вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"24" травня 2019 р. Справа № 911/610/19
Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши матеріали справи
за позовом фізичної особи-підприємця Свеклістенко Володимира Дмитровича
(адреса: АДРЕСА_1 код НОМЕР_1 )
до фізичної особи-підприємця Чебакова Сергія Івановича
(адреса: АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 )
про стягнення 48505,02 гривень
без виклику представників сторін
Фізична особа-підприємець Свеклістенко Володимир Дмитрович звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Чебакова Сергія Івановича про стягнення 48505,02 гривень за договором-доручення від 11.01.2019 №14/19 та заявкою від 23.01.2019 №23/1, посилаючись на порушення відповідачем умов щодо розрахунків за надані послуги з перевезення.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу адвоката на суму 5000,00 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.03.2019 відкрито провадження у справі та задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без проведення судового засідання.
Відповідач надав суду письмовий відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив повністю. У відзиві відповідач зазначив, що договір доручення від 11.01.2019 №14/19П та заявка №23/1 від 23.01.2019 не підписані відповідачем. Також відповідач зазначив, що позивач не довів факт організації та виконання спірного перевезення.
Позивач надав суду письмові пояснення на відзив, в яких заперечив проти доводів відповідача та просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Позивач надав до суду заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення пені та 3% річних.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 5 ст. 46 ГПК України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.
Судом вирішив не приймати до розгляду подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів її надіслання на адресу відповідача.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Позивач зазначає, що 11.01.2019 між ФОП Чебаков С.І. (експедитор (повірений)) та ФОП Свеклістенко В.Д. (перевізник (довіритель)) був укладений договір-доручення №14/19П на транспортно-експедиційне обслуговування і перевезення вантажів в міжнародному сполученні. Предметом договору є порядок взаємовідносин, що виникають між сторонами при плануванні, здійсненні і розрахунках за перевезення вантажів в міжнародному автомобільному сполученні. Відповідно до умов договору перевізник (довіритель) доручає, а експедитор (повірений) бере на себе зобов'язання знайти за дорученням перевізника (довірителя), але від імені замовника, завантаження для виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом перевізника (довірителя) експедитором (повірений).
Цей договір підписаний ФОП Свеклістенко В.Д. (перевізник). Від експедитора - ФОП Чебаков С.І. договір не підписаний.
Згідно статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За статтею 171 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із закону, господарського договору та інших угод передбачених законом.
Відповідно до вимог частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За приписом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
У відповідності до норм статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до положень частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
В пункті 12.1 договору зазначено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015.
Однак, цей договір підписаний лише однією стороною ФОП Свеклістенко В.Д. (перевізник). Від експедитор - ФОП Чебаков С.І. договір не підписаний. Оскільки ФОП Чебаков С.І. як експедитор повинен бути стороною за цим договором, але ним договір не підписаний, тому суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що договір-доручення №14/19П на транспортно-експедиційне обслуговування і перевезення вантажів в міжнародному сполученні від 11.01.2019 є неукладеним.
Позивач зазначає, що ним було узгоджено з відповідачем заявку від 23.01.2019 №23/1, відповідно до умов якої перевізник зобов'язаний в строк до 29 січня доставити меблі вагою до 20 тн, які розвантажити за адресою м. Київ, вул. Нововокзальна, 3, одержувач ПАТ «ТРК «Офіс», перевезення вантажу здійснюється транспортними засобами державний номер НОМЕР_3 та НОМЕР_4 . Окрім того, сторони погодили що фрахтова сума по замовленню складає 37500,00 гривень, штраф за простій автомобіля більше нормованого часу - 1000,00 гривень в добу.
В заявці № 23/1 від 23 січня 2019 року сторонами погоджено всі істотні умови, отже дана заявка, відповідає вимогам, що ставляться чинним законодавством до такого виду договорів.
Судом встановлено, що позивач з метою виконання своїх зобов'язань за заявкою №23/1 від 23.01.2019 позивачем залучено до перевезення ФОП Дячук В.А. , з яким позивач уклав відповідний договір від 01.02.2012.
В рамках договору від 01.02.2012 позивач надав ФОП Дячук В.А. заявку на перевезення вантажу №477 від 18.01.2019, яка за формою і змістом відповідає заявці №23/1 від 23.01.2019 узгодженій позивачем та відповідачем.
Зокрема, згідно заявки Автомобіль та його номер: Scania НОМЕР_3 д/н НОМЕР_4 , водій ОСОБА_4 . Маршрут слідування: м. Укмерге (Литва) - м. Київ (Україна). Число і адреса подачі: 24.01.2019 г. Литва, Ukmerge, Ziedo, 44 (склад фабрики Нарбутас и Ко); Найменування вантажу - меблі, до 20т, 86 м3. Адреса вивантаження: м київ, вул. Нововокзальна, 3. Затаможка вантажу за адресою: м Вільнюс, вул. Метало, 2 а. Розмитнення вантажу за адресою: м Київ, вул. Новопирогівська, 58, ВМО "Дніпро". Вартість послуг: 36000,00 гривень
Як свідчать матеріали справи, перевезення вантажу на виконання обох заявок виконано в повному обсязі, про що свідчить залучена до матеріалів справи Міжнародна товарно-транспортна накладна (ЦМР) від 24.01.2019 №001519. В графах 16 та 23 накладної наявні відбитки печатки перевізника Дячука В.А. В графі 25 накладної вказано номер транспортного засобу: автомобіль д.н.з. НОМЕР_5 , причіп НОМЕР_6 , які вказані також в заявці на спірне перевезення, затвердженій печаткою відповідача.
В графі 24 накладної наявний підпис відповідальної особи одержувача та відбиток печатки одержувача ТОВ «ТРК Офіс Юніт».
На запит позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "АДЕПТ-А", яке здійснювало електронне декларування спірного вантажу (далі декларант), надало копію UAB "Narbutas Furniture Company" (відправник спірного вантажу), а в якості одержувача ТОВ "ТРК-Офіс Юніт" (одержувач спірного вантажу).
В декларації зазначений транспортний засіб д.н.з. НОМЕР_4 , який був зафрахтований позивачем для виконання спірного перевезення.
Для проведення митних процедур відповідачем було подано декларанту підписану та скріплену його печаткою довідку про транспортні витрати, в якій наявна інформація про маршрут та дату спірного перевезення і згідно якої транспортні витрати складають 37800,00 гривень.
Відповідно до Розділу Б „Складові митної вартості, гривень" (графа 20) «Правил заповнення граф ДМВ декларантом або уповноваженою ним особою» («Основний аркуш ДМВ») Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Митного Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Таким чином, вказана довідка про транспортні витрати підтверджує здійснення відповідачем експедиційних послуг для замовника ТОВ "ТРК-Офіс Юніт", для чого він і уклав разовий договір з позивачем. Надані позивачем документи у їхній сукупності підтверджують виконання спірного перевезення транспортом, який був зафрахтований позивачем, відсутність у власності відповідача цього транспорту та відсутність у відповідача договору з перевізником.
01 лютого 2019 року з описом цінним листом кур'єрською доставкою було надіслано на адресу відповідача (копії підтверджуючих документів додаються), для підписання та сплати коштів: оригінал заявки № 23/1 від 23 січня 2019 року, оригінал рахунку та акту про виконання робіт № 477 від 30 січня 2019 року для оплати послуг з перевезення у розмірі 37500 грн., рахунку та акту про виконання робіт № 477П від 30 січня 2019 року для оплати понаднормового простою автомобіля на кордоні у розмірі 3000 грн., оригінал договору-доручення № 14/19П від 11.01.2019 р. на транспортно-експедиційне обслуговування і перевезення вантажів в міжнародному сполучені та оригінал міжнародної товарно-транспортної накладною (СМК) № 001519. Дані документи отримано відповідачем особисто 07 лютого 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №2901801155698.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Умовами заявки № 23/1 від 23 січня 2019 року погоджено, що оплата здійснюється протягом двох днів після надання оригіналів документів.
Разом з тим відповідачем не виконано зобов'язання та не сплачено вартість послуг з перевезення у розмірі 37500,00 гривень.
Обставини щодо сплати заборгованості в сумі 37500,00 гривень та штраф за три доби простою у сумі 3000,00 гривень стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі. Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем своїх зобов'язань, позивачем також заявлено до стягнення з останнього 221,92 гривень річних та 2663,01 гривень пені.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктами 1-4 ст. 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Пунктами 1-4 ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Як свідчать матеріали справи заявка №23/1 від 23.01.2019 сторонами складалася шляхом надсилання відповідачем на адресу позивача копії зазначеного документа в електронному вигляді.
Суд приходить до висновку про те, що заявку № 23/1 від 23.01.2019 сторони уклали у спрощений спосіб шляхом надсилання відповідачем на адресу позивача відповідної заявки в електронній формі та подальшого прийняття позивачем зазначеної заявки, а також шляхом безпосереднього її виконання, що відповідає вимогам п. 1 ст. 181 ГК України, п. 2 ст. 218 ЦК України.
Таким чином, укладений між сторонами договір у формі заявки № 23/1 від 23.01.2019 суд, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 218 ЦК України, визнає дійсним, тобто таким, що породжує для сторін, що його уклали відповідні права та обов'язки.
Як вже було зазначено вище, згідно з заявкою №23/1 від 23.01.2019 сторони уклали договір перевезення вантажу, порядок виконання якого врегульовано гл. 64 ЦК України.
Згідно зі ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтею 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Під провізною платою слід розуміти винагороду за послуги по доставці вантажу до пункту призначення та його видачі уповноваженій на його одержання особі.
У встановлений договором-заявкою №23/1 від 23.01.2019 строк і станом на час розгляду справи відповідач обов'язок щодо оплати за отримані послуги по перевезенню вантажу не виконав і його основна заборгованість перед позивачем складає 37500,00 гривень, що підтверджується заявкою №23/1 від 23.01.2019, міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 001519, договором-заявкою №477/1 від 23.01.2019 укладений з перевізником, актом виконаних робіт №11 від 30.01.2019, підписаний з перевізником, митною декларацією.
У процесі розгляду справи, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне невиконання ним свого обов'язку щодо оплати за отримані послуги по перевезенню вантажу. Також відповідачем не були надані належні докази виконання спірної заявки третьою особою.
Отже, вимога позивача про стягнення із відповідача основної заборгованості у розмірі 37500,00 гривень за договором-заявкою №23/1 від 23.01.2019 є законною і обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі. Також з відповідача підлягає стягнення 3000,00 гривень санкцій, нарахованих за простій автомобіля на кордоні.
Розглянувши позовні вимог в частині стягнення 3% річних суд зазначає наступне.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що позивач нараховую 3% річних на прострочену суму грошового зобов'язання в розмірі 37500,00 гривень та на суму штрафу в розмірі 3000,00 гривень. Вимоги в частині стягнення з відповідача 5,42 гривень - 3 % річних на суму штрафу не підлягають задоволенню, виходячи з того, що норма ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо вказує на те, що 3 % річних обчислюються від простроченої суми грошового зобов'язання. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частково задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 67,81 гривень 3% річних.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені суд приходить до наступних висновків.
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Виходячи зі змісту ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У вчиненому сторонами договорі-заявка №23/1 від 23.01.2019 розмір та базу нарахування пені за несвоєчасну оплату поставленого товару не визначено, обов'язковість її сплати, виходячи із суті спірних правовідносин, чинним законодавством не передбачено, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для її стягнення.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню кошти за надані послуги з перевезення в розмірі 37500,00 гривень, оплату понаднормового простою автомобіля на кордоні у розмірі 3000,00 гривень, 3% річних у розмірі 67,81 гривень.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 5000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Понесені витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, підтверджуються наступними документами: договором про надання правової допомоги №7 від 21.02.2019; розрахунком суми витрат на правову допомогу; квитанцією про оплату до договору №7 від 21.02.2019 у розмірі 5000,00 гривень.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Таким чином, враховуючи понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу, яка надана адвокатом Косік С.В., на суму 5000,00 гривень покладаються судом на відповідача.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача витрати на направлення відповідачу претензії, позовної заяви та направлення до суду позовної заяви у сумі 132,00 гривень суд зазначає про наступне.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать , зокрема, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Оцінюючи характер понесених позивачем витрат, суд дійшов висновку, що витрати в сумі 44,44 гривень, понесені позивачем у зв'язку з направленням відповідачу претензії від 21.02.2019, не є тими витратами, що мають бути відшкодовані відповідачем, оскільки направлення претензії про досудове врегулювання спору не є процесуальною дією, необхідною для розгляду справи в суді. Таким чином, витрати позивача в цій частині покладаються на останнього.
Водночас, суд вважає правомірною вимогу про покладення на відповідача витрат в сумі 87,56 гривень, пов'язаних з надісланням відповідачу та до суду копії позовної заяви з додатками, оскільки такі витрати, пов'язані з розглядом справи.
Судовий сбір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 237-239, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Чебакова Сергія Івановича (адреса: АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) на користь фізичної особи-підприємця Свеклістенко Володимира Дмитровича (адреса: АДРЕСА_1 код НОМЕР_1 ) 37500,00 гривень - кошти за надані послуги з перевезення, 3000,00 гривень - оплата понаднормового простою автомобіля на кордоні, 67,81 гривень 3% річних, 87,56 гривень - поштові витрати, 5000,00 гривень витрати на правничу допомогу та 1880,02 гривень судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 24.05.2019.
Суддя Т.Д. Лилак