13 травня 2019 року № 320/1127/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 26.10.2018 №57 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку;
- зобов'язати Фастівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з дня подачі заяви 18.10.2018.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2). Зазначив, що завчасно звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-XII). Проте, рішенням відповідача від 26.10.2018 №57 йому відмовлено в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог вказаної норми Закону. Підставою для відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідач зазначив відсутність первинних документів, що підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а саме довідки форми № 122, якою підтверджується час та місце участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Позивач вважає рішення та дії відповідача протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2019 року відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи.
03 травня 2019 року представником відповідача через службу діловодства суду подано відзив на позовну заяву в якому в задоволенні позовних вимог просив відмовити. Стверджував, що позивачем не подано первинних документів, що підтверджують участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вказав, що надання таких документів передбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Фастівським МРВГУМВС України в Київській області (а.с. 8-9).
19 лютого 1993 року Київською обласною державною адміністрацією видано позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 р., категорії 2, серії НОМЕР_2 (а.с. 21).
Як убачається із матеріалів справи, 18 жовтня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно з вимогами ст.55 Закону України № 796-XII (цей факт не заперечується відповідачем у відзиві).
26 жовтня 2018 року відповідачем прийнято рішення № 57, яким відмовлено позивачу у призначені пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно з вимогами ст. 55 Закону України № 796-XII.
Крім того, в цьому листі зазначено, що згідно з пп. 5 п. 2.1 розділу 2 Постанови правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (зі змінами) Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для підтвердження особливого статусу особи надається посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Зазначено, що для призначення пенсії заявником було надано трудову книжку НОМЕР_3 дата заповнення 16.02.1987 рік, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 р. (категорії 2) серії НОМЕР_2 , довідку № 164 від 02 жовтня 2018 року, видану ПАТ «Автотранспортник», копії розрахункових відомостей за червень, липень 1987 року, архівну довідку № 01-27/448 від 03 жовтня 2018 року, видану Комунальною установою Іванківський районний Трудовий архів, копії товарно-транспортних накладних Фастівського АТП № 23265 за квітень-липень 1987 р.
Крім того, відповідач зазначив, що згідно записів в трудовій книжці та довідки № 164 від 02 жовтня 2018 року ПАТ «Автотранспотник» ОСОБА_1 дійсно працював водієм в Фастівському АТП 23265 з 16 лютого 1987 року по 01 квітня 1994 рік та був направлений до ДСУ - 39 м. Іванівків для перевезення вантажів.
Згідно архівної довідки № 01-27/448 від 03 жовтня 2018 року та копій товарно-транспортних накладних за 1987 рік зазначено «водитель Корниенко - Іванків АБЗ - а/д Чорнобиль -АЕС, Іванків АБЗ - о/д Чорнобиль - Копачі, Іванків АБЗ - а/д ЧАЕС - Чорнобиль».
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в призначення ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно з вимогами ст.55 Закону України № 796-XII, останній звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я врегульовано Законом України № 796-XI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до вимог абз. 1 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з вимогами ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-IV(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1058-IV), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Як убачається з абз. 2 п. 1 ч.1 ст. 55 Закону № 796-XII особи, які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів, мають право на зменшення пенсійного віку на 8 років.
Відповідно до вимог абз. 7 пп. 5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України № 796-XII).
Суд зазначає, що зміст наведених норм дає підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.
Водночас законодавець встановив чіткий перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Документами, які підтверджують статус громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Відповідно до вимог пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 51 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році видаються відповідні посвідчення.
У п. 10 цього Порядку уточняється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).
Із аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 588/538/16-а, від 23 травня 2018 року у справі № 398/3509/16-а та від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом, позивач має посвідчення ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії (а.с.21), в період з 16 лютого 1987 року по 01 квітня 1994 року працював водієм в Фастівському АТП 23265 (АТП 13265) та був направлений до ДСУ - м. Іванків для перевезення вантажів, за червень 1987 рік йому було нараховано додаткову заробітну плату в зоні ЧАЕС (код 31) в сумі 14,21 радянських рублів, за липень 1987 рік було нараховано додаткову заробітну плату в зоні ЧАЕС (код 31) в сумі 25,66 радянських рублів (а.с. 12,14). Тобто вказані обставини та надані на їх підтвердження документи свідчать про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ. Посвідчення позивача недійсним не визнавалось, його статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не оспорюється.
При цьому, посилання відповідача на відсутність первинних документів, що підтверджують участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, надання яких передбачено Порядком, не може бути самодостатньою підставою для відмови в призначені позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
З огляду на наведене, встановлені судом обставини справи дають підстави для висновку, про те, що ОСОБА_1 має право на призначення йому пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України № 796-XII на 8 років.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 8 років.
Приймаючи до уваги встановлення судом протиправності відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України № 796-XII суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області № 57 від 26 жовтня 2018 року про відмову в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку позивачу.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Фастівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з дня подачі заяви 18.10.2018, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимогу про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
В силу положень частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року N 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
Суд звертає увагу на те, що рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має містити вичерпні підстави для такого рішення, з метою гарантування права особи на оскарження такого рішення та запобігання можливим подальшим діям, направленим на позбавлення статусу особи, яка має право на пенсію зі зниженням пенсійного віку та неодноразовому зверненню особи до суду за захистом своїх прав.
Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень стосовно відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, оскільки такі рішення мають відповідати положенням чинного законодавства та можуть бути оскаржені у судовому порядку.
З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи у суді були встановлені факти неправомірної відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та наявність підстав для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку на 8 років, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв'язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов'язання Фастівського ОУ ПФУ Київської області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 8 років.
Щодо дати призначення пенсії позивачу, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
У п. 1.7 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, вказано, що днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
З матеріалів справи слідує, що заяву до Фастівського ОУ ПФУ Київської області про призначення пенсії позивачем було подано 18 жовтня 2018 року, то саме з цієї дати його права підлягають відновленню.
Щодо строків звернення позивача до суду.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є визнання протиправним рішення щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.
Факт протиправності таких дій відповідача встановлений під час розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд переконаний, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Такий висновок суд робить, виходячи з наступного.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем. Надані відповідачем доводи правомірності своїх дій позивачем спростовано.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправним рішення Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 26.10.2018 №57 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку є обґрунтованими і підлягають задоволенню. Водночас, в решті позовних вимог, слід відмовити.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Під час звернення з даним позовом до суду позивачем судовий збір сплачено не було. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (08500, Київська область, вул. А. Саєнка (Горького,10) від 26.10.2018 №57 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного судупротягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Я.В. Горобцова