вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" квітня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2757/18
Розглянувши матеріали справи за позовом Приватного підприємства «КІР»
до Дочірнього підприємства «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»
про стягнення 944 183,03 грн.
Суддя А.Ю.Кошик
При секретарі судового засідання: Фроль В.В.
За участю представників:
позивача: не з'явився
вiдповiдача: не з'явився
Обставини справи:
Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Приватного підприємства «КІР» (надалі - позивач) до Дочірнього підприємства «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (надалі - відповідач) про стягнення 944 183,03 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.01.2019 року відкрито провадження у справі № 911/2757/18, підготовче засідання призначено на 05.02.2019 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 04.02.2019 року представником відповідача подано клопотання № 24 від 04.02.2019 року про відкладення підготовчого засідання у справі № 911/2757/18 у зв'язку з хворобою представника відповідача.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.02.2019 року підготовче засідання у справі № 911/2757/18 відкладено на 26.02.2019 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 18.02.2019 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву б/н від 12.02.2019 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.02.2019 року підготовче засідання у справі № 911/2757/18 відкладено на 14.03.2019 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 07.03.2019 року представником позивача подано клопотання б/н від 01.03.2019 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.03.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання Приватного підприємства «КІР» б/н від 01.03.2019 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
До канцелярії Господарського суду Київської області 13.03.2019 року представником позивача подано клопотання б/н від 12.03.2019 року про відкладення розгляду справи.
Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце підготовчого засідання, у підготовче засідання 14.03.2019 року не з'явився.
Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце підготовчого засідання, у підготовче засідання 14.03.2019 року не з'явився.
Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 14.03.2019 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 16.04.2019 року.
В судове засідання 16.04.2019 року представники позивача та відповідача не з'явились.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 16.04.2019 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач зазначає, що згідно досягнутих з відповідачем усних домовленостей, позивачем здійснено на користь відповідача поставку товару на загальну суму 528363,12 грн., який прийнятий відповідачем.
Відповідний факт отримання товару відповідачем підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками відповідача та скріплені його печаткою, а саме: №4 від 24.01.2014 року на суму 55002,00 грн.; №3 від 20.01.2014 року на суму 55002,00 грн.; №1 від 16.01.2014 року на суму 41801,52 грн.; №31 від 30.12.2013 року на суму 57202,08 грн.; №29 від 11.10.2013 року на суму 55002,00 грн.; №28 від 10.10.2013 року на суму 55002,00 грн.; №27 від 11.09.2013 року на суму 53901,96 грн.; №26 від 11.09.2013 року на суму 53901,96 грн.; №5 від 28.03.2013 року на суму 19800,72 грн.; №3 від 19.02.2013 року на суму 18900,00 грн.; №10 від 24.04.2012 року на суму 32534,88 грн.; №9 від 23.04.2012 року на суму 30312,00 грн.
Позивач зазначає, що оплата вищенаведеного товару має відбуватись у відповідності до ч.І ст.692 Цивільного кодексу України, яка визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, обов'язок по оплаті товару виник у вдповідача у момент його отримання від ПП «КІР».
Однак, відповідач отриманий товар своєчасно та в повному обсязі не оплатив, у зв'язку з чим, за відповідачем утворилась прострочена заборгованість в сумі 506491,30 грн., що також підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2017 року.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача окрім суми основного боргу, також 3% річних в сумі 57823,26 грн. та інфляційні в сумі 379868,47 грн.
Відповідач в ході розгляду спору подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував, в обґрунтування заперечень проти позову посилається на пропуск позивачем строку позовної давності та відсутність підстав для його поновлення, оскільки Акт звірки розрахунків не містить дати його складання та посад осіб, що його підписали.
Позивач в ході розгляду спору надав пояснення з врахуванням заперечень відповідача, в яких зазначив, що просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні не за весь період існування заборгованості, а в межах трирічного строку, що передував поданню позову: 3% річних - з 01.01.2015 року по 20.10.2018 року; інфляційні - з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року.
Також, позивач подав клопотання про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності. В обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності позивач зазначив, що до квітня 2017 року позивач, в тому числі його виробничі потужності, знаходились на окупованій території в Донецькій області і з серпня 2014 року господарська діяльність позивача була призупинена.
У зв'язку із проведенням військових дій та окупацією міст Харцизька та Макіївки, позивач в особі засновника та директора підприємства ОСОБА_1 , змушений був терміново евакуйовуватись на територію, яка не була на той час окупованою.
Факт вимушеного внутрішнього переміщення вказаної особи підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.04.2016 року №1309001433.
Крім того, факт вимушеного переселення засновника та директора ПП «КІР» ОСОБА_1 , і як наслідок самого підприємства, з окупованої території Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України встановлений рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06.02.2019 року у справі №463/7487/18, яке набрало законної сили 11.03.2019 року.
При цьому, позивач зазначає, що на окупованій території залишились усі виробничі потужності та документація з господарської діяльності підприємства, в тому числі документи щодо господарських відносин між позивачем та відповідачем. Можливість доступу до вказаних документів у позивача була обмежена, документи, що підтверджують заборгованість відповідача, позивач зміг отримати лише у 2018 році.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014.
Таким чином, вищенаведеним підтверджується, що ще задовго до закінчення строку на звернення до суду (позовної давності) за усіма наведеними в позові видатковими накладними, в Україні, в тому числі на території, де знаходився та вів власну господарську діяльність позивач, відбулися військові дії та проводилася антитерористична операція, що унеможливило реалізацію позивачем свого права на звернення до суду.
Також, в матеріалах справи наявний Акт звірки розрахунків станом на 30.06.2017 року, який скріплений печаткою відповідача і про підроблення відповідного документу відповідачем не заявлено в установленому порядку.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.
З огляду на наведені позивачем обставини, які підтверджені відповідними доказами, суд дійшов висновку про поважність причин неможливості позивачу своєчасно звернутись до суду за захистом своїх прав починаючи з кінця 2014 року.
У зв'язку з чим, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку.
Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт існування простроченої заборгованості по оплаті за поставлений товар у сумі 506491,30 грн., що відповідачем не спростовано.
Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши наданий розрахунок, судом встановлено, що заявлені в позові вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 57823,26 грн. та інфляційних в сумі 379868,47 грн., нараховані на суми заборгованості, за період фактичного прострочення у відповідності до вимог чинного законодавства.
При цьому, хоча відповідач не проводив розрахунки за отриманий від позивача товар протягом більш тривалого часу, нарахування проведено позивачем в межах трирічного строку позовної давності, що свідчить про врахування позивачем незалежних від сторін обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду. Таким чином, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних обґрунтовані та підлягають задоволенню в заявлених сумах.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі в сумі 14162,74 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Приватного підприємства «КІР» до Дочірнього підприємства «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 944 183,03 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (07335, Україна, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Демидів, ідентифікаційний код 05423018) на користь Приватного підприємства «КІР» (79013, м. Львів, вул. Грабовського, 11, ідентифікаційний код 22023208) 506491,30 грн. заборгованості, 57823,26 грн. 3% річних, 379868,47 грн. та 14162,74 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу XI Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.Ю. Кошик