Справа № 640/1093/19 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.
23 травня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Парінова А.Б.,
Беспалова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2019 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суддя Погрібніченко І.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, у якому просив:
- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації ( ЄДРПОУ 37501611 ) щодо відмови ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- визнати відмову Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (ЄДРПОУ 37501611) ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни протиправною;
- скасувати відмову Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації ( ЄДРПОУ 37501611 ) видати ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації ( ЄДРПОУ 37501611) відмову видати ОСОБА_1 ( ІПН: НОМЕР_1 ) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни переглянути;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (ЄДРПОУ 37501611) видати ОСОБА_1 ( ІПН: НОМЕР_1 ) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2019 року та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не дослідив докази, а саме: паспорт як доказ того, що позивачу на час аварії на ЧАЕС було 40 років, трудову книжку та довідку від 14.04.1997, як докази того, що позивач під час аварії на ЧАЕС працював службовцем (головним механіком), довідку №КИО -1 №035346 (довідку МСЕК) як єдиний законодавчо визначений документ, на підставі якого видається «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни». Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції не досліджено лист Мінсоцполітики №319/0/3-1 від 13.12.2018, як доказ того, що статус особи з інвалідністю внаслідок війни не встановлюється, а підтверджується, та наказ Всесоюзного об'єднання по атомній енергетиці «Союзатоменерго» від 06.12.1982 №672 с, як доказ того, що позивач, як працівник ЧАЕС був переведений до структури Цивільної оборони.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 14.05.1982 року по 01.04.1987 рік працював на Чорнобильській атомній електростанції на посаді головного механіка.
Відповідно до посвідчення від 25.12.1997 року серії НОМЕР_2 позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а згідно вкладки до посвідчення № НОМЕР_3 також учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно з довідкою МСЕК від 26.09.1997 року серії КИО-1 № 035346 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності довічно, у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
24.11.2018 ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про видачу посвідчення "Інвалід війни".
Листом від 07.12.2018 за вих. № 36-3368 відповідач відмовив позивачу у видачі посвідчення, посилаючись на відсутність документальних підтверджень залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.
Вважаючи такі дії Управління протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-ХІІ).
Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов'язкових умов: 1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони; 2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Частиною 1 статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).
Згідно з пунктом 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Відповідно до пункту 10 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Отже особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони у квітні 1986 року, інвалідність яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.
Зміст Положення № 302 свідчить, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Що стосується кола осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, суд зазначає таке.
Наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні № 302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО.
З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.
Позивач вказує на обов'язковість застосування нормативно-правових документів з Цивільної оборони колишнього СРСР, які діяли на момент аварії на Чорнобильській АЕС, цивільна оборона та її формування створювались на усіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, а до їх складу в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення, в тому числі, чоловіки віком від 16 до 60 років, жінки віком від 16 до 55 років.
Апелянт вважає, що сам по собі факт залучення його до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є вичерпним доказом залучення його до складу формувань Цивільної оборони.
Проте такі мотиви і аргументи колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Дійсно, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Колегія суддів зазначає, що пунктом дев'ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину другу статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 № 1770-IV.
В пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 № 1770-IV зазначено: "З перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.
Проте, при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Пояснити це можна тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.
За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.
Враховуючи не чисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року".
Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.
Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.
Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров'я були співрозмірними.
Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.
Отже, апелянт помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.
Як свідчать матеріали справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а згідно вкладки до посвідчення № НОМЕР_3 також учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно з довідкою МСЕК від 26.09.1997 року серії КИО-1 № 035346 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності довічно, у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Матеріалами справи підтверджено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
Водночас, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав, однак, ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а та від 21.08.2018 у справі № 279/2285/16-а.
Верховний Суд у постанові від 7 червня 2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивачем не надано доказів про його участь у складі формувань Цивільної оборони, а тому, з огляду на наведене вище колегія суддів дійшла висновку про відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 30 листопада 2018 року у справі № 756/3226/16-а та від 20 лютого 2019 року у справі № 817/237/18.
Щодо посилання апелянта на наказ Всесоюзного промислового об'єднання по атомній енергетиці "Союзатоменерго" від 06.12.1982 № 672-с "Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення на випадок аварії на АС" яким, зокрема, роз'яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА (максимальна проектна аварія), може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури Цивільної оборони, на розсуд директора атомної станції. Переведення роботи персоналу в структуру Цивільної оборони є обов'язковим при виникненні гіпотетичної аварії на атомній станції або введення періоду «Загальної готовності Цивільної оборони», колегія суддів дійшла висновку, що зазначений документ не містять беззаперечних доказів залучення до складу формувань цивільної оборони працівників атомної станції в повному обсязі, зокрема позивача.
Суд вважає, що на користь такого висновку свідчить і копія наказу Першого заступника Міністра енергетики та електрифікації СРСР від 28.04.1986 №1790-2с «Про залучення персоналу організацій МЕ СРСР до виконання робіт по ліквідації наслідків аварійної ситуації на Чорнобильській АЕС». З дослідженої копії наказу вбачається, наказ не містить відомостей про залучення працівників електростанції до формувань цивільної оборони в повному складі. Дослідженими судом доказами не підтверджується і персональне залучення позивача до формувань цивільної оборони та виконання ним робіт в складі таких формувань.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачеві у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо доводів апелянта про необхідність врахування висновків Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/7507/18 та Окружного адміністративного суду у справі №826/13345/18, колегія суддів зазначає, що такі не можуть бути враховані, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Надаючи оцінку іншим доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку виконаний.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Ю.Ключкович
Судді А.Б. Парінов
О.О. Беспалов