Апеляційне провадження № 22-ц/824/7940/2019
23 травня 2019 року м. Київ
Унікальний номер 367/2655/19
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області, постановлену 2 квітня 2019 року в приміщенні суду суддею Карабазою Н.Ф. у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку з ТОВ «УкрОпт «Мастер-енерго»,-
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку з ТОВ «УкрОпт «Мастер-енерго».
Ухвалою Ірпінського міськрайонного суду Київської області від 2 квітня 2019 року відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема, ним до заяви було долучено виписку з його карткового рахунку, на який перераховувалась заробітна плата та довідку з Пенсійного фонду України про нараховані суми, а сама заява містила розрахунок нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
На його неодноразові звернення до роботодавця щодо отримання довідки про заборгованість, останній відмовляв у її видачі. Зазначав, що докази вказаних звернень та відповіді на них додавав до заяви про видачу наказу.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у прийнятті заяви про видачу судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч ч. 3 ст. 163 ЦІІК України ОСОБА_1 не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження заборгованості підприємства перед ним, а саме довідки про заборгованість. Тому, суд вважав за необхідне відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, оскільки заява подана з порушенням вимог ст. 163 ЦПК України.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 161 ЦПК України визначено, що судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Відповідно до ч. 3 ст. 163 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
При зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу ОСОБА_1 обґрунтовував заявлені ним вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, обрахунок якої наводить в самому змісті заяви (ас.ас.1-5) та додав до вказаної заяви докази, наявні у нього, які, на його думку, підтверджують відносини з роботодавцем, а також заборгованість підприємства перед ним (копія трудової книжки, довідка ПФУ за формою ОК-5, виписка з ПАТ КБ «ПриватБанк», копії розрахункових листів).
Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 «Про практику розгляду судами заяву порядку наказного провадження» зазначено, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати (пункт 1 частини першої статті 96 ЦПК) (1618-15 ), судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить
до структури заробітної плати (Закон України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР ( 108/95-ВР ) "Про оплату праці", Закон України від 19 жовтня 2000 року N 2050-III ( 2050-14 ) "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати"). До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно
оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. При цьому частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (322-08) визначено, що працівник має право звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що наведений розрахунок заборгованості в змісті заяви про видачу наказу та додані ним до заяви копії документів та виписок є достовірними та достатніми доказами, що цілком підтверджують вимоги заявника.
Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (тобто наказне провадження передбачає безспірність вимог) - ч.3 ст. 19 ЦПК України.
У наказному провадженні можуть існувати лише безспірні вимоги заявника - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільноправових відносин.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 до заяви про видачу судового наказу не додані докази на підтвердження його вимог, тому висновок суду першої інстанції є обґрунтованим і законним, а доводи апеляційної скарги в тій частині що надані ним копії документів є достатніми доказами, які підтверджують безспірність вимог заявника, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування постановленої ухвали.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Разом з тим, апеляційний суд роз'яснює ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 1 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Керуючись ч. 13 ст. 7, ст.ст. 268, 353, 367, 369, 375, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд,-
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 2 квітня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: