27 травня 2019 року м. Житомир справа № 240/5439/19
категорія 112030100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати пункт 98 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, як особі звільненій з військової служби, у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи з 19.08.2013 внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.03.2019 №32;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу як особі звільненій з військової служби, у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 30-місячного грошового забезпечення на дату встановлення інвалідності, а саме 19.08.2013.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що у проходив кадрову військову службу в Збройних Силах України та звільнений у запас за станом здоров'я 25.07.2005. Після проходження військової служби, 21.08.2007 під час первинного огляду МСЕК позивачу встановлено 3 групу інвалідності з 03.08.2007 внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. В подальшому, 11.09.2013 Житомирською міською медико-соціальною експертною комісією №1 позивачу при повторному огляді встановлено 2 групу інвалідності з 19.08.2013, яка настала внаслідок травми пов'язаної з виконанням військової служби. 08.11.2018 він звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням 2-ої групи інвалідності, яка настала внаслідок травми пов'язаної з виконанням військової служби. Разом із тим, за наслідками розгляду його звернення комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв'язку з з тим, що позивачу інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", він не має права на одержання одноразової грошової допомоги. Крім того, зазначено, в порушення п.4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ОСОБА_1 групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.
Не погоджуючись із такими діями відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 27 травня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Житомирський обласний військовий комісаріат відмовлено.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні, адже з дня виникнення у позивача права на отримання допомоги до моменту його звернення із заявою про її виплату минуло більш ніж три роки.
Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Частиною п'ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України за контрактом по 25.07.2005 та звільнений в запас за станом здоров'я, про що свідчить витяг з наказу №78 від 25.07.2005 (а.с.12).
Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії №070158 від 21.08.2007, позивачу з 03.08.2007 встановлено 3 групу інвалідності, яка пов'язана з проходженням військової служби (а.с.15).
В подальшому, згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії Серія 10 ААБ №656626 від 11.09.2013, позивачу з 19.08.2013 до 01.09.2015 встановлено 2 група інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а.с.16).
У зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності з 19.08.2013, позивач 08.11.2018 звернувся із заявою до Міністерства оборони України через Військовий комісаріат Житомирського ОМВК про виплату одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" як інваліду 2 групи (а.с.17).
Проте, пунктом 98 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15 березня 2019 року № 32, затвердженим Міністром оборони України 18 березня 2019 року, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивачу інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", він не має права на одержання одноразової грошової допомоги. Крім того, зазначено, в порушення п.4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ОСОБА_1 групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності (а.с. 18).
Вважаючи, що відповідачем порушено його конституційне право на соціальний захист та отримання належної одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи, позивач звернувся із позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам у даній справі, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ст. 41 Закону № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Частиною 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності 2 групи) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На час подання позивачем заяви щодо виплати одноразової грошової допомоги (станом на 10.04.2019), механізм розгляду таких заяв та механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності визначається постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 встановлено, що особи, які до набрання чинності Порядку, затвердженого цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Судом встановлено, що позивач отримав право на призначення вказаної допомоги з 19 серпня 2013 року, а тому має право на її призначення та виплату відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (надалі-Порядок № 499).
Абзацом 7 пп. 2 п. 2 зазначеного Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) передбачено, що одноразова грошова допомога військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби, зокрема інвалідам II групи, виплачується у розмірі 30-місячного грошового забезпечення.
Суд, зазначає, що подання позивачем заяви до Військового комісаріату Житомирського ОМВК та доданих до неї документів повністю узгоджується із вимогами пункту 3 Порядку № 499.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що згідно з частиною 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, що діяла на час звернення позивача з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги) особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
08 листопада 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому інвалідності з 19 серпня 2013 року.
Тобто, з дня встановлення інвалідності до дня звернення позивача з заявою до Військового комісаріату Житомирського ОМВК пройшло більше ніж три роки. Вказана позиція висвітлена в постанові Сьомого апеляційного суду по справі №0240/3692/18-а).
Таким чином, позивачем своєчасно не реалізовано його право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, а тому, на думку суду, відповідач цілком правомірно відмовив ОСОБА_1 у її призначенні та виплаті.
Щодо посилання відповідача в п. 98 оскаржуваного рішення на пропуск дворічного строку зміни групи інвалідності позивача, як на одну із підстав відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, то суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 16-3 Закону № 2011-XII, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Застосування даної норми можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності після первинного встановлення інвалідності з 01.01.2017, тобто з дати набрання чинності Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", і не має зворотної сили згідно із положеннями ст. 58 Конституції України.
Однак, незважаючи на те, що в спірному пункті протоколу № 32 від 15.03.2019 Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум як одна із підстав відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу безпідставно вказано на сплив двох років між встановлення груп інвалідності позивачу, в цілому, з урахуванням вказівки іншої підстави - відсутність права на отримання такої допомоги, відповідач приймаючи рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 19 серпня 2013 року діяв правомірно.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).
За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на все викладене вище, з урахуванням встановлених фактів, суд вважає, що в даній справі відсутні обставини, за наявності яких необхідно було б з метою захисту прав позивача визнати протиправним рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15 березня 2019 року №32 п. 98 та зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу як особі звільненій з військової служби, у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 30-місячного грошового забезпечення на дату встановлення інвалідності, а саме 19.08.2013.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 159, 242-246, 250, 255, 261-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6,Київ 168,03168. РНОКПП/ЄДРПОУ: 00034022) про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 27 травня 2019 року.
Суддя О.Г. Попова