Справа № 759/291/17 Головуючий 1 інстанція- Ул'яновська О.В.
Провадження № 22-ц/824/6481/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
23 травня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25 вересня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,-
У грудні 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду із вказаним вище позовом,який мотивував тим, що 26 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11021927000, згідно якого банк надав відповідачці кредит на споживчі потреби в розмірі 136000 швейцарських франків терміном до 26 липня 2017 року із розрахунку 8,99 % річних, а відповідачка зобов'язалася повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.
Вказував, що за умовами кредитного договору позичальниця ОСОБА_1 мала повертати кредит та проценти щомісячними платежами до 10 числа кожного місяця згідно графіку погашення кредиту (додаток № 1), однак не виконує цих обов'язків, має прострочену заборгованість. Письмова вимога банку про повне дострокове повернення кредиту у зв'язку із невиконанням зобов'язань за договором, направлена відповідачці 23 червня 2016 року, залишена нею без задоволення. Посилаючись на ч.2 ст.1050, ст.1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути із відповідачки достроково на користь банку борг за кредитним договором станом на 26 грудня 2016 року в розмірі 238265,97 швейцарських франків, з яких тіло кредиту - 105042,08 швейцарських франків, проценти - 133223,89 швейцарських франків та судові витрати.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 25 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням, ПАТ «УкрСиббанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким вимоги банку задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи,
- 2 -
порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що суд, застосувавши позовну давність, не вказав у рішенні чи порушені права та охоронювані законом інтереси банку. Суд прийшов до хибних висновків, що адресований відповідачці лист банку від 31 грудня 2009 року є зміною строку виконання основного зобов'язання і вимогою про дострокове повернення боргу, бо форма, зміст і порядок направлення вказаного листа не відповідають умовам п.11.1 кредитного договору, а відтак він не може вважатися вимогою про дострокове повернення кредитних коштів. Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 496/1095/16-ц. Суд не врахував, що у випадку визначення виконання зобов'язання періодичними платежами, позовна давність застоовується окремо до кожного платежу, а тому вимоги за період із грудня 2013 року є такимим, що заявлені у межах позовної давності. Суд ухвалив по справі заочне рішення без наявності обов'язкових підстав, передбачених ст.ст.223, 280 ЦПК України, що є порушенням вимог процесуального закону.
Відповідачка ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову з огляду на пропуск строку позовної давності, а доводи апеляційної скарги банку є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
В суді апеляційної інстанції представник ПАТ «УкрСиббанк» адвокат Кочін Г.І. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Святошинського районного суд м.Києва як незаконне.
Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Бровко О.М. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідачка ОСОБА_1 не виконала обумовлених кредитним договором обов'язків по поверненню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів і має заборгованість, що у свою чергу свідчить про порушення прав кредитора. Водночас порушені права ПАТ «УкрСиббанк»захисту не підлягають у зв'язку із пропуском банком встановленого законом строку звернення до суду за захистом свого права.
Такі висновки суду є правильними, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11021927000, згідно якого банк надав відповідачці кредит на споживчі потреби в розмірі 136000 швейцарських франків терміном до 26 липня 2017 року із розрахунку 8,99 % річних, а відповідачка
- 3 -
зобов'язалася повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.
Повернення тіла кредиту і процентів згідно пунктів 1.2, 1.3. кредитного договору і графіку погашення кредиту (додаток № 1 до договору) передбачено шляхом внесення позичальницею щомісячних платежів у розмірі 1030,30 швейцарських франків до 10 числа кожного місяця.
Також, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 не в повному обсязі виконувала обов'язки по своєчасному поверненню кредитних коштів, покладені на неї кредитним договором, з лютого 2009 року припинила погашенння кредиту, має заборгованість. Вимога банку про повне дострокове повернення кредиту у зв'язку із невиконанням зобов'язань за договором, направлена відповідачці 23 червня 2016 року, залишена останньою без задоволення.
Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов'язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі (за періодичними платежами з моменту несплати окремого платежу) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (ст.1050 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що повернення відповідачкою ОСОБА_1 кредитних коштів мало здійснюватися шляхом внесення щомісячних платежів у розмірі 1030,30 швейцарських франків до 10 числа кожного місяця, проте відповідачка припинила погашення кредиту з лютого 2009 року, що стверджується наданим банком розрахунком боргу (а.с.36).
У зв'язку із невиконням позичальницею ОСОБА_1 умов кредитного договору по поверненню кредиту банк відповідно до п.11.1 кредитного договору 31 грудня 2009 року направив відповідачці повідомлення про дострокове повернення кредиту, яке настає у
- 4 -
випадку неусунення порушень на 31 день із дня отримання вимоги.Вказана вимога банку відповідачкою не виконана.
Отже, банк відповідно до вимог закону та умов кредитного договору змінив строк виконання основного зобов'язання, встановивши строк повернення кредитних коштів на 31 день із дня отримання вимоги 31 грудня 2009 рокуі саме з моменту невиконання відповідачкою вимоги позивач дізнався про порушення свого права і у нього відповідно виникло право на позов.
В той же час позов до суду пред'явлений банком через сім років у грудні 2016 року, що стверджується датою поштового штемпеля на конверті, тобто з пропуском загального трирічного строку позовної давності.
Відповідачкою ОСОБА_1 подано до суду першої інстанції письмову заяву про застосування строку позовної давності (а.с.98).
За таких обставин з огляду на те, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про повернення кредитних коштів, поновити який банк не просить, а також враховуючи заяву відповідачки про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позову з пілдстав пропуску строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд, застосувавши позовну давність, не вказав у рішенні чи порушені права та охоронювані законом інтереси банку безпідставні, оскільки вирішуючи спір суд чітко встановив і вказав у рішенні, що у зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору у відповідачки ОСОБА_1 виникла заборгованість по поверненню кредитних коштів, яка станом на 26 грудня 2016 року становить 238265 швейцарських франків, що у свою чергу свідчить про порушення прав кредитора.
Колегія суддів відхиляє як необгрунтовані доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду про те, що вручений відповідачці лист банку від 31 грудня 2009 року є зміною строку виконання основного зобов'язання і вимогою про дострокове повернення боргу, оскільки форма, зміст і порядок направлення вказаного листа не відповідають умовам п.11.1 кредитного договору, а відтак він не може вважатися вимогою про дострокове повернення кредитних коштів.
Встановлено, що 19 січня 2018 року відповідачка ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (а.с.103-106), до якої додала отриману нею письмову вимогу банку від 31 грудня 2009 року (а.с.107), в якій зазначено, що вона не здійснює платежів в рахунок погашення кредиту, чим порушує прийняті на себе договірні зобов'язання. Прострочена заборгованість станом на 31 грудня 2009 року становить 20368,64 швейцарських франки, а залишок кредиту становить 105042,08 швейцарських франків. У зв'язку з чим банк вимагає усунення порушень кредитного договору протягом 30-ти днів з моменту отримання вимоги, а у випадку неусунення поршень на 31-й день банк вважає термін повернення кредиту таким, що настав, і вимагає дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а саме: сплати заборгованості по поверненню кредиту у повному обсязі.
Письмова вимога банку зрозумілою і не викликає неясностей чи двозначного її тлумачення. Банк чітко виклав вимогу про дострокове повернення кредитних коштів в повному обсязі, яке настає на 31-й день у випадку неусунення порушень кредитного договору протягом 30-ти днів. З огляду на неусунення порушень відповідачкою протягом 30-ти днів з моменту отримання вимоги 31 грудня 2009 року, строк виконання зобов'язань достроково настав на 31-й день, тобто 31 січня 2010 року.
При цьому колегія суддів враховує, що дана письмова вимога банку повністю відповідає положенням п.11.1 кредитного договору, укладеного між сторонами, який врегульовує порядок дострокового повернення кредиту. В тому числі даний пункт містить положення про те, що у випадку неотримання боржником вимоги про дострокове повернення кредиту, термін його
- 5 -
повернення вважається таким, що настав на 41 день із дати відправлення вимоги. Згідно п.11.2 договору вимога банку може бути направлена як поштою, так і вручена особисто.
Отже, дана вимога свідчить про зміну банком строку виконання збов'язання.
Посилання позивача на необхідність врахування висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 496/1095/16-ц, де суд встановив помилковість висновків суду першої і апеляційної інстанції про направлення вимоги щодо дострокового повернення кредиту, необгрунтовані.
У справі № 496/1095/16-ц встановлено інші фактичні обставини, зокрема, що на адресу боржника було направлено вимогу про необхідність погасити лише прострочену заборгованість за кредитним договором, а вимога про дострокове виконання зобов'язань не направлялась. Як вище вказувалося, в даній справі у вимозі позивача зазначена вимога саме про дострокове повернення кредитних коштів, а не інша.
Доводи скарги про те, що у випадку визначення виконання зобов'язання періодичними платежами, позовна давність застоовується окремо до кожного платежу, а тому вимоги за період із грудня 2013 року є такими, що заявлені у межах позовної давності відхиляються колегією суддів із викладених вище підстав. Зокрема зміна банком строку виконання основного зобовязання і дострокове повернення кредиту у повному обсязі, тягне припинення як необхідності сплати боржником чергових платежів, так і припиняє напрахування процентів.
Відповідний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), де Велика Палата вказала, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц.
Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів погоджується, що при ухваленні рішення суд допустив порушення норм процесуального права, що виразилося у розгляді справи в порядку заочного розгляду за відсутності згоди на це позивача.
Проте відповідно до ч.2 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Аналогічні роз'яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Наведені скаржником ПАТ «УкрСиббанк» в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності, а відтак підстави для скасування чи зміни рішення суду з цих підстав відсутні.
Окрім того, відхиляючи даний довід, колегія суддів враховує, що наведене порушення норм процесуального закону не передбачене ч.3 ст.376 ЦПК України як обов'язкова підстава для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення
- 6 -
колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: