провадження та ухвалено про розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовної заяви представник позивача посилався на те, що ОСОБА_1 направила засобами поштового зв'язку звернення громадян до КДНА, однак лист повернувся за закінченням строку зберігання. Неотримання листа позивач розцінює як відмову відповідача-1 у прийнятті і розгляді звернення, що суперечить вимогам законодавства. Позивач зазначила, що такими діями відповідач-1 порушив право позивача на звернення та свободу вираження поглядів. Також представник позивача зазначив, що відповідач-2 безпідставно не визнав право ОСОБА_1 на звернення до КДНА з тих підстав, що позивач є нотаріусом, попри те, що законодавство не містить такого обмеження. Вважає, що невизнанням права позивача на звернення до відповідача-1 відповідач-2 порушив її право на свободу вираження поглядів.
Відповідач-1 проти позову заперечив, посилаючись на те, що заява позивача від 27.02.2017 не надходила. При цьому зазначив, що уся поштова кореспонденція ним приймається і він не відмовлявся від отримання листа ОСОБА_1 Відповідач-1 зазначив, що не порушував права позивача на звернення та права на свободу вираження поглядів, адже є доступними декілька способів звернення до КДНА, зокрема, під час особистого прийому, шляхом подання звернення до канцелярії архіву, електронною поштою, у спеціальну скриньку для пропозицій, вчинення запису у журналі відгуків та пропозицій. Крім того, відповідач-1 посилався на те, що ним здійснювався особистий прийом ОСОБА_1 та вона не зазначала про направлення вказаного звернення та неотримання на нього відповіді.
Відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості. Зазначив, що із звернення ОСОБА_1 про складання протоколу про адміністративне правопорушення стало відомо, що позивач направила до КДНА звернення громадян, яке не було отримане останнім та повернулось адресату. За результатом розгляду заяви позивача не було встановлено факт відмови відповідача-1 в отриманні заяви від 27.02.2017, а тому ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для вжиття заходів реагування. Крім того, відповідач-2 зазначив, що оскільки позивач є приватним нотаріусом, то дія Закону України «Про звернення громадян» не поширюється на забезпечення її права на звернення до КДНА, особливо з питань, пов'язаних зі здійсненням професійної діяльності.
Від Нотаріальної палати України надійшла заява про розгляд справи без участі їхнього представника (а.с. 131 т. ІІ).
ГТУЮ у м. Києві надало до суду письмові заперечення, у яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 55-58 т. ІІ). Третя особа-2 посилалась на те, що нею була розглянута заява позивача від 27.02.2017 щодо усунення недоліків в організації роботи КДНА та позивачу була надана відповідь (а.с. 121-125 т. ІІ).
Міністерство юстиції України надало письмові пояснення, у яких зазначило, що заява позивача від 27.02.2017 була ним розглянута у встановлений законодавством строк та надано відповідь. Просить суд ухвалити рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права (а.с. 126-128 т. ІІ).
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 є приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Згідно пояснень позивача та відповідача-1 приватний нотаріус ОСОБА_1 24.02.2017 звернулась до КДНА з метою передати до нього примірника номенклатури з підсумковими відомостями за 2016 рік, а також погодити описи справ за 2014 рік.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд не надає правову оцінку подіям, які відбувались під час відвідування позивачем КДНА, оскільки вони не є предметом спору.
ОСОБА_1 під час відвідування КДНА дійшла висновку про те, що останнім не забезпечено ефективну організацію своєї роботи, зокрема, на думку позивача, не забезпечено можливість звернення громадян згідно Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», порушено права та законні інтереси громадян, створено умови для корупції.
У зв'язку із цим, позивачем направлено заяву від 27.02.2017 №45/01-16 (а.с. 16-20 т. І) щодо усунення недоліків в організації роботи КДНА, рекомендованим листом з повідомленням про вручення №0314209349994 на адреси КДНА, Київського відділення Нотаріальної плати України, ГТУЮ у м. Києві, Мінюсту. В заяві позивач просила змінити діючий порядок прийому нотаріусів.
Дана заява була отримана усіма адресатами, крім відповідача-1.
На підтвердження направлення заяви від 27.02.2017 на адресу КДНА позивач надала до матеріалів справи копію фіскального чека, форми опису документів, роздруківки з офіційного сайту Укрпошти відстеження поштового відправлення (а.с. 21-23 т. І)
Дослідивши вказані документи, суд встановив, що ОСОБА_1 направила 27.02.2017 цінний лист на адресу КДНА (03151, м. Київ, пр-т Повітрофлотський,76-Г), в якому містились заява від 27.02.2017 №45/01-16, опис справ тимчасового (до 10 років включно) терміну зберігання за 2014 рік, опис справ тривалого (понад 10 років) зберігання за 2014 рік, опис справ постійного терміну зберігання за 2014 рік.
Відповідно до інформації з офіційного сайту Укрпошти відстеження поштового відправлення даний лист 01.03.2017 надійшов до відділення зв'язку, 04.03.2017 лист не вручений під час доставки, 01.04.2017 лист повернуто за зворотною адресою: за закінченням встановленого терміну зберігання, 04.04.2017 лист отриманий відправником.
До матеріалів справи позивач надала копію листа ПАТ «Укрпошта» від 24.07.2017 №101.8.5.3-М-3858, в якому зазначено, що за результатами перевірки Київської міської дирекції Укрпошти встановлено, що лист з оголошеною цінністю №0314209349994 від 27.02.2017 на адресу КДНА (проспект Повітрофлотський, 76 Г , м. Київ, 03151) надійшов 01.03.2017 до відділення поштового зв'язку №151 м. Київ та цього ж дня повідомлення про його надходження залишене в канцелярії КДНА. Повторне повідомлення залишене 04.03.2017. Оскільки за одержанням вищевказаного листа представники КДНА не з'явились, відповідно до пункту 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2019 №270 його повернуто 01.04.2017 за зворотною адресою та вручено особисто ОСОБА_1 04.04.2017 у відділені поштового зв'язку №142 м. Київ (а.с. 24 т. І).
Також аналогічні за змістом пояснення були надані ПАТ «Укрпошта» у листі від 15.05.2017 №101.8.5.3-С-1350 на запит Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини від 04.05.2017 №3/13-М289417.17/26-199 (а.с. 219-220 т. ІІІ).
Повернення листа із заявою від 27.02.2017 позивачем розцінене як відмова відповідача-1 у прийнятті та розгляді даної заяви, що на її думку є порушенням конституційного права на звернення громадян, визначеного статтею 40 Конституції України та порушенням статті 7 Закону України «Про звернення громадян», згідно якої заборонено відмову у прийнятті та розгляді звернень громадян.
У зв'язку із цим, 12.04.2017 позивач звернулась до відповідача-2 із заявою щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення стосовно відмови в отриманні та розгляді відповідачем-1 заяви від 27.02.2017 в порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» (а.с. 38 т. І).
Листом від 04.05.2017 №3/13-М289417.17-2/26-199 відповідач-2 повідомив позивача про відкриття провадження у справі та запропонував надати копію заяви від 27.02.2017 (а.с. 39 т. І).
За результатом розгляду звернення ОСОБА_1 відповідач-2 листом від 16.06.2017 №2/12-М289417.17-3/26-199 повідомив про відсутність правових підстав для вжиття заходів реагування щодо порушення КДНА права позивача на звернення громадян (а.с. 40-42 т. І). Також у даній відповіді Уповноваженим ВРУ зазначено, що дія Закону України «Про звернення громадян» не поширюється на позивача, оскільки вона є приватним нотаріусом.
Вважаючи незаконними відмову відповідача-1 від прийняття та розгляду заяви позивача від 27.02.2017 та невизнання відповідачем-2 права позивача на звернення до КДНА, ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Уповноважений ВРУ у відповіді на заяву ОСОБА_1 та запереченні на позов зазначив, що дія Закону України «Про звернення громадян» не поширюється на забезпечення права на звернення приватного нотаріуса, особливо з питань, пов'язаних із здійсненням професійної діяльності.
Суд вважає такі доводи відповідача-2 безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.
Відповідно до положень Закону України «Про звернення громадян» усі громадяни України та особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території мають право звертатись до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб зі зверненнями, оформленими у відповідності до вимог даного Закону. При цьому норми даного Закону не встановлюють обмеження щодо професійної діяльності таких осіб та неможливість звернення з питаннями, пов'язаними зі здійсненням професійної діяльності.
Право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів є конституційним правом кожної особи та воно не ставиться в залежність від професії особи, що звертається з таким зверненням. Єдине виключення встановлено щодо звернень військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
Отже, те що ОСОБА_1 є приватним нотаріусом не позбавляє її права на звернення до Київського державного нотаріального архіву із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються діяльності останнього.
Разом з тим, суд зазначає, що позиція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладена у листі від 16.06.2017 №2/12-М289417.17-3/26-199 щодо непоширення Закону України «Про звернення громадян» на право звернення приватним нотаріусом, особливо з питань, пов'язаних із здійсненням професійної діяльності хоч і суперечить положенням законодавства, однак не скасовує права позивача на звернення, яке надане їй Конституцією України та законом, оскільки відповідач-2 не наділений такими повноваженнями. Отже, позиція відповідача-2 викладена у листі не порушує прав, свобод та інтересів, оскільки не тягне за собою жодних правових наслідків.
Крім того, до матеріалів справи не надано доказів того, що вказаний лист відповідача-2 призвів до порушення прав, свобод та інтересів позивача, зокрема, відсутні докази того, що позивачу було відмовлено у розгляді її звернення на підставі листа Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 16.06.2017 №2/12-М289417.17-3/26-199.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, виходячи зі змісту норми частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, захисту підлягає саме порушене право.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплене у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України не містить положень, які б давали позивачу право звертатись до суду із вимогою щодо незаконності визнання або невизнання відповідачем певних правових фактів, а тим більше, якщо таке визнання або невизнання не має жодних правових наслідків для позивача, тобто відсутнє порушене право позивача.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним невизнання відповідачем-2 права Манохіної Г.О. на звернення до КДНА.
Щодо позовних вимог про визнання незаконною відмову відповідача-1 в прийнятті та розгляді звернення позивача від 27.02.2017, що призвело до порушення її права на звернення та права на свободу вираження поглядів, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань (частина 1 статті 5 Закону України «Про звернення громадян»).
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
При цьому, забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення (частина 2 статті 7 Закону України «Про звернення громадян»).
Приписами статті 18 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, на одержання письмової відповіді про результати розгляду заяви чи скарги, що кореспондує встановленому у ст. 19 даного Закону обов'язку державного органу письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Ураховуючи вищезазначені приписи законодавства, суд вважає, що громадяни мають право звернутися до визначеного кола органів із запитом (заявою, пропозицією, скаргою) та отримати на неї письмову відповідь з наданням повної та об'єктивної інформації.
ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що відповідач-1 відмовив у прийнятті та розгляді її звернення від 27.02.2017, шляхом неотримання листа, направленого позивачем.
В свою чергу відповідач-1 зазначив, що уся поштова кореспонденція, яка надходить на адресу КДНА приймається і опрацьовується у встановленому порядку, на підтвердження чого надав витяг з журналу реєстрації вхідних документів (а.с. 124-149 т. І).
Відповідач-1 наполягав на тому, що лист від ОСОБА_1 на адресу КДНА не надходив та останній не відмовлявся від отримання поштової кореспонденції.
До матеріалів справи відповідачем-1 надано копії пояснювальних записок посадових осіб КДНА, згідно яких усі листи адресовані архіву були прийняті та вони не відмовлялись від отримання будь-якої кореспонденції (а.с. 143-144 т. ІІ).
Стосовно посилання відповідача-1 на те, що позивач 17.03.2017 перебувала особисто на прийомі в приміщенні КДНА та не порушувала питання щодо неотримання відповіді на лист від 27.02.2017, що, на думку відповідача-1, спростовує факт відмови останнього від отримання листа, суд зазначає, що такі доводи відповідача-1 є безпідставними. Не зазначення позивачем під час прийому її у приміщенні КДНА про направлення нею звернення громадян не доводить та не спростовує обставин, викладених нею у позовній заяві щодо неотримання листа.
Також суд відхиляє посилання відповідача-1 на отримання ним від ОСОБА_1 іншої поштової кореспонденції засобами поштового зв'язку та електронною поштою, оскільки отримання таких листів не спростовує факту неотримання КДНА листа позивача від 27.02.2017.
Суд зазначає, що з наданих учасниками справи до матеріалів справи доказів не видається за можливе встановити обставини неотримання КДНА цінного листа №0314209349994. Зокрема, відсутні належні і допустимі докази як того, що лист неотриманий у зв'язку із допущенням бездіяльності працівників КДНА так і того, що лист не був доставлений у встановленому порядку працівниками Укрпошти.
При цьому, суд зазначає, що факт неотримання відповідачем-1 листа ОСОБА_1 від 27.02.2017 не є відмовою у прийнятті звернення громадян, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2019 №270 (далі - Правила №270) вручення поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення, виплаті коштів за поштовим переказом одержувачу.
Пунктом 114 Плорядку№270 встановлено, що одержувач може відмовитися від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, про що на поштовому відправленні, бланку поштового переказу або повідомленні про надходження поштового відправлення, поштового переказу робиться відповідна позначка, яка засвідчується його підписом. Підпис представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти, скріплюється печаткою (за наявності) цієї юридичної особи.
Такі поштові відправлення, поштові перекази повертаються за зворотною адресою.
У разі коли одержувач відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, такі поштове відправлення, поштовий переказ зберігаються в приміщенні об'єкта поштового зв'язку протягом установленого пунктом 116 цих Правил строку (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), після закінчення якого - повертаються поштовим оператором за зворотною адресою.
Положеннями пункту 116 Порядку №270 передбачено, що у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно. (пункт 117 Порядку №270).
Таким чином, Правилами №270 визначено порядок фіксування відмови адресата в отриманні поштового відправлення.
З матеріалів справи слідує, що лист, адресований КДНА, яким направлене звернення Манохіної Г.О. від 27.02.2017, був повернутий відправнику саме у зв'язку із закінченням строку зберігання, а не у зв'язку із відмовою адресата в отриманні поштового відправлення.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що КДНА не відмовлявся у прийнятті та розгляді звернення ОСОБА_1 від 27.02.2017, а тому позовні вимоги про визнання незаконною відмову відповідача-1 у прийнятті і розгляді звернення позивача задоволенню не підлягають.
Доводи позивача про те, що її право на звернення та право на свободу вираження поглядів було порушено відповідачами, суд відхиляє, оскільки позивач мала можливість реалізувати своє право на подання звернення декількома способами, зокрема, під час її особистого прийому у КДНА шляхом подання звернення до канцелярії архіву, електронною поштою, у спеціальну скриньку для пропозицій, вчинення запису у журналі відгуків та пропозицій та/або повторного направлення звернення на адресу відповідача-1.
Крім того, суд враховує те, що відповідач-1 надав відповідь на заяву позивача щодо усунення недоліків в організації роботи КДНА листом від 16.05.2017 №758/01-21 (а.с. 201-207 т. ІІ).
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі перешкоджали у реалізації права позивача на звернення до КДНА із заявою від 27.02.2017 та іншими заявами, а також у вираженні її поглядів. В свою чергу, неотримання відповідачем-1 листа із заявою від 27.02.2017 та доводи, викладені в листі Секретаріату Уповноваженого ВРУ від 16.06.2017 №2/12-М289417.17-3/26-199 не можуть бути розцінені як порушення права позивача на звернення та свободу вираження поглядів, оскільки, як було вказано вище, існує декілька способів подання звернення громадян, якими ОСОБА_1 . мала можливість скористатися.
У зв'язку із цим, позовні вимоги в частині порушення відповідачами права ОСОБА_1 на звернення та права на свободу вираження поглядів задоволенню не підлягають.
Суд при розгляді справи враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Таким чином, суд не приймає до уваги доводи учасників справи, які не стосуються предмету спору та позовних вимог.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, а також усні та письмові доводи учасників справи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 6, 8, 9, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Ватутінським РУ ГУ МВС України в місті Києві 04.06.1999, адреса: АДРЕСА_1).
Відповідач-1: Київський державний нотаріальний архів (код ЄДРПОУ 43030363, адреса: 03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 76-Г).
Відповідач-2: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Лутковська Валерія Володимирівна (адреса: 01008, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8).
Третя особа-1: Нотаріальна палата України (код ЄДРПОУ 38684025, адреса: 01004, м. Київ, вул. Антоновича, 7-А).
Третя особа-2: Головне територіальне управління юстиції ум. Києві (код ЄДРПОУ 34691374, адреса: 01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-Д).
Третя особа-3: Міністерство юстиції України (код ЄДРПОУ 0015622, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13).
Суддя Р.О. Арсірій