30 травня 2019 року № 320/285/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області про визнання незаконною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,
до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) (далі - позивач) з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області (02002, м. Київ, вул. Євгена Свестюка, 15, ЄДРПОУ- 34481907), в якому просила суд:
- визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Телявського А.М. відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області від 30.06.2017 ВП № 19208366 про стягнення із позивача 841710,97 грн. виконавчого збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач послалася на статтю 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV, статтю 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-ХІІІ, а також зазначила, щодо постанова від 30.06.2017 ВП № 19208366 про стягнення з позивача виконавчого збору є протиправною, оскільки винесена повторно, а також рішення про стягнення виконавчого збору прийняте за відсутності фактично стягнутих з боржника грошових коштів.
За твердженням позивача, головним державним виконавцем Телявським А.М. повернуто без виконання виконавчий лист на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-ХІІІ (далі - Закон № 1404) у зв'язку із заявою стягувача (ТОВ ФК «Авістар») про повернення виконавчого документа без виконання.
Разом із адміністративним позовом позивач подала клопотання про поновлення строку звернення до суду, обґрунтовуючи причину пропуску поважною, оскільки дізналася про оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору 10.07.2017 із Автоматизованої системи виконавчого провадження. Вказана постанова була оскаржена позивачем до Києво-Святошинського районного суду м. Києва та ухвалою вказаного суду від 05.09.2018 №369/7428/17 провадження у справі закрито у зв'язку із тим, що вказаний спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідач правом надати відзив на позовну заяву не скористався. На виконання ухвали від 18 лютого 2019 року про відкриття спрощеного позовного провадження копій матеріалів виконавчих проваджень № 19208366 та № 54236293 не надав.
Частинами п'ятою та шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням наведеного, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
У зв'язку з невідповідністю поданої позовної заяви вимогам процесуального законодавства, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18лютого 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 320/285/19 та призначено судове засідання на 27лютого 2019 року.
Відповідач про день, час та місце розгляду справи був проінформований належним чином, явку свого представника у судове засідання не забезпечив.
Позивач 27 лютого 2019 року подала клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно з частиною дев'ятою статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на зазначене суд вважав за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Башкірцевої Т.О. від 13 травня 2010 року відкрито виконавче провадження № 19208366з примусового виконання виконавчого листа № 2-2354/09, виданого 03.03.2010 Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк» 8 415 169 грн. 73 коп. суми заборгованості за кредитним договором, понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1700,00 грн. та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с.16).
За даними Автоматизованої системи виконавчого провадження (Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень), копія інформації про виконавче провадження станом на 11.01.2019 яка додана позивачем до матеріалів справи (а.с.24-32), судом встановлено, що під час примусового виконання виконавчого листа № 2-2354/09, виданого 03.03.2010 Києво-Святошинським районним судом Київської області державним виконавцем вчинялися дії, спрямовані на звернення стягнення на майно боржника, зокрема: постановою від 05.08.2010 призначено експерта для участі у виконавчому провадженні, 07.10.2015 проведено опис майна та звернено стягнення на майно боржника, 14.06.2016 оголошено розшук майна боржника. Вказаним діям передували відкладення провадження виконавчих дій за заявою боржника, а саме: 08.04.2013, 25.04.2013, 15.05.2013, 29.05.2013, 12.06.2013, 26.06.2013, 09.07.2013, 22.07.2013, 12.08.2013. У зв'язку із невиконанням божником виконавчого листа № 2-2354/09, виданого 03.03.2010 Києво-Святошинським районним судом Київської області постановою від 25.11.2014 відкладено провадження виконавчих дій в черговий раз та стягнено виконавчий збір.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.05.2017 у справі № 2-2354/09 замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Правекс-Банк» у виконавчому провадженні, відкритому по виконанню виконавчого листа № 2-2354/09, виданого 03.03.2010 Києво-Святошинським районним судом Київської області, на його правонаступника - ТОВ ФК «Авістар» (а.с.38-40).
07.06.2017 за № 132-ю до відповідача надійшла заява від стягувача - ТОВ ФК «Авістар» (09.06.2017 відбулася заміна стягувача виконавчого провадження (а.с.30) про повернення йому виконавчого листа № 2-2354/09, виданого 03.03.2010 Києво-Святошинським районним судом Київської області, та про зняття арешту з усього майна боржника (позивача) (а.с.19-20).
Постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувану від 30.06.2017 ВП №19208366 виконавчий лист № 2-2354/09, виданий 03.03.2010 Києво-Святошинським районним судом Київської області, повернуто стягувачу; припинено чинність арешту майна боржника; припинено чинність розшуку транспортних засобів боржника; постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження винесено в окремі провадження (а.с.22).
Постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 30.06.2017 ВП №19208366 стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 841 710,97 грн. (а.с.21).
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області 05.07.2017 відкрито виконавче провадження ВП №54236293 про стягнення із боржника (позивача) виконавчого збору у розмірі 841 710,97 грн. на підставі постанови від 30.06.2017 № 19208366 (а.с.43).
Вказані дії державного виконавця по винесенню постанови від 30.06.2017 ВП №19208366 про стягнення з боржника виконавчий збір у розмірі 841 710,97 грн. були оскаржені до Києво-Святошинського районного суду Київської області (а.с.87-88). Ухвалою вказаного суду від 05.09.2018 у справі № 369/7428/17 провадження у справі закрито (а.с.97).
Не погоджуючись з правомірністю винесення відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.
На час відкриття виконавчого провадження № 19208366 підстави та порядок здійснення виконавчого провадження визначалися Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.
Статтею 25 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 52 Закону № 606-XIV примусове виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (частина восьма статті 55 Закону № 606-XIV)
Разом з тим, на час вчинення державним виконавцем дій щодо винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 27 червня 2018 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.
Згідно з пунктами 6, 7 розділу XІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404 рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 13 Закону №1404, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Отже, прийняття державним виконавцем певного процесуального акту, який має індивідуальний та самостійний характер, підпадає під поняття «виконавча дія».
Відтак, порядок та підстави винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 27 червня 2018 року у виконавчому провадженні № 42993914 визначався положеннями Закону № 1404 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Також, положеннями цієї статті передбачено виключний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною третьою статті 40 Закону №1404 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що частини перша та друга статті 27 Закону №1404 передбачають загальні засади стягнення виконавчого збору, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин з урахуванням пріоритету спеціальних норм цього Закону, що встановлюють порядок стягнення виконавчого збору у разі закінчення виконавчого провадження та визначають винятковий перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується.
Аналізуючи чинне на час винесення оскаржуваної постанови законодавство щодо здійснення виконавчого провадження суд приходить до висновку, що за загальним правилом примусове виконання рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та у разі звернення стягнення на майно може здійснюватися, зокрема, шляхом його опису і арешту, оцінки та реалізації. Винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору пов'язується з початком примусового виконання рішення та відсутністю даних про його добровільне виконання до відкриття виконавчого провадження.
Виходячи із наведеного судом встановлено, що на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 30 червня 2017 року державним виконавцем здійснювалися заходи з примусового звернення стягнення на майно боржника, а виконавче провадження №19208366 закінчено на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону № 1404 за письмовою заявою стягувача, що підтверджується заявою стягувача - ТОВ «ФК «Авістар» від 07.06.2017 № 132-ю.
За встановлених обставин закінчення виконавчого провадження за заявою стягувача не є добровільним виконанням рішення та не може бути підставою для звільнення боржника від стягнення виконавчого збору. Доказів фактичного повного виконання виконавчого листа № 2-2354/09, виданого 03.03.2010 Києво-Святошинським районним судом Київської області, як до вирішення державним виконавцем питання про стягнення виконавчого збору з боржника, так і та на час розгляду цієї справи судом не надано.
Враховуючи, що стягувач просив відповідача закінчити виконавче провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404 (за заявою стягувача), а підставою подання такої заяви було заперечення стягувача (який є заставодержателем) проти звернення стягнення з позивача на предмет іпотеки за постановами державного виконавця, суд вважає, що у спірних правовідносинах підлягали застосуванню імперативні приписи частини третьої статті 40 Закону №1404 щодо винесення не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження постанови про стягнення виконавчого збору з боржника.
За такого правового врегулювання та з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про наявність та достатність правових і фактичних підстав для винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору 30 червня 2017 року у виконавчому провадженні № 19208366.
З огляду на встановленні обставини виконавчого провадження № 19208366 суд вважає безпідставними доводи позивача щодо відсутності підстав для стягнення виконавчого збору через не вчинення державним виконавцем дій з примусового виконання виконавчого листа № 2-2354/09, виданого 03.03.2010 Києво-Святошинським районним судом Київської області, оскільки надані позивачем докази свідчать про вжиття державним виконавцем заходів, спрямованих на звернення стягнення на майно боржника.
Твердження позивача щодо відсутності факту виконання виконавчого листа № 2-2354/09, виданого 03.03.2010 Києво-Святошинським районним судом Київської області спростовується наявними у справі доказами: копією Інформації про виконавче провадження станом на 11.01.2019; заявою ТОВ ФК «Авістар» про повернення виконавчого документа стягувачу від 07.06.2017 № 132-ю.
Окрім цього суд визнає необґрунтованими посилання скаржника на те, що обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору є фактичне виконання рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання, оскільки згідно з вимогами частини третьої статті 40 Закону № 1404, винесення постанови про стягнення виконавчого збору з боржника є обов'язком державного виконавця у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.1 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто та виконання не відбулося до відкриття виконавчого провадження.
Судом не береться до уваги посилання позивача на те, що відповідач повторно виніс постанову про стягнення виконавчого збору, оскільки це спростовується матеріалами справи. Так, як вбачається із документів, що містяться у матеріалах справи, постанова про стягнення з позивача виконавчого збору від 25.11.2014 у виконавчому провадженні № 19208366 винесена відповідно до вимог Закону № 606-XIV. В той час як постанова про стягнення виконавчого збору з позивача від 30.06.2017 у виконавчому провадженні № 19208366 винесена відповідно до вимог Закону № 1404. Враховуючи вимоги п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404, а також те, що боржником (позивачем) не було виконано постанову про стягнення виконавчого збору від 25.11.2014, суд дійшов висновку про те, що винесена відповідачем постанова від 30.06.2017 не є повторною.
Відповідно до частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Згідно з частиною другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених у справі обставин, дослідивши та оцінивши дії відповідача з примусового виконання рішення та стягнення з позивача виконавчого збору суд дійшов висновку про правомірність дій головного державного виконавця Телявського А.М. відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області від 30.06.2017 ВП № 19208366 про стягнення із позивача 841710,97 грн. виконавчого збору та відсутність підстав для скасування вказаної вище постанови.
З урахуванням наведеного, виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, системно проаналізувавши чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та оцінивши достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Під час подання адміністративного позову позивач, на виконання ували суду від 22.01.2019, сплатив судовий збір у розмірі 8417,12 грн., що підтверджується квитанцією про сплату від 05.02.2019 № 70348.
Крім того, 19.03.2019 року до суду надійшло клопотання позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн. На підтвердження понесених витрат позивач надала копії договору про надання правової допомоги від 21.02.2019 № 121-МВ-АО, заявки про надання юридичних послуг від 21.02.2019 № 1-МВ, акту № 1 приймання юридичних послуг від 25.02.2019, дублікат квитанції про оплату юридичних послуг від 25.02.2019 № 0.0.1279365651.1, ордеру серії КС № 482834 від 21.02.2019, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 6299/10.
Відповідно до ч.2 ст.124 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову, відсутність доказів про понесені відповідачем витрати, суд не здійснює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 257, 287 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
дата складення повного рішення суду 30.05.2019
Суддя Панченко Н.Д.