ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.05.2019Справа № 904/266/19
За позовом Дніпровської міської ради
до Приватного підприємства «Фірма «Укр-Медмаркет»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог шодо
предмету спору нв сторіні відповідача - Департамент економіки, фінансів, та міського бюджету
Дніпровської міської ради
про стягнення 111 271,74 грн.
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Мухіна Я.І.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства «Фірма "Укр-Медмаркет» про стягнення пені у сумі 111 271,74 грн. за прострочення сплати коштів пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за Додатковою угодою № 1 до Договору від 05.09.2012 № 268 про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо повного та своєчасного перерахування коштів пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за Додатковою угодою № 1 до Договору від 05.09.2012 № 268 про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2019 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2019 відкрито провадження у справі № 904/266/19 за правилами спрощеного позовного провадження та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, судове засідання призначено на 04.03.2019.
25.02.2019 відповідач подав до Господарського суду Дніпропетровської області відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив повністю та просив суд застосувати строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені в розмірі 111 271,74 грн.
Разом з відзивом відповідач подав клопотання про передачу справи на розгляд іншого суду, в якому просив суд передати справу на розгляд Господарського суду міста Києва за належною територіальною юрисдикцією (підсудністю), оскільки місцезнаходженням відповідача є м. Київ.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2019 постановлено передати справу № 904/266/19 за позовом Дніпровської міської ради до Приватного підприємства «Фірма "Укр-Медмаркет», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради про стягнення пені у сумі 111 271,74 грн., на розгляд за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи № 904/266/19 після їх надходження до Господарського суду міста Києва, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2019, передано на розгляд судді Господарського суду міста Києва Гумеги О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 справу № 910/17553/18 прийнято до провадження судді Гумеги О.В.
В матеріалах справи наявні докази отримання учасниками справи ухвали Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 у справі № 910/2843/19.
15.04.2019 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли пояснення, відповідно до яких третя особа в повному обсязі підтримує позовні вимоги Дніпровської міської ради та просить суд стягнути з Приватного підприємства «Фірма «Укр-Медмаркет» пеню у розмірі 111 271,74 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву і додані до неї докази, відзив на позовну заяву та додані до нього докази, а також пояснення третьої особи.
Судом також досліджено заяву відповідача, подану 25.02.2019 через відділ діловодства Господарського суду Дніпропетровської області, про застосування строку позовної давності.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач, як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
Дніпровська міська рада (позивач) є представницьким органом місцевого самоврядування, який, відповідно до ст.ст. 1, 10 «Закону України «Про місцеве самоврядування», законом наділений правом представляти інтереси територіальної громади, приймати від її імені рішення та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Органи місцевого самоврядування, згідно ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами владними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Відповідно до вимог ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», між Дніпровською районною радою (надалі - позивач) та Приватним підприємством «Фірма «Укр-Медмаркет» (надалі - відповідач, забудовник) було укладено Договір № 268 від 05.09.2012 про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська (надалі - Договір або Договір № 268 від 05.09.2012).
Враховуючи, що відповідач ухилявся від укладання Додаткової угоди № 1 до Договору від 05.09.2012 № 268 про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра, позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства «Фірма «Укр-Медмаркет», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, про визнання Додаткової угоди № 1 до Договору від 05.09.2012 № 268 укладеною.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2017 у справі № 904/6562/17, яке набрало законної сили 03.11.2017, позов Дніпровської міської ради задоволено та визнано укладеною Додаткову угоду № 1 до Договору № 268 від 05.09.2012 про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра в редакції, наведеній в резолютивній частині зазначеного рішення Господарського суду Дніпропетровської області.
Зокрема, згідно Додаткової угоди № 1 до Договору № 268 від 05.09.2012, внесено зміни до преамбули Договору, викладено в новій редакції пункт 2.1 цього Договору (щодо суми внеску), Додаток 1 (розрахунок пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра) та Додаток 2 (графік сплати забудовником пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра) до Договору, інші положення Договору, що не були змінені цією додатковою угодою, залишено без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи наведену норму ст. 75 ГПК України, суд дійшов висновку, що вищезазначені обставини щодо визнання укладеною Додаткову угоду № 1 до Договору № 268 від 05.09.2012 про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2017 у справі № 904/6562/17, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної господарської справи № 904/266/19, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.
Судом враховано, що згідно з ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Отже, уклавши Додаткову угоду № 1 до Договору від 05.09.2012 (в судовому порядку згідно рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2017 у справі № 904/6562/17), сторони здійснили новацію Договору та встановили, зокрема, нову суму пайового внеску забудовника (679650,93 грн.) та нові строки виконання зобов'язання зі сплати забудовником пайового внеску.
Судом встановлено, що згідно з п. 1.1 Договору, предметом цього Договору є здійснення оплати ПП «Фірма «Укр-Медмаркет» (забудовник) величини пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра (далі - величина пайової участі) шляхом перерахування грошових коштів до спеціального фонду міського бюджету у зв'язку з будівництвом будівлі крамниці із знесенням існуючої будівлі за адресою: просп. Кірова, 44-Д.
Пунктом 2 Договору передбачено, що забудовник зобов'язаний перерахувати величину пайової участі у розвитку інфраструктури міста до спеціального фонду міського бюджету. Відповідно до п. 2.2 Договору, кошти пайової участі сплачуються в повному обсязі єдиним платежем або частинами за графіком, який є невід'ємною частиною даного Договору (Додаток № 2 до Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 до Договору), відповідача зобов'язано сплатити пайовий внесок у сумі 679 650,93 грн.
Згідно Додатку № 2 до Договору, яким визначено графік сплати забудовником (відповідачем) пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра (в редакції Додаткової угоди № 1 до Договору), встановлено, що пайовий внесок підлягає сплаті протягом п'яти робочих днів з моменту укладення цієї додаткової угоди.
За змістом ч. 2 ст. 187 Господарського кодексу України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Враховуючи, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2017 у справі № 904/6562/17 набрало законної сили 03.11.2017, то і Додаткова угода № 1 до Договору № 268 від 05.09.2012 про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра вважається укладаеною 03.11.2017.
З огляду на зазначене, обов'язок відповідача зі сплати пайового внеску в сумі 679 650,93 грн. також виник з 03.11.2017 та з урахуванням, строку, передбаченого Додатком № 2 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 до Договору), повинен був бути виконаний відповідачем протягом п'яти днів, тобто у строк до 10.11.2017, оскільки 04.11.2017 та 05.11.2017 припадало на вихідні дні, а відповідно, з 11.11.2017 виникає прострочення зобов'язання зі сплати пайового внеску.
07.11.2018 Департамент економіки, фінансів та міського бюджету (третя особа) повідомив, що відповідачем до спеціального фонду міської ради перераховані грошові кошти в загальній сумі 679 650,93 грн. Так, відповідачем були здійсненні наступні платежі:
29.12.2017 - 79 000,00 грн.;
18.01.2018 - 60 000,00 грн.;
20.02.2018 - 60 000,00 грн.;
20.03.2018 - 60 000,00 грн.;
23.04.2018 - 60 000,00 грн.;
18.05.2018 - 60 000,00 грн.;
21.06.2018 - 60 000,00 грн.;
20.07.2018 - 60 000,00 грн.;
30.08.2018 - 60 000,00 ірн.;
27.09.2018 - 60 000,00 грн.;
19.10.2018 - 60 650,93 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви банківськими виписками.
Розділом 5 Договору № 268 від 05.09.2012 передбачено відповідальність сторін. За несвоєчасну або неповну сплату коштів пайової участі забудовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочки (п. 5.3 Договору).
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення пені у сумі 111 271,74 грн. за прострочення сплати коштів пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за Додатковою угодою № 1 до Договору № 268 від 05.09.2012.
Матеріали справи містять відзив на позовну заяву, поданий відповідачем 25.02.2019 через відділ діловодства суду. В основу заперечень відповідача покладене твердження про те, що позивачем порушено строк позовної давності, у зв'язку з чим позов, на думку відповідача, задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідач станом на час звернення позивача з даним позовом до суду сплату пайового внеску в сумі 679 650,93 грн. здійснив у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Проте, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язання щодо своєчасної сплати пайового внеску.
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Суд зазначає, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань зі сплати пайового внеску, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 111 271,74 грн., нараховану за прострочення сплати пайового внеску за період з 11.11.2017 по 18.10.2018.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Статтею 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою (штрафом, пенею).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 5.3 Договору, за несвоєчасну або неповну сплату коштів пайової участі забудовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочим.
Судом встановлено, що згідно Додатку № 2, який є невід'ємною частиною Додаткової угоди № 1 до Договору № 268 від 05.09.2012, та, враховуючи, що зазначена Додаткова угода № 1 до Договору № 268 від 05.09.2012 вважається укладеною 03.11.2017, кошти пайової участі підлягали сплаті протягом п'яти робочих днів з моменту укладання додаткової угоди, тобто, з урахуванням вихідних днів, до 10.11.2017 включно. Отже, починаючи з 11.11.2017 є підстави для нарахування пені.
Згідно позовної заяви і доданого до неї розрахунку, позивачем заявлено до стягнення 111 271,74 грн. за прострочення сплати пайового внеску за період з 11.11.2017 по 18.10.2018 з урахуванням при цьому перерахування відповідачем пайового внеску частинами, а саме: 29.12.2017 - 79 000,00 грн.; 18.01.2018 - 60 000,00 грн.; 20.02.2018 - 60 000,00 грн.; 20.03.2018 - 60 000,00 грн.; 23.04.2018 - 60 000,00 грн.; 18.05.2018 - 60 000,00 грн.; 21.06.2018 - 60 000,00 грн.; 20.07.2018 - 60 000,00 грн.; 30.08.2018 - 60 000,00 ірн.; 27.09.2018 - 60 000,00 грн.; 19.10.2018 - 60 650,93 грн.
Суд відзначає, що приписами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується штрафна санкція (пеня) і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Водночас, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Враховуючи наведене, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення пені за період з 11.11.2017 по 11.05.2018 року в сумі 81463,19 грн., тоді як вимоги позивача про стягнення пені за період з 12.05.2018 по 18.10.2018 в сумі 29808,55 грн. є безпідставними з огляду на приписи статті 232 Господарського кодексу України.
Водночас, відповідачем у відзиві, поданому 25.02.2019 через відділ діловодства Господарського суду Дніпропетровської області, заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення нарахованої пені.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос" проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц та міститься у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2018 у справі № 910/7394/17, від 14.08.2018 у справі № 9/057-09/6/13, від 18.07.2018 у справі № 910/24346/16, від 17.07.2018 у справі № 910/10056/17 та від 10.07.2018 у справі № 922/1898/17.
Судом встановлено наявність підстав для нарахування відповідачу пені за прострочення останнім сплати пайового внеску за період 11.11.2017 по 11.05.2018 року, а отже, встановлено порушення прав позивача у відповідній частині на підставі Додаткової угоди № 1 до Договору, на захист яких останній звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача пені.
Отже, з огляду на встановлене порушення і наявність заяви відповідача про застосування позовної давності, судом досліджено наявність підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу у спірному випадку щодо стягнення пені за період з 11.11.2017 по 11.05.2018.
Стягнення неустойки можливе лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною 1 статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 ЦК України, від дня порушення грошового зобов'язання (відповідна позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України із вимогою про стягнення штрафних санкцій (пені) особа може звернутись до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання.
Судом враховано, що в разі якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, водночас, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Керуючись положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України, суд зазначає, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення пені у даній справі починається зі спливом строку виконання зобов'язання по сплаті пайового внеску, тобто з 11.11.2017. Як встановлено судом стягнення пені в спірному випадку можливе за період з 11.11.2017 по 11.05.2018.
Разом з цим, оскільки, позивач звернувся з даним позовом до суду 21.01.2019 (що підтверджується датою поштового штемпеля підприємства зв'язку на поштовому конверті, в якому позовна заява Дніпровської міської ради надійшла до Господарського суду Дніпропетровської області), то вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 11.11.2017 по 20.01.2018 в сумі 35486,90 грн. заявлено позивачем із пропуском позовної давності, тоді як вимоги про стягнення пені за період з 21.01.2018 по 11.05.2018 в сумі 45976,29 грн. заявлено в межах строку позовної давності (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення пені в сумі 111271,74 грн. за період з 11.11.2017 по 18.10.2018. підлягають частковому задоволенню в сумі 45976,29 грн. за період з 21.01.2018 по 11.05.2018, тоді як в іншій частині, а саме: в сумі пені 35486,90 грн. за період з 11.11.2017 по 20.01.2018 позивачу належить відмовити з огляду на пропуск ним строку позовної давності, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; в сумі пені 29808,55 грн. за період з 12.05.2018 по 18.10.2018 позивачу належить відмовити з огляду на необґрунтованість вимог у цій частині.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем не подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог та приписи ст.129 ГПК України, судовий збір в сумі 689,65 грн. покладається на відповідача, а в сумі 979,43 грн. - на позивача.
Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 75, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Фірма «Укр-Медмаркет» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 9/47; ідентифікаційний код 20742465) на користь Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 75; ідентифікаційний код 26510514) 45976,29 (сорок п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят шість) грн. 29 коп. пені, 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 65 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 28.05.2019.
Суддя Гумега О.В.