Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" травня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/581/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Васильєві А.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма-рост", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарського підприємства "Колос", с. Гоптівка
про стягнення коштів у розмірі 1316534,88 грн
за участю представників сторін:
позивача - Василенко Н.М. , дов. від 09.01.2019; св-во про право на заняття адвокатською діяльністю № 857 від 29.06.1993;
відповідача - не з'явився.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Максіма-Рост", м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колос", с. Гоптівка, пр стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 1316534,88 грн., з яких: 609568,80 грн. - основна заборгованість, 48698,64 грн. - пеня, 48698,64 грн. - проценті за користування коштами, 609568,80 грн. - штраф. Підставою нарахування даної суми заборгованості, стало порушення відповідачем умов вищезазначеного договору поставки, в частині вчасної та в повному обсязі сплати за отриманий від позивача товар. Також позивач просить суд покласти на відповідачі судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 01.03.2019 відкрито провадження у справі № 922/581/19 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 26.03.2019 об 11:00 год.
Ухвалою господарського суду від 09.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/581/19 до судового розгляду по суті на 02.05.2019 о 12:00 год.
Протокольною ухвалою від 02.05.2019, в порядку ст. 2016 ГПК України, у судовому засіданні оголошувалась перерва до 21.05.2019 об 11:45 год.
У судовому засіданні 21.05.2019 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Представник відповідача у судове засідання 21.05.2019 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про отримання відповідачем ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, згідно ч.9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 21.05.2019, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
03 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максіма-Рост» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колос", с. Гоптівка (покупець, відповідач) було укладено договір поставки засобів захисту рослин № 03/04 (договір), відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язується поставити та передати у власність у зумовлені даним договором строки засоби захисту рослин (надалі - ЗЗР, товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість на умовах договору.
Відповідно до п.1.2 договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю та загальна вартість поставленого товару зазначаються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.
У п.2.2. визначено, що орієнтовна сума договору становить 1000000 грн., а у випадку, якщо вартість всіх поставок товару за цим договором перевищуватиме або буде меншою від орієнтованої суми договору, то вважатиметься, що загальна ціна цього договору узгоджена сторонами шляхом підписання видаткових накладних, за якими фактично поставлено та прийнято товар протягом строку дії договору.
Відповідно до п. 3.3. договору, повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена покупцем не пізніше 31 жовтня 2018 року (остаточна дата розрахунку). Датою оплати товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний банківській рахунок постачальника.
Розділом 4 договору сторони визначили строки та умови поставки, відповідно до п.4.1. якого постачальник поставляє товар шляхом одноразової поставки товару або поставки товару партіями, відповідно д видаткових накладних, п. 4.5. строк поставки встановлений до 31 жовтня 2018 року. Сторони узгодили, що доказом факту поставки Товару є оформлені належним чином документи - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна. Довіреність оформлюється і підписується на усну вимогу будь-якої із сторін цього договору (п. 4.2 договору).
Пунктом 6.2 договору поставки від 03.04.2018 встановлено, що при порушенні строків оплати, визначених п.п. 3.3 договору, відповідач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від загальної суми заборгованості, яка діє на даний період за кожен день прострочки нездійсненої оплати на поставлений товар.
У пункті 6.2 договору сторони визначили, що у разі порушення термінів оплати по договору більше ніж 10 календарних днів покупець, крім пені, сплачує постачальнику штраф у розмірі 100% від загальної вартості товару.
На виконання умов договору TOB «Максіма-Рост» поставило ТОВ «СГП "Колос" засоби захисту рослин в асортименті, кількості та по цінах, зазначеним:
- у видатковій накладній № РН-0000003 від 18.04.2018 на суму 590488,80 грн. з ПДВ (вказаний товар було отримано комірником TOB «СГП «Колос» ОСОБА_1 на підставі довіреності № 8 від 18.04.18);
- у видатковій накладній № РН-0000007 від 27.04.2018 на суму 15900,00 грн. з ПДВ (вказаний товар було отримано комірником TOB «СГП «Колос» ОСОБА_1 на підставі довіреності № 13 від 27.04.18);
- у видатковій накладній № РН-0000021 від 07.06.2018 на суму 3180,00 грн. з ПДВ (вказаний товар було отримано комірником TOB «СГП «Колос» ОСОБА_1 на підставі довіреності № 27 від 07.06.18)
Видаткові накладні підписані та скріплені печатками з обох сторін.
Таким чином, на виконання умов договору від 03.04.2018, позивачем було поставлено товар на суму 609568,80 грн.
Натомість, в порушення умов договору поставки від 03.04.2018, відповідач свої зобов'язання щодо розрахунку за поставлений товар не виконав, заборгованість перед TOB «Максіма-Рост» в розмірі 609568,80 грн. не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних: № РН-0000003 від 18.04.2018 на суму 590488,80 грн. з ПДВ , № РН-0000007 від 27.04.2018 на суму 15900,00 грн. з ПДВ, № РН-0000021 від 07.06.2018 на суму 3180,00 грн. з ПДВ, відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 609568,80 грн. Проте, всупереч вимогам договору поставки від 03.04.2018, свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар не виконав та не надав суду доказів на підтвердження оплати суми боргу в розмірі 609568,80 грн.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару по договору поставки від 03.04.2018.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 03.04.2018 в сумі 609568,80 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 609568,80 грн. заборгованості за договором поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, не спростованою відповідачем, а, отже, такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Відповідно до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Пунктом 6.2 договору поставки від 03.04.2018 встановлено, що при порушенні строків оплати, визначених п.п. 3.3 договору, відповідач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від загальної суми заборгованості, яка діє на даний період за кожен день прострочки нездійсненої оплати на поставлений товар.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 2 статті 343 ГК України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.
У пункті 6.2 договору сторони визначили, що у разі порушення термінів оплати по договору більше ніж 10 календарних днів покупець, крім пені, сплачує постачальнику штраф у розмірі 100% від загальної вартості товару.
За прострочення внесення платежів за договором поставки, позивач нарахував відповідачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка станом на 20.01.2019 становить 48698,64 грн., що підтверджується розрахунком суми пені, який міститься в матеріалах справи.
Також відповідачем заявлено до стягнення суму штрафу, розрахованої у відповідності до п. 6.2.договору поставки та яка складає 609568,80 грн.
Розрахунки суми пені та штрафу перевірено судом та суд зазначає, що дані розрахунки виконано позивачем вірно.
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобов'язання по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, пеня у сумі 48698,64 грн. підлягає стягненню на користь позивача.
Щодо заявленої позивачем до стягнення суми штрафу в розмірі 609568,80 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року №18, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Згідно з Рішенням КСУ №7-рп/2013 від 11.07.2013 передбачається, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч. 1, 2ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Таким чином передбачається, що наявність у кредитора можливості стягувати надмірні грошові суми, як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Конституційний суд зауважує, що захист від зловживань кредитора має базуватись на положеннях законодавства, зокрема ч.3ст. 551 Кодексу.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 16.03.2016 у справі № 906/1599/15, від 23.02.2016 у справі № 903/861/15, від 22.11.2016 у справі № 920/458/16, 07.12.2011 у справі № 17/77, від 19.12.2012 у справі
Враховуючи викладене, суд зауважує, що розмір нарахованих позивачем відповідачу штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов'язання, значно перевищує розмір суми основної заборгованості, а, отже, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованої відповідачеві суми штрафу на 50%.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сума штрафу в розмірі 304784,40 грн.
Також позивач просить суд стягнути на свою користь 36% річних в розмірі 48698,64 грн.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Відповідно до п. 6.5. договору, сторони погодили, що, у разі невиконання покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого товару, відповідно до ст. 625 ЦК України, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості та інших штрафних санкцій, 36% річних, які нараховуються на на загальну суму простроченої оплати.
Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 36% річних у сумі 48698,64 грн., нарахованих згідно ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання та у відповідності з умовами договору поставки від 03.04.2018, підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ "Максіма-Рост" підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.
Відповідно до п. 3.16.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колос" (62313, Харківська область, Дергачівський район, с. Гоптівка, вул. Радянська, 1, код ЄДРПОУ 32938560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма-Рост" (03065, м. Київ, вул. Козелецька, 24, офіс 10, код ЄДРПОУ 35588088) заборгованість за договором поставки від 03.04.2018, яка складається з: 609568,80 грн. - основної заборгованості, 48698,64 грн. - пені, 48698,64 грн. - процентів за користування грошовими коштами, 304784,40 грн. - штрафу; а також судовий збір в розмірі 19748,03 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Максіма-Рост" (03065, м. Київ, вул. Козелецька, 24, офіс 10, код ЄДРПОУ 35588088);
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колос" (62313, Харківська область, Дергачівський район, с. Гоптівка, вул. Радянська, 1, код ЄДРПОУ 32938560).
Повне рішення складено 27.05.2019
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/581/19