ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.05.2019Справа № 910/472/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства "Тутковський"
до Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані
Рішення"
про визнання відсутнім права
Представники учасників справи:
Від позивача: Баранов В.С.;
Від відповідача: Тинна Д.С.;
Від третьої особи: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство "Тутковський" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал" (далі - відповідач) про визнання відсутнім у відповідача починаючи з 17 лютого 2016 року права на нарахування та стягнення процентів та штрафних санкцій за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 710 від 20.02.2013, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані Рішення".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 відкрито провадження у справі № 910/472/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані Рішення", підготовче засідання призначено на 20.02.2019 року.
30.01.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2019 заяву Приватного акціонерного товариства «Тутковський» про забезпечення позову задоволено частково.
13.02.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
15.02.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли пояснення.
19.02.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без руху.
19.02.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Судом у підготовчому засіданні 20.02.2019 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю.
Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Представник позивача не заперечував проти задоволення клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Представник третьої особи у підготовче засідання 20.02.2019 не з'явився.
Судом у підготовчому засіданні 20.02.2019 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 13.03.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.
07.03.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла відповідь на пояснення третьої особи.
13.03.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли пояснення.
Представник позивача у підготовчому засіданні 13.03.2019 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для підготовки клопотання про витребування доказів.
Представник третьої особи у підготовче засідання 13.03.2019 не з'явився.
Судом у підготовчому засіданні 13.03.2019 постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 25.03.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.
19.03.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
25.03.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення проти клопотання про витребування доказів.
Представник позивача підтримав клопотання про витребування доказів.
Представник відповідача заперечив проти задоволення клопотання про витребування доказів.
Судом у підготовчому засіданні 25.03.2019 розглянуто клопотання позивача про витребування доказів та вирішено відмовити в його задоволенні у зв'язку з порушенням вимог статті 81 Господарського процесуального кодексу України.
Представник відповідача у підготовчому засіданні 25.03.2019 заявив усне клопотання про перехід до розгляду справи по суті в цьому ж судовому засіданні.
Представник позивача у підготовчому засіданні 25.03.2019 заперечив щодо переходу до розгляду справи по суті в цьому ж судовому засіданні.
Представник третьої особи у підготовче засідання 25.03.2019 не з'явився.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2019 року закрито підготовче провадження та призначити справу № 910/472/19 до судового розгляду по суті на 17.04.2019 року.
17.04.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 року оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 910/472/19 на 20.05.2019 року.
В судовому засіданні 20.05.2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
В судовому засіданні 20.05.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-
29.04.2015 року між публічним акціонерним товариством "Український професійний банк» (за договором - Продавець) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Український Капітал" (за договором - Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги (надалі - Договір купівлі-продажу).
У пункті 1 Договору купівлі-продажу сторони визначили, що правом вимоги в розумінні умов даного договору є всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) Продавця у якості кредитора до Позичальників за Кредитними договорами, а також всі права вимоги Продавця до осіб, які надали забезпечення, за Договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні Продавцю, щодо виконання Позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за Кредитними договорами та Договорами забезпечення.
Також, у пункті 1 Договору купівлі-продажу сторони погодили, що Купівельною ціною за Право вимоги є сума, що визначена як Купівельна ціна у Додатку 1 (Перелік договорів та Купівельна ціна за Права вимоги) щодо кожного права вимоги.
У відповідності до п. 2.1. Договору купівлі-продажу Продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх Покупцю, а Покупець цим погоджується купити Права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.
У відповідності до Додатку №1 до Договору купівлі-продажу до Покупця перейшло право вимоги за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії №710 від 20 лютого 2013 року.
Станом на момент укладення договору купівлі-продажу заборгованість ТОВ "Надра Інтегровані Рішення" перед ПАТ "УПБ", що закріплено в додатку до Акту прийому-передачі прав вимог до Договору купівлі-продажу, становила: 5 133 263,00 гривень - тіло кредиту; 138 668,43 гривень - нараховані та не сплачені проценти за кредитом.
20 лютого 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю надра Інтегровані Рішення", яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані Рішення", та ПАТ «УПБ» укладено Договір про відкриття траншевої кредитної лінії №710 (надалі - Кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору Банк зобов'язується відкрити Позичальнику відкличну кредитну лінію в межах суми 16 000 000, 00 грн. терміном до 18 лютого 2015 року (в подальшому Додатковим договором від 18.02.2015 року до Кредитного договору було викладено п. 1.1. в новій редакції та кінцевим терміном визначено - 17 лютого 2016 року) на поповнення обігових коштів.
Згідно п. 1.2. Кредитного договору зобов'язання Банку щодо надання кредитів та зобов'язання Позичальника щодо повернення кредитів та сплати процентів, а також інші права та зобов'язання Сторін, передбачені цим договором, виникають з дати укладання Сторонами Додаткових договорів про надання кредитів, які є невід'ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких Додаткових договорах. Строк користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п. 1.1. цього договору, визначається додатковими договорами.
Пунктами 1.4 та 1.5. Кредитного договору визначено, що підставою для надання кредитів є Додаткові поговори, а плата за користування одержаними кредитними ресурсами встановлюється в кожному конкретному Додатковому договорі.
Додатковим договором від 20 лютого 2013 року ТОВ "Надра Інтегровані Рішення" було надано кредит розмірі 2 773 000,00 грн. терміном до 18 лютого 2015 року зі сплатою 23% процентів річних для перерахування коштів постачальникам. Визначено, що погашення кредиту здійснюється щомісячно.
Додатковим договором від 20 лютого 2013 року ТОВ "Надра Інтегровані Рішення" було надано кредит у розмірі 2 773 000, 00 грн. терміном до 18 лютого 2015 року зі сплатою 23% процентів річних для перерахування коштів постачальникам. Визначено, що погашення кредиту здійснюється щомісячно починаючи з березня 2013 року в сумі 10 000, 00 грн., починаючи з вересня 2013 року погашення кредиту здійснюється рівними частинами в сумі 150 750, 00 грн., а остаточний платіж в сумі 150 250, 00 грн. здійснюється не пізніше 18.02.2015 року.
Додатковим договором від 18 лютого 2015 року до Кредитного договору було надано кредит у розмірі 3 000 000, 00 грн. терміном до 17 лютого 2016 року зі сплатою 29% процентів річних для розрахунків з постачальниками послуг. Визначено, що погашення кредиту повинно бути здійснене до не пізніше 17.02.2016 року в повному обсязі.
Додатковим договором від 18 лютого 2015 року про внесення змін до Додаткових договорів від 17.10.2013 року та 12.04.2013 року до Кредитного договору було внесено зміни до п. 1 Додаткових договорів від 17.10.2013 року та 12.04.2013 року та встановлено процентну ставку у розмірі 29% процентів річних, зафіксовано розмір заборгованості за Додатковим договором від 17.10.2013 року, станом на 18.02.2015 року у розмірі 1 260 605, 00 грн.; за Додатковим договором від 12.04.2013 року, станом на 16.01.2015 року у розмірі 922 658, 00 грн. та визначено порядок погашення кредиту щомісячними платежами починаючи з березня 2015 року до 17 лютого 2016 року.
20 лютого 2013 року між ПАТ "УПБ", Публічним акціонерним товариством "Тутковський", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Тутковський", та ТОВ "Надра Інтегровані Рішення" на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Надра Інтегровані Рішення" за Кредитним договором було укладено Договір поруки №710-1, згідно з яким (п. 1.1.) ПАТ "Тутковський" зобов'язався відповідати як солідарний боржник разом з ТОВ "Надра Інтегровані Рішення" перед ПАТ "УПБ" в межах суми Кредитного договору - 16 000 000, 00 грн. терміном до 18 лютого 2015 року.
18 лютого 2015 року було укладено додатковий договір до Договору поруки №710-1 від 20.02.2013, яким було викладено п. 1.1. в новій редакції якою визначено розмір суми кредитування, а саме - 5 183 263, 00 гривень та встановлено термін до 17 лютого 2016 року.
16 квітня 2013 року між ПАТ "УПБ" та Публічним акціонерним товариством "Тутковський" на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Надра Інтегровані Рішення" за Кредитним договором було укладено Іпотечний договір.
За умовами укладеного Іпотечного договору ПАТ "Тутковський" в рахунок виконання зобов'язань позивача перед ПАТ "УПБ" за Кредитним договором передало в іпотеку нерухоме майно, загальною 12 065, 00 кв. м, що розташовано за адресою: м. Київ, вул. Дубровицька, 28.
Пунктом 11 Іпотечного договору, сторони погодили вартість предмету іпотеки на рівні 34 360 000, 00 грн.
22 грудня 2018 року ПАТ "Банк "Український Капітал" було направлено на адресу ПрАТ "Тутковський" вимогу №10/1/09-2374 про усунення порушення в якій було зазначено, що загальна заборгованість ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" станом на 19 грудня 2018 року становить 28 016 810, 53 грн. та складається з 4 933 263, 00 грн. - заборгованість по сплаті кредиту; 1 128 509, 11 грн. - заборгованість по сплаті процентів; 8 453 178, 33 грн. - заборгованість по сплаті подвійної процентної ставки за несвоєчасне погашення кредиту; 11 316 713, 52 грн. - штрафні санкції (пеня); 436 989, 05 грн. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання; 1 748 157, 82 грн. - інфляційні втрати.
Додатково ПАТ "Банк "Український Капітал" у своїй вимозі попередив ПрАТ "Тутковський" про можливість позасудового звернення стягнення на іпотеку.
Однак, ПрАТ "Тутковський" з такими розмірами заборгованості не погоджується та вважає, що можливі дії ПАТ "Банк "Український Капітал" направлені на звернення стягнення на предмет іпотеки можуть призвести до порушення прав ПрАТ "Тутковський", оскільки вартість предмета іпотеки значно перевищує розмір заборгованості.
ПрАТ "Тутковський" вважає, що розмір заборгованості станом на 19.12.2018 року становить суму не більшу за 6 557 684, 54 грн. та складається з: 3 429 677, 00 грн. - заборгованість по сплаті кредиту; 890 762, 00 грн. - заборгованість по сплаті процентів; 886 780, 06 грн. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання; 1 350 465, 48 грн. - інфляційні втрати.
У позовній заяві в обгрунтування заявлених вимог позивач зазначає наступне.
Оскільки щодо кредитних коштів наданих в рамках Додаткового договору від 20.02.2013 року у розмірі 2 773 000, 00 грн. було погоджено термін повернення кредитних коштів та визначено обов'язок щодо щомісячного повернення кредитних коштів, то зазначений термін сплив, на його думку, 18.02.2015 року.
Строк повернення кредиту та відсотків настав 18.02.2015 року, оскільки зміни щодо продовження строку повернення кредитних коштів до цього Додаткового договору не вносились.
Оскільки договором не встановлено інше, то застосовується загальний строк позовної давності терміном у 3 роки. Таким чином, за переконанням позивача, право вимоги ПАТ "Банк "Український Капітал" щодо повернення заборгованості за кредитом, процентів та штрафних санкцій, щодо кредитних коштів наданих згідно Додаткового договору від 20.02.2013 року до Кредитного договору перестало існувати разом зі спливом строку позовної давності, а саме 18.02.2018 року.
Щодо Додаткового договору від 18.02.2015 року, яким було внесено зміни до Додаткових договорів від 17.10.2013 року та 12.04.2013 року, встановлено щомісячний графік погашення кредитної заборгованості, змінено процентну ставку та продовжено строк кредитування до 17.02.2016 року, позивач зазначає, що необхідно врахувати, що щодо платежів, які повинні були бути здійснені до січня 2016 року, а також процентів щодо них, строк позовної давності сплив 31.12.2018 року. Отже, позивач вважає, що ПАТ "Банк "Український Капітал" також втратив право вимоги щодо повернення заборгованості у зв'язку зі спливом строку позовної давності - 31.12.2018 року.
Перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, на думку позивача, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Крім того, позивач стверджує про неправомірність нарахування відповідачем пені згідно зі ст. 258 ЦК України та ч.6 ст.232 ГК України у зв'язку зі спливом позовної давності.
Таким чином, позивач вважає, що у ПАТ "Банк "Український Капітал" відсутнє право вимагати погашення 21 459 125, 99 грн.
На підставі вищевикладеного, позивач просить суд визнати відсутнім у відповідача починаючи з 17 лютого 2016 року права на нарахування та стягнення процентів та штрафних санкцій за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 710 від 20.02.2013р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані Рішення".
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл.
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права.
Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.
Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача.
У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обгрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення прав позивача з боку відповідачів, то відсутність порушеного права позивача також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Окрім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
При цьому, особа, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту, повинна дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява No 38722/02).
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл.
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Поряд з цим, позивачем не доведено які саме його права та законні інтереси, в даному випадку порушені, оскільки в матеріалах справи відсутні докази фактичної сплати позивачем коштів, а також докази вчинення відповідачем дій або безповоротне ухилення від вчинення ним дій, які б свідчили про порушення прав та інтересів позивача за наслідками виконання останнім зобов'язань за кредитним договором та іпотечним договором.
Також, позивачем не надано доказів невизнання відповідачем прав позивача, їх порушення та оспорення.
Позовна вимога позивача у даній справі спрямована на захист прав позивача, які можуть бути порушені відповідачем у майбутньому.
Аналізуючи положення частини 2 статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України та статті 4 ГПК України, можна зробити висновок про те, що відповідно до спеціальних норм права, якими є положення статті 20 ГК України, способами захисту цивільних прав визначено не тільки "визнання права", але й "визнання відсутності права". Разом з тим, за приписами частини 2 статті 4 ГПК України, такі способи захисту є допустимими, якщо позивач доведе, що "визнання права" чи "визнання відсутності права" порушує саме майнові права та інтереси позивача.
Отже, вирішуючи спір про "визнання права", господарський суд повинен диференціювати такі позовні вимоги від вимог про встановлення юридичних фактів, які не підвідомчі судам господарської юрисдикції, а підвідомчі цивільним судам. При цьому, судам належить встановити чи існує між сторонами "спір про право", якими правовими механізмами таке право може бути захищене з огляду на договірні зобов'язання сторін, чи є достатнім для його захисту саме "визнання права", чи потрібне застосування інших механізмів для захисту існуючого права, виходячи з умов укладеного господарського договору.
При цьому, заявлена позивачем вимога за своєю суттю є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що Виникає з матеріальних правовідносин. Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Викладені позивачем у позові аргументи можуть розглядатися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право, зокрема під час розгляду справи про стягнення з позивача суми боргу або під час розгляду справи про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає заявлені позивачем вимоги про визнання відсутнім у відповідача починаючи з 17 лютого 2016 року права на нарахування та стягнення процентів та штрафних санкцій за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 710 від 20.02.2013 не призводять до поновлення права позивача, яке на його думку порушено.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи встановлені вище обставини, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин викладених у позові та порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача, приймаючи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог, у зв'язку із чим відмовляє у задоволенні позову .
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 129, ч.ч. 9-10 ст.145, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва , -
1. Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Тутковський» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал» про визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал» починаючи з 17 лютого 2016 року права на нарахування та стягнення процентів та штрафних санкцій за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії №710 від 20.02.2013, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Тутковський Інтегровані рішення».
2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2019 у справі №910/472/19, після набрання рішенням суду законної сили.
3. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 28.05.2018 року.
Суддя М.Є. Літвінова