Справа № 584/540/19
Провадження № 2/584/420/19
Іменем України
22.05.2019 Путивльський районний суд Сумської області
в особі: головуючого - судді Токарєва С.М.
при секретарі Зікрати Я.В.
розглянувши за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні в залі суду м. Путивль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області, третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області, про визнання права власності на гараж,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом і просить визнати за ним право власності на гараж літ. «Б» площею 42,9 кв.м, розташований по АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що на підставі свідоцтва про право власності, виданого 16.11.2000 органом приватизації Путивльської міської ради, та договору дарування квартири від 19.07.2001, є власником квартири АДРЕСА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Путивльської міської ради від 24.06.2004 № 133 позивачу було надано дозвіл на будівництво гаражу та сараю по АДРЕСА_3 .
Рішенням виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області від 11.07.2018 № 93 «Про присвоєння адрес об'єктам нерухомого майна в м. Путивль», земельній ділянці, наданій для індивідуального гаражного будівництва, яка розташована в районі багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0048 га, присвоєна адреса -
АДРЕСА_1 гараж побудований у 2005 році, відповідно до ДБН 360-92**, він придатний для надійної та безпечної експлуатації.
Рішенням Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області від 25.10.2018 № 1640-МР було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим НОМЕР_1 у власність позивачу, а згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.11.2018, за позивачем було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0048 га, цільове призначення якої - будівництво індивідуальних гаражів.
Отримавши технічний паспорт на гараж, позивач звернувся до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області із заявою про прийняття його в експлуатацію, в чому позивачу було відмовлено в зв'язку з відсутністю підстав для прийняття в експлуатацію самочинного будівництва, а також рекомендовано звернутися до суду.
Посилаючись на зазначене, просив позов задовольнити, а витрати по справі просив покласти на нього.
Позивач у підготовче засідання не з'явився, надав на адресу суду письмову заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, позов підтримав.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав суду письмову заяву, в якій позов визнав і просив справу розглянути за відсутності його представника. Про правові наслідки такого рішення обізнаний.
Третя особа також не з'явилася, надала на адресу суду письмові пояснення щодо позову, в яких просила розгляд справи проводити за відсутності її представника, а на підставі наданих позивачем документів просила прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі. При цьому зазначала, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. У випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду, він приймається в експлуатацію за умови його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта.
За правилами ч. 4 ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
В силу ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Матеріалами справи підтверджено те, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 16.11.2000 органом приватизації Путивльського міськвиконкому, та договору дарування квартири від 19.07.2001, позивач є власником квартири АДРЕСА_2 .
Як вбачається з копії рішення виконавчого комітету Путивльської міської ради від 24.06.2004 № 133, позивачу було надано дозвіл на будівництво гаражу та сараю по АДРЕСА_3 , відповідно до схеми прив'язки, виданої архітектором міськвиконкому по благоустрою.
Копією технічного паспорта на гараж, розташований по АДРЕСА_1 , підтверджена та обставина, що гараж за вказаною адресою, площею 42,9 кв.м, побудований у 2005 році.
В той же час, у своєму листі-відповіді від 04.03.2019 № 40-1018/503-19 Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області повідомило позивача про неможливість прийняття в експлуатацію цього об'єкту і роз'яснило його право звернутися до суду й необхідність прийняття в експлуатацію самочинно збудованого об'єкта за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами технічного обстеження цього об'єкта.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 375 ЦК України визначено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких обєкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо : 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинно будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього (ч. 2 цієї статті).
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 цієї статті).
Згідно із ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
З контексту ч.ч. 3 та 4 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.
Аналіз норм ч. 3 ст. 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.
Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.
Такий правовий висновок Верховний Суд України висловив у постанові від 02.12.2015 в справі № 6-1328цс15.
У пункті 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі- Постанова) роз'яснено, що у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина другастатті 376 ЦК).
Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема : чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність (абзац 3 п.22 Постанови).
В силу ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За правилами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області від 11.07.2018 № 93 «Про присвоєння адрес об'єктам нерухомого майна в м. Путивль», земельній ділянці, наданій для індивідуального гаражного будівництва, яка розташована в районі багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0048 га, присвоєна адреса - АДРЕСА_1 .
Згідно з копією рішення Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області від 25.10.2018 № 1640-МР «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий НОМЕР_1 у власність ОСОБА_1 », було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу, передано вказану земельну ділянку у власність позивачу та зобов'язано останнього зареєструвати право власності на цю земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
08.11.2018 за номером запису про право власності 28910218 за позивачем на підставі рішення Путивльської міської ради від 25.10.2018 № 1640-МР зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 0,0048 га, кадастровий НОМЕР_1 , цільове призначення якої - будівництво індивідуальних гаражів.
Згідно повідомлення відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури та надзвичайних ситуацій від 03.12.2018 № 223, гараж, розташований по АДРЕСА_1 , побудований згідно ДБН 360-92**.
Відміткою про проведене технічне обстеження від 04.12.2018 підтверджено, що за результатами проведеного технічного обстеження гаражу, розташованого по АДРЕСА_1 , встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації.
Виходячи з наведених вимог закону та встановлених обставин, коли позивач здійснив будівництво спірного гаражу, маючи відповідний дозвіл, на даний час є власником земельної ділянки, на якій побудовано гараж, з відповідним цільовим призначенням, останній побудований з дотриманням будівельних норм та правил, є можливою надійна та безпечна його експлуатація, суд дійшов висновку, що визнання відповідачем пред'явленого позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому може бути прийнято, що є підставою для задоволення позову.
З врахуванням відповідного клопотання позивача, понесені ним витрати судом не розподіляються.
Керуючись ч. 4 ст. 206, ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд
1. Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого по АДРЕСА_3 , задовольнити повністю.
2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на гараж літ. «Б» площею 42,9 кв.м, розташований по АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку через Путивльський районний суд Сумської області до Сумського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М.Токарєв