справа №362/2984/18 головуючий у І інстанції: Корнієнко С.В. провадження 22-ц/824/3950/2019 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
21 травня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Сержанюка А.С.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Плесецької сільської ради Васильківського району Київської області про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-
В червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з вищевказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що рішенням сільської ради у неї була вилучена земельна ділянка площею 0,29 га по АДРЕСА_1 .
Просила визнати протиправним та скасувати рішення № 15 за протоколом № 1 засідання виконавчого комітету Плесецької сільської ради Васильківського району Київської області від 25 січня 2001 року та визнати за нею права власності на спірну земельну ділянку через успадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її бабусі ОСОБА_3
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2018 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд не звернув уваги на те, що виконавчий комітет сільської ради при вилученні присадибної ділянки керувався нормами законодавства, які не підлягають застосуванню.
Зауважує, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за нею було зареєстровано право власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 , а тому вважає, що їй перейшло також і право власності на спірну земельну ділянку.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач не визнає доводів апеляційної скарги та зауважує, що висновки місцевого суду відповідають фактичним обставинам справи, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 підтримали свою позицію викладену в апеляційній скарзі, Плесецька сільська рада Васильківського району Київської області свого представника не направила, про розгляд справи була повідомлена належним чином.
У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами;
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів
3) показань свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає у повній мірі.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що права та інтереси позивача спірним рішенням органу місцевого самоврядування не порушуються, та підстав задоволення позову в частині визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 немає.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 (а.с.33).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (а.с.34).
Відповідно до заповіту від 22 листопада 1995 року ОСОБА_3 передала все своє майно внучці ОСОБА_1 (а.с.35).
29 серпня 1998 року Васильківською державною нотаріальною конторою Київської області заявниці, на підставі заповіту, за реєстровим № 1466, було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташований один дерев'яний житловий будинок жилою площею 27,5 кв.м., загальною площею 44,1 кв.м., огорожа, вбиральня (а.с.36).
Відповідно до будинкової книги зареєстрованої на ім'я ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 . АДРЕСА_1 , позивач була за зазначеною адресою з 22 вересня 1995 року та знята з реєстрації 16 вересня 2000 року (а.с.37-45).
З огляду витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 3 липня 2017 року № 90975102 та технічного паспорта на будинок АДРЕСА_1 від 30 липня 1997 року вбачається, що власником нерухомості являється ОСОБА_1 (а.с.46-47, 48).
У відповідності до змісту Протоколу № 1 засідання виконавчого комітету Плесецької сільської ради Васильківського району Київської області від 25 січня 2001 року, рішенням № 15 вилучена земельна ділянка, яка знаходилась в користуванні ОСОБА_1 , площею 0,29 га по АДРЕСА_1 «Про землю» (а.с.19-20).
Як вбачається з журналу письмових заяв Плесецької сільської ради за період з січня 1999 року по грудень 2004 року, під № 5 зазначена заява позивача від 17 січня 2001 року про вилучення земельної ділянки, що розглянута рішенням № 15 на засіданні виконавчого комітету від 25 січня 2001 року.
З акту Плесецької сільської ради від 26 вересня 2018 року, місцевим судом встановлено, що дерев'яний житловий будинок АДРЕСА_1 належний позивачеві ОСОБА_1 в порядку спадкування відсутній через його демонтаж у 2001 році та знищення (а.с.97).
З листів Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 23 січня 2018 року та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 24 квітня 2018 року вбачається про відсутність інформації про набуття позивачем ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою площею 0,29 га по АДРЕСА_1 (а.с. 26, 30).
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що ще при житті бабусі - ОСОБА_3 , вона разом з останньою переїхала проживати до чоловіка в с. Діброва, ОСОБА_6 , і померла в ІНФОРМАЦІЯ_1.
При переїзді позивачкою та її чоловіком було знято покрівлю будинку в АДРЕСА_1 . та перевезено по місцю проживання в с. Діброва.
З 2017 року вважала, що її права порушено, за захистом яких звернулась до суду в червні 2018 року.
Відповідно до положень ст.20 ЗК України (в редакції 1990 року), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Органи, які мають право на вилучення (викуп) земель за згодою власників землі та землекористувачів, визначені ст.31 ЗК України (в редакції 1990 року) (а.с.26, 30).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України 1990 року право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; нераціонального використання земельної ділянки використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
Місцевий суд зазначав, що спірна земельна ділянка була вилучена на засіданні виконавчого комітету Плесецької сільської ради 25 січня 2001 року, на підставі розгляду відповідної заяви ОСОБА_1 про вилучення спірної земельної ділянки від 17 січня 2001 року.
Як на підставу для скасування судового рішення та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що при винесенні спірного рішення орган місцевого самоврядування послався на недійсний нормативно-правовий документ.
Колегія суддів відхиляє вказані доводи апелянта, оскільки зазначене жодним чином не впливає на законність рішення Плесецької сільської ради, якою було вилучено земельну ділянку у відповідності до чинного на той час законодавства, з вищезазначених підстав.
Посилання позивача на те, що сільська рада у своєму рішенні неправильно зазначила нормативні документи, якими регулюється спірне питання заслуговує на увагу, проте, колегія суддів враховує, що не може бути скасоване законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Крім того, колегія суддів приходить до висновку, що доказів, які б свідчили про наявність прав власності на спірну земельну ділянку, площею 0,29 га, по АДРЕСА_1 на ім'я дідуся та бабусі позивача та успадкування останньою прав на неї, яка в подальшому була вилучена спірним рішенням органу місцевого самоврядування матеріали справи не містять.
Доводи, щодо наявності прав на користування вказаною земельною ділянкою на підставі спадкування майна після смерті ОСОБА_3 , колегію суддів відхиляються, оскільки за заповітом було успадковано зруйнований житловий будинок, який позивачем відбудовано не було.
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження порушених прав позивача матеріали справи не містять.
Крім того, ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів.
Таким чином, місцевий суд також правильно зазначив, що позовні вимоги в частині визнання права власності не можуть розглядатись судом, оскільки зазначене не передбачено законодавством України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки матеріли справи не містять жодних доказів на підтвердження порушення прав та інтересів позивача.
Апеляційна скарга переповнена оцінкою доказів апелянтом, при цьому не вказується, які з доказів неправомірно були судом першої інстанції не прийняті, чи досліджувались із порушенням установленого законом порядку.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: