ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
11 січня 2010 року 14:10 № 2а-14366/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Арсірія Р.О. , суддів Донця В.А. Вовка П.В. при секретарі судового засідання Поліщук О.А. вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України Державної прикордонної служби України Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві
3-тя особаОкремий відділ обробки данних центральної підсистеми інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи "Гарт"
провизнання протиправним та скасування рішень
Представники:
від позивача
від відповідача-1
від відповідача-2
від відповідача-3
від відповідача-4
від третьої особиОСОБА_2., за довіреністю
Не прибув;
Не прибув;
Манюгін С.О., Бачук О. С., за довіреністю;
Старостенко О.О., за довіреністю;
Новодранов Р. С., за довіреністю.
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання протиправним та скасувати рішення та дії щодо анулювання візи (М) НОМЕР_1 від 09.09.2009, виданої ОСОБА_1 на перебування в Україні строком до 09.09.2010, заборони ОСОБА_1 на в'їзд в Україну терміном на 5 років -до 26.08.2014, про надання доручення Державній прикордонній службі України щодо заборони ОСОБА_1 на в'їзд до України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі безпідставно вчинили оскаржувані дії та не надали інформації щодо підстав їх вчинення.
Представник відповідача ВПС «Бориспіль 2»- структурний підрозділ Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ»пояснив, що підчас намагання перетнути кордон позивачем, відповідна посадова особа винесла постанову про відмову позивачу в пропуску через кордон поставлено штампи: «Заборонено в'їзд в Україну», „Анульовано”. При цьому було використано виключно відомості інформаційно-телекомункаційної системи «Гарт», документи доручення не оглядалися та не опрацьовувалися.
Представник відповідача-2 в поясненнях на позовну заяву, зазначив, що заборона в'їзду позивачу в Україну була формою реагування на доручення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України від 26.08.09 № 9/7-3912т. (вх. від 27.08.09 № В-736т).
Представники інших відповідачів заперечень на позов не надали, проте під час попереднього судового засідання, яке фіксувалося за допомогою Апаратно-програмного комплексу «Діловодство суду»був присутній представник МВС України, який пояснив суду, що відносно позивача будь-яких рішень не приймав, а тому позов заявлений до нього безпідставно.
Представники третьої особи окремого відділу обробки даних центральної підсистеми інтегрованої інформаційно-телекомункаційної системи «Гарт», пояснили суду, що дійсно, Державної прикордонною службою України отримано доручення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України від 26.08.09 № 9/7-3912т. (вх. від 27.08.09 № В-736т), яке розміщено в інформаційно-телекомункаційній системі «Гарт». Зазначені документи містя гриф „таємно” та не можуть бути розголошені. Посадову особу яка прийняла рішення про розміщення інформації в інформаційно-телекомункаційній системі «Гарт»суду не названо.
За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:
ОСОБА_1 (позивач) є громадянином Йорданії.
09.09.2009 позивачу була відкрита багаторазова (М) віза на в'їзд в Україну НОМЕР_1 тип В.
10.09.2009 позивачу було поставлено штампи «Заборонено в'їзд в Україну», „Анульовано”. Зазначені записи місяться у закордонному паспорті позивача про що свідчать світлокопії відповідних сторінок паспорту та відповідачем, іншими учасниками процесу не заперечується.
10.09.2009 Начальником ВПС «Бориспіль 2»було підписано постанову про відмову позивачу в пропуску через кордон. Зі змісту даної постанови вбачається, що останню було оголошено позивачу в присутності перекладача арабської мови, громадянина України ОСОБА_3.
Правовою підставою винесення зазначеної постанови було визначено ч.2 ст.25 Закону України «Про правовий статус іноземців».
Як вбачається з позовних матеріалів, позивач звертався до Міністра внутрішніх справ зі зверненням про захист прав іноземця, за результатами якого позивача було повідомлено, що рішення про заборону в'їзду в Україну було прийнято у зв'язку із притягненням позивача до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.
Судом було досліджено документи щодо цієї обставини та встановлено, що постановою Апеляційного суду міста Києва від 15.09.2009 № 33-1778 було задоволено апеляцію захисника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1, а постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 14.08.2009 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 скасовано та закрито провадження у справі за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Єдиною підставою для вчинення оскаржуваних позивачем дій було визначено саме доручення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України від 26.08.09 № 9/7-3912т. (вх. від 27.08.09 № В-736т), яке як пояснив суду представник третьої особи, має ступінь секретності, що відповідно до Закону України «Про державну таємницю»перешкоджає надання його копії до суду та оригіналу для огляду.
Відповідно до п.17 Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074 в'їзд в Україну та виїзд з України не дозволяється на підставах, установлених статтями 25 і 26 Закону України "Про правовий статус іноземців". Іноземцю та особі без громадянства може бути відмовлено з підстав, передбачених законами України, у в'їзді в Україну за результатами співбесіди, яка проводиться в пункті пропуску через державний кордон посадовою особою Державної прикордонної служби. У разі наявності підстав, передбачених частиною другою статті 25 зазначеного Закону, у паспортному документі іноземця та особи без громадянства службовими особами Державної прикордонної служби або органів міграційної служби ставиться штамп "Заборонено в'їзд в Україну терміном на ...". Цей термін встановлюється органом міграційної служби, Служби безпеки або Державної прикордонної служби залежно від обставин і характеру правопорушення від шести місяців до п'яти років. Якщо ці підстави продовжують існувати, термін може бути продовжено зазначеним органом. У таких випадках іноземці та особи без громадянства передаються представникам прикордонних органів суміжних держав або видворяються за межі України у порядку, встановленому цими Правилами.
Як вбачається зі змісту постанови від 10.09.2009 правовою підставою для заборони позивачу в'їзду на територію України зазначено ст.25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відповідно до ст.25 цього Закону Іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну за дійсними паспортними документами. При цьому іноземці та особи без громадянства повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України.
В'їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється:
- в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при порушенні клопотання про в'їзд в Україну він подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо його паспортний документ, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі;
- якщо він у пункті пропуску через державний кордон України порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконав законних вимог посадових осіб Державної прикордонної служби України, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні.
Під час розгляду справи щодо позивача не було встановлено наявності будь-якої з наведених умов, що перешкоджають в'їзду на територію України, позивачу, а відповідачами не було доведено їх існування.
Оцінюючи заявлену третьою особою підставу заборони в'їзду позивачу в Україну на відповідність її вимогам закону, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено під час розгляду справи з наданих представниками відповідача-1 пояснень, рішення про заборону в'їзду в Україну відносно позивача ним не приймалося. Як пояснив представник третьої особи власне доручення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України від 26.08.09 № 9/7-3912т. (вх. від 27.08.09 № В-736т) до відповідача -ВПС «Бориспіль 2»- структурний підрозділ Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ»не надходило, оскільки Головним управлінням по боротьбі з організованою злочинністю обмежено режим доступу до нього шляхом накладення на нього грифу секретності.
Вказане доручення, як пояснив представник третьої особи, надійшло до Державної прикордонної служби України. Разом з тим, відповідач - Державна прикордонна служба України, представник якого в судове засідання не прибув, будь яких пояснень, щодо прийнятих рішень з приводу отриманих доручень не надав.
Одночасно представник відповідача-3 пояснив суду, що дії по забороні позивачу у в'їзді в Україну були здійснені на підставі відомостей, внесених до централізованої бази даних, до якої в тому числі вносяться і відомості про доручення, надані Державній прикордонній службі України. Існування такої бази підтвердили відповідачі по справі, представники яких брали участь у судовому засіданні, однак порядок її функціонування та доступу до неї не пояснили.
Разом з тим, в судовому засідання встановлено, що інформацію про винесене МВС чи його структурними підрозділами рішення про заборону в'їзду позивачу в Україну було взяте саме з такої бази. При цьому, як свідчить наявна у справі копія постанови про відмову в пропуску через державний кордон від 10.09.2009 будь які посилання на фактичні обставини, з якими пов'язано застосування частини 2 статті 25 закону України „Про правовий статус іноземців” відсутні.
Відповідно до п.2 Положення про порядок надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень правоохоронних і розвідувальних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 2001 р. № 35 правоохоронні і розвідувальні органи під час надання, а Державна прикордонна служба під час виконання доручень у своїй діяльності керуються Конституцією, законами України і цим Положенням.
Згідно з п.3 цього Положення відповідно до законодавства можуть бути доручення щодо, зокрема, заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом терміну, встановленого органами внутрішніх справ або органами СБУ.
З аналізу змісту Положення про порядок надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень правоохоронних і розвідувальних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 2001 р. № 35 не вбачається наявності умов та підстав, за яких дорученням, адресованим Державній прикордонній службі може встановлюватися гриф секретності.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну таємницю»забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини та громадянина, тоді як в даному випадку до держаної таємниці віднесено саме таку інформацію.
Таким чином, суд вважає, що дії та рішення відповідачів по справі порушують права та законні інтереси позивача, який є іноземцем за своїм правовим статусом та відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»має ті ж права і свободи та виконує ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Щодо посилання позивача на анулювання візи, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 15 постанови Кабінету Міністрів України «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну»від 20 лютого 1999 р. N 227 віза може бути анульована під час проходження прикордонного контролю у разі в'їзду в Україну, якщо іноземець або особа без громадянства:
перебуває у списку осіб, яким згідно із законодавством України заборонено в'їзд на її територію;
порушує порядок перетинання державного кордону, митні правила, санітарні норми або не виконує законних вимог посадових осіб, які здійснюють відповідний контроль у пункті пропуску через державний кордон.
У своїх доводах правомірності заборони позивачу на в'їзд в Україну на існування наведених вище умов відповідачі не посилалися.
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Перевіривши надані сторонами по справі пояснення та докази, суд прийшов до висновку, що оскаржувані позивачем рішення та дії відповідачів не відповідають вимогам ч.3 ст.2 цього Кодексу на відновлення правового порядку в Україні.
Одночасно суд звертає увагу, що позивач оскаржує дії та рішення Міністерства внутрішніх справ та Державної прикордонної служби України, проте під час розгляду справи було встановлено, що порушення прав позивача були вчинені також і іншими особами, яких суд залучив до участі у справі як відповідачів 3 та 4.
Відповідно до ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
За результатами розгляду справи та наданих представниками відповідачів пояснень щодо оскаржуваних позивачем рішень та дій суд прийшов до висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача по справі.
Судом також враховано, що відповідачами як суб'єктами владних повноважень рішення та дії яких оскаржені, не виконано вимоги ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства внутрішніх справ України, його структурних підрозділів та посадових осіб щодо заборони ОСОБА_1 на в'їзд до України терміном на 5 років - до 26.08.2009 року.
3. Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, його структурних підрозділів та посадових осіб щодо надання доручення Державній прикордонній службі України про заборону ОСОБА_1 на в'їзд до України.
4. Визнати протиправним та скасувати постанову Окремого контрольно-пропускного пункту „Київ” Державної прикордонної служби України (структурний підрозділ ВПС „Бориспіль-2) про відмову ОСОБА_1 в пропуску через державний кордон від 10.09.2009 р.
5. Визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту „Київ” Державної прикордонної служби України (структурний підрозділ ВПС „Бориспіль-2) щодо відмови в пропуску через державний кордон України 10.09.2009 р.
6. Визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту „Київ” Державної прикордонної служби України (структурний підрозділ ВПС „Бориспіль-2) щодо вчинення відміток (відбитків штампів, записів) у паспорті ОСОБА_1 про анулювання візи (М) НОМЕР_1 від 09.09.2009 р., про заборону на в'їзд до України терміном на 5 років - до 26.08.2009 року, та зобов'язати усунути порушення права позивача шляхом відновлення стану, який існував до вчинення протиправних дій.
7. В іншій частини позовних вимог відмовити.
8. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя Арсірій Р.О.
Судді Донець Д.А.
Вовк П.В.