Справа № 183/5264/18
№ 1-кп/183/535/19
іменем України
24 травня 2019 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську в залі Новомосковського міськрайонного суду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 14.08.2018 року за № 42018040010000458, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Синельникове Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, маючого на утриманні трьох неповнолітніх дітей, військовослужбовця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
13 червня 2017 року наказом № 162 (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду сапера інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_2 .
Відповідно до положень ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту ЗС України та Військової присяги, солдат ОСОБА_5 , як військовослужбовець, зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань доручених йому за посадою, показувати приклад дисциплінованості, скромності і витримки, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників), поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших військовослужбовців від негідних вчинків та протиправних дій, дорожити честю і гідністю кожної особи, зміцнювати військове товариство.
Крім того, згідно зі ст. ст. 199, 216 Статуту внутрішньої служби ЗС України необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, та відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності
Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року № 303/2014, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», в Україні з 18.03.2014 року розпочато особливий період.
Однак, 13 березня 2018 року солдат ОСОБА_5 , всупереч вимог Статуту та Законів України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не вживаючи заходів для повернення до військової частини НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв.
14 серпня 2018 року військовослужбовець ОСОБА_5 прибув до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_5 вину у скоєнні кримінального правопорушення визнав повністю та підтвердив обставини, які лягли в основу обвинувачення, у скоєному розкаявся.
В судовому засіданні були досліджені докази вини обвинуваченого ОСОБА_5 , а саме:
- витяг з кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 14.08.2018 року за № 42018040010000458, згідно з яким 13.03.2018 року військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 самовільно залишив розташування військової частини без поважних причин в умовах особливого періоду, крім воєнного стану
(а.п. 20);
- акт проведення службового розслідування, згідно якого встановлено, що солдат ОСОБА_5 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1
(а.п. 25-26);
- з'явлення із зізнанням ОСОБА_5 про скоєний ним злочин
(а.п. 24);
- копії документів щодо проходження ОСОБА_5 військової служби та медична документація
(а.п. 44-53).
Дослідивши наведені докази, суд вважає, що вони є належними та допустимими, оскільки вони кожний окремо, а також в сукупності прямо підтверджують існування обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також вони є достовірними, оскільки отримані в порядку, встановленому КПК України.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_5 встановленою та доведеною, а його дії підлягають кваліфікації за ч. 4 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини без поважних причин в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчиненого військовослужбовцем (крім строкової служби).
Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання ОСОБА_5 відповідно до ст.ст. 50-52 КК України, суд обставин, які обтяжують покарання, визначених ст. 67 КК України, не встановив. Обставинами, які пом'якшують покарання, визначені ст. 66 КК України, суд вважає щире каяття, з'явлення із зізнанням.
Також суд враховує, що ОСОБА_5 раніше не судимий, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей.
Санкція ч. 4 ст. 407 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.
З урахуванням обставин скоєння кримінального правопорушення, його наслідків, а також обраної позиції обвинуваченим ОСОБА_5 , суд вважає, що призначення обвинуваченому покарання у виді максимального строку позбавлення волі, передбаченого санкцією зазначеної статті, буде занадто суворим, а призначення мінімального покарання не сприятиме виправленню обвинуваченого ОСОБА_5 та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень. При цьому суд вважає, що з причин, визначених раніше, обвинуваченому ОСОБА_5 можливо застосувати ст. 75 КК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 349, 368, 370 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, строком на 1 рік.
На підставі ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_3 не виїздити за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, а також періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Вирок може бути оскаржений у Дніпровський апеляційний суд через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Суддя ОСОБА_1