"17" травня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/619/19
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Шаболат” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Білгород-Дністровський елеватор” про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування майном, -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Шаболат” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Білгород-Дністровський елеватор” про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні права розпорядження та користування майном шляхом утримання від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть позивачу у здійсненні вантажно-розвантажувальних робіт, вивозу з території елеватора, розташованого за адресою: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, соняшник врожаю 2018 року насипом у кількості 304,54 тон. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
ТОВ “Агрофірма “Шаболат” укладено з ТОВ “Білгород-Дністровський елеватор” договір складського зберігання зерна № 14/С/18 від 14 червня 2018 року щодо зберігання сільськогосподарської продукції.
Як зазначає позивач, що в період з 31 серпня 2018 по 30 листопада 2018 року на елеватор було поставлено на зберігання соняшник у кількості 304,54 тон.
Так, згідно умов п. 3.1 договору складського зберігання зерна № 14/С/18 від 14 червня 2018 р. ТОВ “Білгород-Дністровський елеватор” були прийняті на себе зобов'язання з забезпечення належного зберігання зерна та здійснення його відпуску поклажодавцеві - ТОВ “Агрофірма “Шаболат”, забезпечення доступу поклажодавця до зерна для проведення огляду протягом строку його зберігання.
При цьому, як вказує позивач, зерновий склад - ТОВ “Білгород-Дністровський елеватор” не має права розпоряджатися зерном (його частиною) поклажодавця, крім випадків, передбачених законодавством та цим договором (п. 5.1 договору).
Однак, як стверджує позивач, в порушення умов п.п. 3.1, 5.1 договору та вимог ст. 26 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 04.07.2002 р. №37-ІV (з наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 316, 317, 319, 525, 526, 629, 942, 953 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 193 Господарського кодексу України, ТОВ “Білгород-Дністровський елеватор” ігнорує вимоги позивача згідно листа від 22 лютого 2019 р. № 54 про відвантаження на автотранспорт соняшнику у кількості 304,54 тон, що є об'єктом договору складського зберігання зерна № 14/С/18 від 14 червня 2018 р.
Наразі позивач зауважив, що до теперішнього часу, попри чисельні звернення керівництва ТОВ “Агрофірма “Шаболат” на адресу ТОВ “Білгород-Дністровський елеватор” за його фактичним місцезнаходженням з вимогою про повернення переданого на зберігання соняшника у кількості 304,54 тон., керівництвом товариства як усні, так і письмові вимоги ігноруються, директор та бухгалтер ТОВ “Білгород-Дністровський елеватор” на телефонний зв'язок не виходять.
Відтак, позивач стверджує, що у зв'язку з ухиленням ТОВ “Білгород-Дністровський елеватор” від виконання умов п.п. 3.1, 5.1 даного договору та вимог ст. 26 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, ст.ст. 942, 953 Цивільного кодексу України в частині зобов'язань зернового складу з забезпечення відпуску поклажодавцеві належного йому зерна, у ТОВ “Агрофірма “Шаболат” виникли об'єктивні побоювання щодо порушення ТОВ “Білгород-Дністровський елеватор” права власності позивача та законного володіння на об'єкт договору складського зберігання зерна №14/С/18 від 14.06.2018 р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.03.2019 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Шаболат” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/619/19, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 04 квітня 2019 р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.04.2019 р. закрито підготовче провадження у справі № 916/619/19 та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 17 травня 2019 р.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач у підготовчі і судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою “організація не зареєстрована”.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судове засідання 17.05.2019 р. представники сторін не з'явились, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.
14.06.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Білгород-Дністровський елеватор” (зерновий склад) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Шаболат” (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання зерна № 14/С/18, за умовами п. 1.1 якого позивач як поклажодавець зобов'язується передати відповідачу - зерновому складу плоди зернових, зернобобових та олійних культур (надалі - зерно) за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло від поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання, при необхідності довести його до необхідних кондицій умов зберігання, на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.
Згідно п. 1.2 договору зерновий склад надає поклажодавцю послуги по доведенню якості зерна до вимог, обумовлених договором, і послуги зі зберігання зерна, та виконує роботи для уникнення псування і втрати якості (далі по тексту послуги, роботи). Такі послуги та роботи можуть надаватися (виконуватися) як за згодою поклажодавця, так і без його згоди (у випадку, якщо надання таких послуг передбачено цим договором, або їх не надання призведе до зниження якісних показників зерна).
Відповідно до п. 3.1 договору зерновий склад зобов'язаний:
- прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві. Природні втрати зерна при зберіганні, а також нестача понад природні втрати, спричинена покращенням якості, підтверджена актами доробки зерна, актами на оприбуткування з міток, актами отримання аспіраційних відносів довільної форми та актами-розрахунками, списується за рахунок поклажодавця;
- прийняти зерно за фізичною вагою та провести перевірку його якості;
- видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання;
- зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі;
- повідомити на вимогу поклажодавця про умови зберігання зерна;
- надати додаткові послуги по сушінню та очистці зерна у разі невідповідності поставленого на зберігання зерна вимогам базисних кондицій для зберігання;
- у разі виявлення пошкодження зерна повідомити поклажодавця протягом десяти днів;
- забезпечити доступ поклажодавця до зерна для проведення огляду протягом строку його зберігання.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що зерновий склад має право:
- змінити вартість наданих послуг у випадках визначених пунктом 4.7. цього договору;
- вимагати від поклажодавця забрати зерно до 30 квітня 2019 року у разі закінчення строку його зберігання;
- вимагати від поклажодавця відшкодування витрат та збитків, пов'язаних з достроковим припиненням зобов'язань, відповідно до законодавства;
- відмовити поклажодавцеві у видачі за першою вимогою зерна, у випадку несвоєчасного повідомлення (пізніше, ніж за 7 робочих днів) про необхідність відпуску чи відвантаження зерна та у випадку заборгованості по договору.
За положеннями п. 3.3 договору поклажодавець зобов'язаний:
- забезпечити доставку зерна за власний рахунок;
- узгодити не пізніше ніж за 3 робочих дні із Зерновим складом вид транспорту, яким буде поставлятись зерно для зберігання (вантажопідйомність, габарити, кількість одиниць);
- своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також надані додаткові послуги;
- при передачі права власності на зерно третій особі або при відвантаженні, надати зерновому складу лист-клопотання, доручення та складський документ на вказану кількість зерна;
- самостійно замовити транспорт і оплатити провізні тарифи по перевезенню зерна;
- забрати зерно у зернового складу до закінчення строку зберігання зерна;
- своєчасно, не пізніше ніж за 7 робочих днів повідомити Зерновий склад про необхідність відпуску чи відвантаження зерна, яке знаходиться на зберіганні та вид транспорту, на який буде відвантажуватись зерно (вантажопідйомність, габарити, кількість одиниць);
- за необхідністю, визначеною Зерновим складом, забезпечити присутність представника поклажодавця при прийманні та відвантаженні зерна;
- відшкодувати зерновому складу витрати та збитки, пов'язані з достроковим припиненням зобов'язань, відповідно до законодавства;
- визнавати зміни договірних тарифів на послуги у разі зміни цін на енергетичні, матеріальні та інші ресурси та інших випадках передбачених даним Договором та чинним законодавством;
- при незгоді поклажодавця з новими тарифами він зобов'язаний розрахуватися з Зерновим складом за надані послуги і відвантажити зерно або переоформити його на іншого поклажодавця у встановлений даним договором строк,
- у разі не передачі зерна у визначений договором строк, відшкодувати зерновому складу збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося.
В п. 3.4 договору сторони передбачили, що поклажодавець має право:
- запитувати інформацію про умови зберігання і якість зерна;
- переоформити право власності на зерно відповідно до законодавства;
- замовляти додаткові послуги;
- проводити огляд зерна протягом строку його зберігання.
Поклажодавець сплачує зерновому складу вартість наданих послуг за діючими у зерновому складі тарифами встановлених згідно з додатком 2 до цього договору (п. 4.1 договору).
Згідно п. 4.2 договору розрахунки за надані послуги проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість,
Відповідно до п. 4.3 договору оплата здійснюється щомісячно не пізніше трьох робочих днів з дня пред'явлення зерновим складом рахунку за надані послуги.
В п. 4.4 договору зазначено, що у випадку несплати поклажодавцем вартості послуг з приймання, очищення, сушіння та зберігання в термін, вказаний в п. 4.3 договору, Зерновий склад має право без згоди поклажодавця утримати заборгованість зерном по ринковій ціні на дату стягнення шляхом реалізації відповідного об'єму зерна від імені поклажодавця і внесенням коштів в касу зернового складу.
За положеннями п. 4.5 договору відвантаження зерна поклажодавцеві здійснюється після відшкодування витрат зернового складу у повному обсязі.
Пунктом 4.6 договору сторони передбачили, що відвантаження та експедирування зерна поклажодавця залізничним транспортом з зернового складу забезпечує зерновий склад, що має право залучення третіх осіб для виконання вказаних операцій. Поклажодавець зобов'язаний представити зерновому складу не пізніше ніж 25-го числа поточного місяця заявку на подекадне відвантаження в наступному місяці.
Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном (його частиною) поклажодавця крім випадків, передбачених законодавством та цим договором (п. 5.1 договору).
Згідно п. 6.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 6.4 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов'язань, якщо воно виникло внаслідок дії обставин непереборної сили (дії надзвичайних ситуацій, природного або екологічного характеру).
Положеннями п. 7.1 договору сторони погодили, що строк зберігання зерна становить до 30 квітня 2019 року.
В п. 7.2 договору зазначено, що зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладення додаткової угоди.
За положеннями п. 7.3 договору зерновий склад зобов'язаний письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця і визначити строк його витребування.
Умовами п. 8.1 договору зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 квітня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.
Згідно п. 8.4 договору зміни до договору вносяться лише за згодою сторін, шляхом укладання додаткових угод, що підписуються уповноваженими представниками обох сторін та завіряються печатками.
Відповідно до п. 8.6 договору усі додатки до цього договору є його невід'ємною складовою.
Сторонами до договору складського зберігання зерна № 14/С/18 від 14.06.2018 року укладено додаток № 1 до договору складського зберігання зерна № 14/С/18 від 14.06.2018 року та додаток № 2 до договору складського зберігання зерна № 14/С/18 від 14.06.2018 року - тарифи на послуги зернового складу.
14.06.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Білгород-Дністровський елеватор” (зерновий склад) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Шаболат” (поклажодавець) укладено додаткову угоду № 1 до договору складського зберігання зерна № 14/С/18, якою сторонами внесено зміни щодо розміру плати (тарифу) за приймання зерна та зберігання ячменю, пшениці, рапсу, гороху, соняшника, сої та кукурудзи.
В подальшому 01.09.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Білгород-Дністровський елеватор” (зерновий склад) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Шаболат” (поклажодавець) укладено додаткову угоду № 2 до договору складського зберігання зерна № 14/С/18, якою сторонами внесено зміни щодо розміру плати (тарифу) за зберігання соняшника та кукурудзи.
Як свідчать матеріали справи, за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № БДЕ00000377 від 31.08.2018 р. позивач передав на зберігання відповідачу товар (аналіз визначення ГМО (соняшник некласний) у кількості 283,16 т., за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № БДЕ00000620 від 30.11.2018 р. позивачем передано на зберігання відповідачу товар (аналіз визначення ГМО (соняшник некласний) у кількості 21,38 т. в загальній кількості 304,54 тон. За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, ТОВ “Агрофірма “Шаболат” зверталось до відповідача з вимогами повернути товар, що перебуває на зберіганні в останнього на підставі договору та актів, проте відповідачем товар не повернуто, відповіді на вимоги позивача не надано, що стало підставою для звернення до суду із заявленим позовом.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, укладений між сторонами по справі договір за своєю правовою природою є договором зберігання та є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 938 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Відповідно до ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Згідно положень ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Згідно зі ст. 32 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.08.2018 р., складеного між ТОВ “Агрофірма “Шаболат” (поклажодавець) та ТОВ “Білгород-Дністровський елеватор” (Зерновий склад), поклажодавець передав, а Зерновий склад прийняв на зберігання соняшник некласний у кількості 283,16 тон - 31.08.2018 р. Також відповідно до акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 30.11.2018 р., складеного між ТОВ “Агрофірма “Шаболат” (поклажодавець) та ТОВ “Білгород-Дністровський елеватор” (Зерновий склад), поклажодавець передав, а Зерновий склад прийняв на зберігання соняшник некласний у кількості 21,38 тон - 30.11.2018 р.
Відтак, вказані обставини свідчать, що, починаючи з 31.08.2018 р. вантаж - соняшник некласний у кількості 283,16 тон, та, починаючи з 30.11.2018 р. вантаж - соняшник некласний у кількості 21,38 тон, перебуває на зберіганні у відповідача - ТОВ “Білгород-Дністровський елеватор”.
Наразі судом встановлено, що 22.02.2019 р. позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу № 54 від 22.02.2019 р., згідно якої позивач вимагав видати зерно, яке знаходиться на зберіганні в повному обсязі. Проте, відповідачем товар не повернуто, відповіді на вимоги позивача не надано, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Зі змісту положень ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Приписами ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст. 392 ЦК України).
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Завдяки негаторному позову, предметом якого у даному випадку є заявлені позивачем вимоги про усунення перешкод, захищаються права власника щодо здійснення права користування та розпорядження своїм майном, не пов'язаним із втратою власником володіння. Вимога відповідно до цього позову полягає в усуненні перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцю здійснювати повно і незаперечно свої права користування і розпорядження майном.
Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому, що обумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.
Отже, звертаючись до суду із негаторним позовом, відповідна особа повинна довести наявність у неї права власності на майно, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні яким є предметом спору, а також неправомірність дій відповідача стосовно використання даного майна.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Отже, саме на позивача законом покладено обов'язок довести наявність перешкод у здійсненні ним прав власника спірного майна, що вчиняються саме відповідачем ТОВ “Білгород-Дністровський елеватор”, зокрема володіння та утримання спірного майна - соняшника некласного у кількості 304,54 тон на Зерновому складі.
Так, судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору № 14/С/18 позивачем було передано відповідачу на відповідальне зберігання майно, що підтверджується складеними між позивачем та відповідачем актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № БДЕ00000377 від 31.08.2018 р. та № БДЕ00000620 від 30.11.2018 р. на відповідальне зберігання у кількості 304,54 тон, які було підписано сторонами та завірено їхніми печатками (а.с. 19, 20).
Доказів, які б спростовували доводи позивача про необґрунтоване утримання спірного зерна, відповідач не надав, як і не надав доказів повернення належного позивачу майна.
Враховуючи викладене вище та зважаючи на те, що відповідачем створюються перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд, що передбачено законом, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом утримання від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Шаболат” у здійсненні вантажно-розвантажувальних робіт, вивозу з території елеватора, розташованого за адресою: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, соняшнику врожаю 2018 року у кількості 304,54 т.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Шаболат” обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Шаболат” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Білгород-Дністровський елеватор” про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування майном задовольнити.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Білгород-Дністровський елеватор” (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 18; код ЄДРПОУ 40043961) усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом утримання від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Шаболат” (67770, Одеська обл., Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, буд. 120-Б; код ЄДРПОУ 03768767) у здійсненні вантажно-розвантажувальних робіт, вивозу з території елеватора, розташованого за адресою: 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, соняшнику врожаю 2018 року у кількості 304,54 т.
3. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Білгород-Дністровський елеватор” (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 18; код ЄДРПОУ 40043961) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Шаболат” (67770, Одеська обл., Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, буд. 120-Б; код ЄДРПОУ 03768767) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921/одна тисяча дев'ятсот двадцять одна/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 27 травня 2019 р.
Суддя В.С. Петров