П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 травня 2019 р.м.ОдесаСправа № 540/2508/18
Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.
Час і місце ухвалення: 16:03, м. Херсон
Дата складання повного тексту: 11.02.2019 р.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
при секретарі - Рощіній К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У грудні 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Головного управління (далі ГУ) ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про скасування податкових повідомлень-рішень:
- №0021272-5113-2103 від 30 листопада 2018 року про визначення ОСОБА_2 суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, що є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, в розмірі 139 728 грн. за 2017 рік;
- №0021192-5113-2103 від 29 листопада 2018 року про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, що є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, в розмірі 128 968,80 грн. за 2017 рік;
- №0021193-5113-2103 від 29 листопада 2018 року про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, що є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, в розмірі 11 032,80 грн. за 2017 рік.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі вказували, що відповідно до ст. 266 ПК України, будівлі промисловості, які знаходяться у власності позивачів, використовуються ними у харчовій промисловості для виробничих цілей, тому не є об'єктами оподаткування податком на нерухомість. Чинне законодавство України не містить правових норм, які б роз'яснювали визначення "будівлі промисловості" та "промислове підприємство", тому перелік об'єктів та суб'єктів, які не є об'єктами та платниками податку на нерухомість в ПК України не може тлумачитись буквально, та не є вичерпним. При цьому, згідно зі ст. 4 ПК України, єдиний підхід до встановлення податків та зборів - це, насамперед, визначення на законодавчому рівні всіх обов'язкових елементів податку. Відсутність хоча б одного із елементів означає, що обов'язок платника податків щодо сплати податку не встановлений. На думку позивача, необхідно застосовувати положення ПК України стосовно презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Винесенням оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем порушується важливий принцип податкового законодавства - єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку, що призводить до дискримінації платників податку - промисловців в залежності від організаційної форми підприємництва - в якості фізичної особи або підприємства та порушенню принципу рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.
Відповідно до документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно позивачів, чітко визначається виробниче призначення будівель та споруд (виробничі цехи зі складами, майстерні, операторські тощо), у зв'язку з чим зазначене вище нерухоме майно не підлягає оподаткуванню як нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також, позивачі посилаються на позитивну судову практику щодо аналогічного спору між тими ж самими сторонами щодо сплати податку з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за попередній податковий період.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що будівлі, які належать фізичній особі-підприємцю на праві власності, які вона використовує їх у власній господарській діяльності, не є будівлями промисловості, і тому відсутні умови для застосування пільги з оподаткування відповідно до пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України. Вважає, що позивачі повинні сплатити визначену податковими повідомленнями-рішеннями суму грошових зобов'язань. З наведеного відповідач робить висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Справу розглянуто за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року відмовлено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги:
- Відповідно до положень ст. 266 ПК України будівлі промисловості не є об'єктом оподаткування. Незважаючи на отримання інформації, підтвердженої правовстановлюючими документами щодо статусу будівель та споруд, співробітники відповідача оформили податкові повідомлення-рішення, відповідно до яких зобов'язали позивачів сплатити податок на нерухомість;
- Чинне законодавство України не містить правових норм, які б роз'яснювали визначення "будівлі промисловості" та "промислове підприємство", тому перелік об'єктів та суб'єктів, які не є об'єктами та платниками податку на нерухомість в сучасній редакції ПК України не може читатись або тлумачитись буквально, та не є вичерпним;
- При винесенні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції проігнорував наявність рішень в аналогічних справах, зокрема Херсонського окружного адміністративного судом від 14 травня 2018 року у справі № 821/380/18 між тими самими суб'єктами, за тими самими об'єктами оподаткування, з тих самих підстав, але за період 2015-2016 роки, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення-рішення - скасовано, та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року у цій же справі, якою зазначене вище рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Відзиву ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на апеляційну скаргу не подано.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.
Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження:
Позивачі мають у приватній власності нерухомість, зокрема, ОСОБА_2 є власником об'єктів нежитлової нерухомості, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; площею 5 822 кв.м., ОСОБА_1 є власником об'єктів нежитлової нерухомості - виробничих приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; площею 5 373,7 кв.м., АДРЕСА_2 . Херсон АДРЕСА_3 , площею 459,7 кв.м.
29 листопада 2018 року відповідачем було надіслано ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення: №0021192-5113-2103 про визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік на суму 128 968 грн. стосовно виробничих приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; 5 373,7 кв.м., № 0021193-5113-2103 про визначення податкового зобов'язання ОСОБА_1 11 032,80 грн. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік стосовно виробничих приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 , площею 459,7 кв.м.
ГУ ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі сформувало та надіслало Урсуленко О.Б. податкове повідомлення-рішення №0021272-5113-2103 від 30 листопада 2018 року про визначення суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 139 728 грн. за 2017 рік стосовно виробничих приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; площею 5 822 кв.м.
Позивачі вважають, що податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки вони винесені без урахування приписів пп.266.2.2. п.266.2 ст. 266 ПК України. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що в межах спірних відносин у цій справі наявна лише одна з обов'язкових умов - будівлі промисловості, а право власності на зазначену нерухомість зареєстровано за фізичними особами-підприємцями, які є позивачами у справі, та які використовують цю нерухомість у власній господарській діяльності, що не заперечується фіскальною службою, отже, в розумінні наведених вище норм, не є такою, що перебуває у власності промислових підприємств.
Відтак, об'єкти нерухомості, який на праві власності належить позивачам, навіть за наявності у них статусу фізичної особи-підприємця та використання об'єктів у виробничій діяльності, не підпадають під дію пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України.
Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-14, 73, 74, 77, 78 КАС України, п.5.3 ст. 5, пп.14.1.1291. п.14.1 ст. 14, ст. 265, п.266.2 ст. 266 ПК України, якими регулюються правовідносини між сторонами.
Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до ст. 266 ПК України об'єкт оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до пп. "є" п.266.2.2. ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Системне тлумачення пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.
Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пп. "е" та "і", на відміну від пункту "є".
Більш того, кожен з визначених пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("г"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).
Буквальний аналіз п."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств".
При цьому, законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
За положеннями пп.14.1.1291. п.14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.
У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (пп. "г").
Відповідно до п.5.3 ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507. будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який, в свою чергу, включає підкласи: 1251,1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2- "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Відповідно до Національного класифікатора України ДК НОМЕР_1 :2010, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою НОМЕР_2 009 НОМЕР_3 , згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво".
Промисловість, в розумінні економічної теорії, - це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями ст. 62 ГК України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Таким чином, застосування п."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення.
Відтак, об'єкт нерухомості (будівля харчової промисловості), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу ФОП, не підпадає під дію п."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на правову позицію викладену Херсонським окружним адміністративним судом та Одеським апеляційним адміністративним судом у справі №821/380/18, оскільки на теперішній час є протилежна правова позиція Верховного суду викладена у постановах від 15 травня 2018 року у справі №806/2461/17 та від 11 грудня 2018 року у справі №822/2614/16.
За таких обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Судова колегія не змінює розподіл судових витрат (ст. 139 КАС України).
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 травня 2019 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Суддя Лук'янчук О.В. Ступакова І.Г.