Житомирський апеляційний суд
Справа №272/769/18 Головуючий у 1-й інст. Брагін В. І.
Категорія 46 Доповідач Талько О. Б.
21 травня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.
суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С.
за участю секретаря Кравчук Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №272/769/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 9 січня 2019 року, постановлене під головуванням судді Брагіна В.І.,
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому зазначила, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 .
У січні 2016 року на прохання відповідача, який є її рідним братом, вона надала дозвіл на його реєстрацію та проживання у вказаному житловому будинку.
21 серпня 2016 року ОСОБА_2 забрав свої речі, добровільно залишив дане житлове приміщення та став проживати без реєстрації за іншою адресою.
ОСОБА_1 зазначає, що відповідач не є членом її сім'ї, більше року не проживає та не має наміру проживати у зазначеному житловому будинку, проте відмовляється в добровільному порядку знятися з реєстрації. Зазначена обставина свідчить про те, що в даному випадку порушується її право власності, оскільки вона не має можливості на власний розсуд розпоряджатися цим житлом та обмежена у праві користування ним.
Враховуючи вищезазначене, просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житловим будинком, та зобов'язати Старокотельнянську сільську раду зняти відповідача з реєстрації за вказаною адресою.
Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 9 січня 2019 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим в АДРЕСА_2 з 21 серпня 2017 року.
Зобов'язано Старокотельнянську сільську раду Андрушівського району Житомирської області зняти з реєстрації ОСОБА_2 за вказаною адресою.
В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове,-про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підтвердження доводів апеляційної скарги зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог, адже при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір лише за одну позовну вимогу.
При вирішенні спору суд не надав належної оцінки тій обставині, що ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком постійно влаштовувала сварки та скандали, внаслідок чого ОСОБА_2 змушений був залишити спірне житло та тимчасово проживати за іншою адресою. Причиною конфліктних ситуацій між ними є тривалий майновий спір з приводу іншого житлового будинку, який будується. Вселившись до будинку, відповідач купував продукти харчування, меблі, побутову техніку, брав участь у веденні господарства. 21 серпня 2016 року під час чергового конфлікту між сторонами ОСОБА_1 , вимагаючи від ОСОБА_2 негайно залишити будинок, викинула на вулицю сумку з його особистими речами, внаслідок чого він не мав можливості далі проживати у цьому житловому приміщенні. В подальшому, коли відповідач намагався потрапити до будинку, в якому залишились його одяг, взуття, меблі, побутова техніка тощо, позивач вчиняла скандали та викликала поліцію.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначила, що дійсно між нею та братом існують неприязні стосунки та вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій відповідача. Вказує, що дозволила тимчасово проживати ОСОБА_2 у спірному житловому будинку, оскільки він є громадянином Російської Федерації та реєстрація на території України необхідна була для вільного перетину кордону. Вони не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету та відповідач не був членом її сім'ї. Після чергової сварки ОСОБА_2 добровільно забрав речі та залишив будинок, обравши інше місце проживання. Вказані обставини підтверджуються відповідними актами, договором про надання дозволу на проживання та показами свідків. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 чинились перешкоди у користуванні даним житловим будинком, він не намагався вселитися у це житло, його особисті речі в будинку не залишились. Таким чином, вважає, що суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
В судовому засіданні відповідач та його представник підтримали апеляційну скаргу.
На думку ОСОБА_1 , апеляційна скарга є безпідставною.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 .
Зміст наявної в матеріалах справи заяви ОСОБА_1 свідчить про те, що 27 січня 2016 року вона надала дозвіл на реєстрацію та постійне проживання у вказаному житловому будинку свого брата ОСОБА_2 , який є громадянином Російської Федерації, та прибув до неї в Україну на постійне проживання ( а.с.57, т.1).
З 16 червня 2016 року відповідач зареєстрований за даною адресою.
Судом також встановлено, що відповідач з 21 серпня 2016 року не проживає за місцем реєстрації, що підтверджується актом від 17 жовтня 2016 року, довідкою Старокотельнянської сільської ради від 20 березня 2017 року.
Довідка Старокотельнянської сільської ради від 22 березня 2017 року містить інформацію про те, що ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
Положеннями ст.47 Конституції України та ст. 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною 1 ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України закріплені положення про те, що громадян, які мають у приватній власності будинок ( частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму закріплено й у ч.1 ст.405 ЦК України.
Згідно з ч.4 ст.156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника усунення будь-яких порушень свого права власності у спосіб, який власник вважає прийнятним та який передбачений законом. Визначальним для захисту права власності на підставі даної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом перешкод у користуванні та розпорядженні цієї власністю.
Згідно з ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Тобто вирішальним при застосуванні ч.2 ст.405 ЦК України є відсутність особи за місцем реєстрації понад один рік саме без поважних причин.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» ( заява №30856/03) зазначив, що втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач вселився у спірне житлове приміщення в якості члена сім'ї ОСОБА_1 , яка, звертаючись 27 січня 2016 року до УДМС із заявою, надала згоду на постійне проживання брата у належному їй житловому будинку.
Суд критично оцінює покази свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про те, що сторони не вели спільне господарство, оскільки про зазначену обставину їм було відомо опосередковано. Колегія суддів також бере до уваги те, що свідок ОСОБА_7 є чоловіком позивачки й має особисту зацікавленість у вирішенні даного спору.
Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 надала суду копію договору про надання дозволу на проживання від 27 січня 2016 року, у якому зазначено, що вона надає згоду на проживання ОСОБА_2 як гостю, а не як члену сім'ї.
Проте, зазначений договір не є допустимим доказом в розумінні ст. 78 ЦПК України, оскільки не зареєстрований у порядку, передбаченому ст.158 ЖК України. Окрім того, зміст цього договору суперечить заяві ОСОБА_1 , на підставі якої відповідач був зареєстрований у спірному житловому приміщенні.
Разом з тим, вирішуючи даний спір, суд прийшов до помилкового висновку про відсутність відповідача у цьому житловому приміщенні понад рік без поважних причин.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами існують неприязні стосунки, що підтверджується чисельними зверненнями ОСОБА_1 до правоохоронних органів, а також постановою Андрушівського районного суду Житомирської області від 23 серпня 2016 року про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, передбаченої ст.173-2 КУпАП . Окрім того, судом розглядається цивільно-правовий спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу нерухомого майна.
Наявність неприязних стосунків та конфліктних ситуацій між сторонами, в свою чергу, вказує на те, що відповідач відсутній у вказаному житловому приміщенні з поважних причин.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, а також беручи до уваги ту обставину, що відповідач іншого житла на території України не має, а задоволення позовних вимог призведе до порушення його права на житло, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
З огляду на вищенаведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 9 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення,- про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1057 грн. 23 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді:
Повний текст постанови складений 27 травня 2019 року.