Справа № 2-А-729/2010 р.
09 березня 2010 року смт. Красногвардійське
Суддя Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим Дегтярьова В.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим про зобов'язання призначення та сплати соціальної допомоги у відповідності до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим (далі - УПФУ) про зобов'язання призначення та сплати соціальної допомоги у відповідності до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з 01 січня 2006 року по теперішній час, а у подальшому сплачувати соціальну допомогу щомісячно довічно.
Вимоги мотивовано тим, що позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені Законом України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004р., зокрема, на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яку відповідач їй недоплачує.
У судове засідання особи, які беруть участь у справі, не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені, від сторін надійшли письмові заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження за їх відсутності.
Позивачка наполягала на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила в позові ОСОБА_1 відмовити як необґрунтованому.
Відповідно до положень ч.3 ст.122 КАС України якщо особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Перевіривши доводи позовної заяви, дослідивши письмові докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.11 ч.1 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.71 ч.1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_1 має статус дитини війни відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (02.09.1945) було менше 18 років, у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, у тому числі право на підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Як зазначила ОСОБА_1 у своїй позовній заяві, Управлінням Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим з 01.01.08 їй виплачується підвищення до пенсії в розмірі 10 відсотків від прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян, хоча, відповідно до діючого законодавства, підвищення до пенсії становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Просила зобов'язати УПФУ призначити та сплатити соціальну допомогу у відповідності до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з 01 січня 2006 року по теперішній час, а у подальшому сплачувати соціальну допомогу щомісячно довічно.
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004р. (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007р.
Відповідно до п.1.1 Розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.02, головні управління Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.
Отже, Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто дана справа є справою адміністративної юрисдикції.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004р. дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 28.12.2007р. № 107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: „Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі набавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів”. Зазначені зміни набрали чинності з 1 січня 2008 року.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.08 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, з 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у редакції цього Закону від 18.11.2004 року № 2195-VІ, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.
Отже, з цієї дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття “власності”, яке міститься у ч.1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права” і, таким чином, як власність.
Тому, при розгляді справи “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
Європейський Суд не прийняв до уваги аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до ст.7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення фінансових соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячного підвищення до пенсії дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначене підвищення. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних пільг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботадавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, аккумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, є Пенсійний фонд України.
З січня по травень 2008р. позивачу до пенсії виплачувалось підвищення в розмірі надбавки, яка встановлена для учасників війни відповідно до Закону України від 28.12.2007р. № 107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
У межах заявлених позовних вимог ОСОБА_1 з 22 травня 2008 року має право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Згідно з положеннями статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дій, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю.
Крім того, згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористувався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за період 2006, 2007 рр. та з 22 травня 2008 року по 04 листопада 2008 року позивачем пропущений, оскільки позивач звернувся до суду 04 листопада 2009 року, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав.
Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Тому суд думає задовольнити позовні вимоги позивача у строках позовної давності за період з 04 листопада 2008 року по 04 листопада 2009 року (включно).
Крім того, суд думає у частині позову про подальше сплачування позивачу соціальної допомоги щомісяця довічно відмовити, тому що дані правовідносини регулюються вищевказаними відповідними нормативними актами, яки постійно змінюються, потому суд не може зобов'язати відповідача сплачувати соціальну допомогу позивачу довічно.
Судом встановлено, що відповідачем порушено норми права, які регулюють спірні правовідносини, тому вважає за необхідне визнати такі дії протиправними та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату належних сум згідно з законом.
Керуючись статтями 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, 11, 71, 86, 94, 122, 158, 160-163 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково .
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Красногвардійському районі АР Крим здійснити нарахування і провести виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 04 листопада 2008 року по 04 листопада 2009 р.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 03,40 грн., здійснені позивачем при зверненні до суду, компенсувати з Державного бюджету України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Красногвардійський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк, з дня складення в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Суддя