Постанова
Іменем України
22 травня 2019 року
м. Київ
справа № 200/20109/16-ц
провадження № 61-35307св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» (далі - ПАТ «Дніпрогаз») визнання журналу № 6 прийому аварійних заявок таким, що містить недостовірні відомості, та в цілому недійсним, дій протиправними, безпідставними та відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що 18 січня 2016 року відповідач безпідставно припинив подачу газу до його квартири та квартир інших мешканців будинку, в якому він проживає, що призвело до порушення усталеного порядку їх життя та неможливості нормального приготування їжі, прання одягу і задоволення інших побутових потреб. В подальшому ПАТ «Дніпрогаз» сфальсифікувало журнал № 6 прийому аварійних заявок та інші документи. На його думку, вказаний журнал неправильно заповнений, містить неправдиві відомості, а тому є недійсним. Зазначені дії (бездіяльність) відповідача завдали йому моральної шкоди. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив визнати журнал № 6 прийому аварійних заявок таким, що містить недостовірні відомості, безпідставним, недійсним та протиправним, стягнути з ПАТ «Дніпрогаз» на його користь 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2016 року у складі судді Шевцової Т. В. позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 грудня 2016 року позовну заяву повернуто ОСОБА_2
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що у строк, визначений ухвалою від 24 листопада 2016 року, позивач не усунув недоліки позовної заяви.
Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав на неї апеляційну скаргу.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 грудня 2016 року скасовано та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд послалася на ті обставини, які повинні досліджуватися та оцінюватися під час підготовчих дій до розгляду справи або при її розгляді і не мають правового значення на стадії вирішення питання щодо відповідності позовної заяви вимогам статей 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час подання позову (далі - ЦПК України 2004 року). Залишення позовної заяви без руху призвело до прийняття безпідставного судового рішення про визнання її неподаною. Крім того, суд дійшов висновку, що за подання апеляційної скарги ОСОБА_2 не сплачений судовий збір, а тому він підлягає стягненню з позивача на користь держави.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У травні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив змінити ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року в частині розподілу судових витрат та виключити з резолютивної частини оскаржуваної ухвали вимогу про стягнення з нього 320 грн судового збору. Також просив постановити окрему ухвалу на колегію суддів апеляційного суду у зв'язку з порушенням ними законодавства.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що він як споживач звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». На стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження скарга не залишалася без руху з підстав несплати судового збору. Так як апеляційна скарга була задоволена, а питання про відкриття провадження у цій справі передано на новий розгляд до суду першої інстанції, в апеляційного суду були відсутні правові підстави для стягнення з нього судових витрат.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11 червня 2018 року справу № 200/20109/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Ухвала апеляційного суду оскаржена в касаційному порядку в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, тому переглядається Верховним Судом лише в цій частині.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача (стаття 79 ЦПК України 2004 року).
Згідно зі статтею 88 ЦПК України 2004 року стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому у статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі такої пільги не мають, оскільки зазначена пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову.
Спеціальним законом передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав (частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
Порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 1 ЦПК України 2004 року).
Наведений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 14-57цс18.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Звертаючись до суду з цим позовом та подаючи апеляційну скаргу на ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 грудня 2016 року позивач посилався, зокрема на те, що він звільнений від сплати судового зору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з порушенням відповідачем його як споживача права на газопостачання.
Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, за подання до суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду сплачується судовий збір у розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з частиною другою статті 297 ЦПК України 2004 року до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу (залишення заяви без руху та повернення заяви у разі неусунення її недоліків у встановлений судом строк).
При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача на ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 грудня 2016 року апеляційний суд не залишав апеляційну скаргу без руху у зв'язку з несплатою судового збору за її подання та не постановляв ухвали про відстрочення/розстрочення сплати судового збору.
Системний аналіз вищенаведеної статті 88 ЦПК України 2004 року дає підстави для висновку про те, що за наслідками розгляду скарги суд апеляційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, зокрема і про їх стягнення із заявника лише у разі, якщо він не передає справу на новий розгляд, тобто коли він змінює рішення або ухвалює нове. Якщо апеляційним судом скасовано ухвалу суду першої інстанції з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за наслідками розгляду ним справи.
Оскільки суд апеляційної інстанції скасував вищенаведену ухвалу місцевого суду та передав питання про відкриття провадження у цій справі на новий розгляд до суду першої інстанції, то були відсутні правові підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат.
Крім того, відкриваючи апеляційне провадження та постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд не дав правової оцінки доводам ОСОБА_2 щодо його звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Таким чином, оскаржувана ухвала в частині вирішення питання про розподіл судових витрат постановленаз порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно з частинами першою-третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У зв'язку з допущеними апеляційним судом вищенаведеними порушеннями норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат, оскаржуване судове рішення у вказаній частині підлягає скасуванню.
Щодо вимоги ОСОБА_2 про постановлення окремої ухвали.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просив постановити окрему ухвалу на колегію суддів апеляційного суду у зв'язку з порушенням законодавства при розгляді апеляційної скарги. При цьому обґрунтувань такої вимоги позивачем не наведено.
Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Судом касаційної інстанції не встановлено грубих порушень апеляційним судом норм процесуального права, які давали б підстави для постановлення окремої ухвали у цій справі. Порушення норм процесуального права, у зв'язку з допущенням яких скасована оскаржувана ухвала, не є достатньою підставою для постановлення окремої ухвали.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору в розмірі 320 грн скасувати.
Відмовити в задоволенні вимоги ОСОБА_2 про постановлення окремої ухвали.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді:В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
С. О. Погрібний Г. І. Усик