21 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 911/2483/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,
за участю представників:
позивача - не з'явилися,
відповідача - не з'явилися,
третіх осіб - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України і Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 (судді: Коробенко Г. П., Тищенко А. І., Козир Т. П.) і рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2018 (суддя Черногуз А. Ф.) у справі
за позовом Міністерства оборони України і Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква
до Фастівської міської ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,
про скасування рішення Фастівської міської ради,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У серпні 2017 року Міністерство оборони України і Квартирно-експлуатаційний відділ міста Біла Церква (далі - КЕВ м. Біла Церква) звернулися до Господарського суду Київської області з позовом до Фастівської міської ради про скасування рішення Фастівської міської ради від 25.10.2001 № 5/1-ХХУІІІ-ІІІ "Про вилучення земельної ділянки із землекористування ІНФОРМАЦІЯ_2 ”.
1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 27, 29, 70 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року), статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" і статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" обґрунтовано тим, що згідно зі спірним рішенням Фастівська міська рада вилучила із землекористування ІНФОРМАЦІЯ_2 земельну ділянку площею 122 м2 по АДРЕСА_1 , яку було відведено для потреб оборони до 1941 року та перезакріплено згідно з рішенням Фастівського міськвиконкому від 28.01.1975 № 201. На спірній земельній ділянці розташовано військове містечко № 19. Погодження на вилучення земельної ділянки Міністром оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва надано не було.
Позивачі наголосили, що як убачається зі зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , на якому зазначено межі ділянки площею 0,3069 га (яку було закріплено як землі оборони) та межі ділянки, що фактично залишилась у користуванні військкомату, площа земельної ділянки зменшилася на 122 м2.
1.3. КЕВ м. Біла Церква також зазначив, що вилучення згідно з оспорюваним рішенням Фастівської міської ради з користування військового комісаріату земельної ділянки площею 122 м2 суперечить вимогам законодавства, оскільки земельну ділянку зі складу земель оборони вилучено без відповідного погодження уповноваженими органами.
1.4. У відзиві на позовну заяву Фастівська міська рада, заперечуючи проти її задоволення, наголосила на відсутності будь-яких доказів на підтвердження вимог позивачів щодо оформлення земельної ділянки. Крім того, відповідач зазначив про невідповідність дійсності доводів позивачів стосовно того, що про спірне рішення Фастівської міської ради від 25.10.2001 вони дізналися 14.11.2016, оскільки у межах розгляду у 2012 році справи № 20/022-12 позивачі подавали копію листа від 23.01.2012 і копію акта звірки площ фактичної наявності земель оборони в межах міста Фастова станом на 01.01.2012.
1.5. Згідно з ухвалами Господарського суду Київської області від 03.10.2017 залучено до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів, ІНФОРМАЦІЯ_3 і Федуна К. О.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 20.11.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення аргументовано відсутністю доказів на підтвердження наявності порушеного права позивачів, зокрема доказів перебування спірної земельної ділянки у користуванні позивачів на момент її вилучення згідно з оскаржуваним органу рішенням місцевого самоврядування або доказів приналежності земельної ділянки до земель обслуговування будівель і споруд військкомату чи доказів розташування військового майна на спірній земельній ділянці.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, Міністерство оборони України і КЕВ м. Біла Церква у касаційній скарзі просять рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог і скасування рішення Фастівської міської ради від 25.10.2001 № 5/1-ХХУІІІ-ІІІ “Про вилучення земельної ділянки із землекористування ІНФОРМАЦІЯ_2 ”.
Скаржники зазначають, що суди не взяли до уваги доказів і доводів на підтвердження факту вилучення зі складу земель оборони із землекористування ІНФОРМАЦІЯ_2 земельної ділянки площею 122 м2 з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки згоди Міністр оборони України або за його дорученням начальник розквартирування військ та капітального будівництва, начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України на добровільну відмову (вилучення, передачу) від земельної ділянки площею 122 м2 ІНФОРМАЦІЯ_2 надано не було.
3.2. Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 25.10.2001 Фастівська міська рада прийняла рішення № 5/1-ХХVІІІ-ІІІ "Про вилучення земельної ділянки із землекористування ІНФОРМАЦІЯ_2 ”, за змістом якого за згодою вилучено із землекористування ІНФОРМАЦІЯ_2 земельну ділянку площею 122 м2 по АДРЕСА_1 та зараховано її до земель міськземфонду.
4.3. Предметом позову є вимога Міністерства оборони України і КЕВ м. Біла Церква про скасування рішення Фастівської міської ради від 25.10.2001 № 5/1-ХХVІІІ-ІІІ "Про вилучення земельної ділянки із землекористування ІНФОРМАЦІЯ_2 ” із посиланням на положення статей 27, 29, 70 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року), статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" і статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" у зв'язку із вилученням земельної ділянки із земель оборони без відповідного погодження.
4.4. Згідно з частинами 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, серед іншого, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
За змістом статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У частині 1 статті 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна, визнається судом незаконним та скасовується.
Аналогічні положення наведено і в частині 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в України".
За змістом статті 2 Земельного кодексу України (у редакції 1990, яка була чинною на час прийняття Фастівською міською радою спірного рішення від 25.10.2001) відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу. Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.
Згідно з частинами 2, 3 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення від 25.10.2001) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.
Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони.
Згідно зі статтею 70 Земельного кодексу України землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.
Відповідно до 5 статті 7 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року, чинній на час прийняття оспорюваного рішення) у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони.
Отже, земельні ділянки для потреб оборони передаються у постійне користування.
Статтею 23 цього Земельного кодексу України (у редакції 1990 року) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483 затверджено Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, за змістом пунктів 16 - 20 якого земельні ділянки для потреб Збройних Сил України надаються в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або користування землею, забороняється. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами. Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлюється договором.
4.5. Суди попередніх інстанцій установили, що доказів на підтвердження перебування спірної земельної ділянки у користуванні позивачів на момент її вилучення або приналежності цієї земельної ділянки до земель обслуговування будівель і споруд військкомату чи розташування військового майна на цій земельній ділянці не надано.
При цьому суди установили, що надані позивачами в обґрунтування своїх вимог документи щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони та надання її у користування військкомату, не містять жодних ідентифікуючих ознак земельної ділянки та підтвердження приналежності спірної земельної ділянки до території військкомату, а отже і до земель оборони, з яких убачалося би місцезнаходження та межі земельної ділянки, що унеможливлює встановлення права позивачів на цю ділянку.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, установив, що у наданих суду копії державного акта на землю від 15.10.1975, інших документів, а саме: зведеного інвентаризаційного плану, схеми накладення ділянок, викопіювання з Публічної кадастрової карти України, викопіювання з плану будівельного кварталу від 15.10.1975, листа виконавчого комітету Фастіської міської ради від 12.05.2016, протоколу засідання виконавчого комітету Фастівської міської ради від 28.07.1975 № 20, рішення від 28.07.1975, кадастрового плану земельної ділянки, рішення Фатівської міської ради від 05.02.2009 № 6/36-ХІ.ІХ-V, довідки № 659/12 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, листа Держкомзему України від 23.01.2012 № 5-03/0068, на які посилаються позивачі, не зазначено жодних ідентифікуючих ознак земельної ділянки та підтверджень приналежності спірної земельної ділянки до території військового комісаріату та земель оборони, з яких можна було би встановити дійсне місцезнаходження та межі земельної ділянки.
4.6. За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
4.7. Оскільки, як установили суди попередніх інстанцій, позивачі не довели своїх вимог про скасування рішення Фастівської міської ради від 25.10.2001 № 5/1-ХХVІІІ-ІІІ та наявність порушеного права, колегія суддів вважає правильним висновок судів про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності, а судові рішення такими, що слід залишити без змін.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.
5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не вбачається.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України і Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 і рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2018 у справі № 911/2483/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді К. М. Пільков
Ю. Я. Чумак