Справа № 2340/4585/18 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко
21 травня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.
за участю секретаря Антоненко К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року
у справі №2340/4585/18 (розглянутої в порядку спрощеного провадження)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області пов'язаної з невиплатною заробітної плати у відносинах публічної служби начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.03.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівського району Черкаській області ОСОБА_1 заробітну плату (оклад, ранг, вислуга) у відносинах публічної служби за період з 01.03.2018 по 31.03.2018 в сумі 11100 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах стягнення за один місяць в сумі 11100 без урахування обов'язкових податків та зборів.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу заробітну плату за період з 01.03.2018 по 31.03.2018 у сумі 11100 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на посаді за період із 01.03.2018 по 31.03.2018 у сумі 8977 грн. 50 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на незаконності, необґрунтованості та необ'єктивності рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення цього питання, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги.
Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу в якому просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги та клопотання в повному обсязі, вказавши, о підлягає до стягнення з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді у період з 01.03.2018 по 31.03.2018 в сумі 11857,02 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивача згідно з наказом № 34/ОС від 24.05.2002 призначено на посаду начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» Пенсійним фондом України прийнято наказ №213-о від 29.03.2017 «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області».
30 березня 2017 року головою комісії з припинення Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі, заступником начальника управління Толдоновою Н.В. видано наказ від 30.03.2017 №17-о «Про оголошення п.4. наказу Пенсійного фонду України від 29.03.2017 №213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області»», яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв'язку з реорганізацією, пункт 4 частини першої статті 83 та пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» .
Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі №823/653/17 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29.03.2017 №213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017; стягнуто зі Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 90630 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Крім того, вказаним рішенням Київський окружний адміністративний суд допустив негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017, та звернув до негайного виконання рішення суду в частині стягнення зі Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця у розмірі 4488 грн. 75 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів. Згідно з рішенням суду зазначена сума середнього заробітку обрахована з 03.04.2017 по 07.02.2018.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018 рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі №823/653/17 залишено без змін.
Судом встановлено, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі № 823/653/17 позивача поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017 наказом Пенсійного фонду України від 24.04.2018 №183-о.
Відповідно до наказу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.05.2018 № 212-о оголошено наказ Пенсійного фонду України від 24.04.2018 №183-о про поновлення позивача на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03.04.2017.
У подальшому, за даними з офіційного порталу Пенсійного фонду України позивач з'ясував, що йому не нараховано та не виплачено заробітну плату за період з 01.03.2018 по 31.03.2018.
Позивач вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати заробітної плати протиправною позивач звернувся за захистом порушеного права до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обов'язковості виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з моменту його ухвалення, як наслідок наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді у період з 01.03.2018 по 31.03.2018.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Приписами ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
У п. 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
За правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зазначена вище стаття КЗпП України не містить жодних застережень, що власник або уповноважений ним орган може не відповідати за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, середній заробіток стягнуто по день прийняття судового рішення, наказ про поновлення позивача на посаді на виконання рішення суду Пенсійним фондом України прийнято 24.04.2018, отже враховуючи підстави та предмет даного спору колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді за період з 01.03.2018 по 31.03.2018.
При цьому, розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Як вбачається з розрахунку середньоденної заробітної плати, яка застосована у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 у справі №823/653/17 середньоденна заробітна плата позивача становить 427 грн. 50 коп.
Колегія суддів враховуючи обов'язковість виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з моменту його ухвалення, вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді у період з 01.03.2018 по 31.03.2018.
Отже, беручи до уваги ту обставину, що за період невиконання рішення суду від 07.02.2018 у справі №823/653/17 з 01.03.2018 по 31.03.2018 становив 21 робочий день, таким чином середній заробіток за час затримки виконання рішення за вказаний період становить 8977 грн. 50 коп. (427 грн. 50 коп. х 21 днів).
Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з моменту його ухвалення є обов'язковим, позов підлягає частковому задоволенню шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на посаді за період із 01.03.2018 по 31.03.2018 у сумі 8977 грн. 50 коп.
Посилання апелянта на ту обставину, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 набрало законної сили 19.04.2018 не відповідають вимога чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів не вбачає необхідності в докладному аналізі інших доводів апеляційних скарг, оскільки вони не впливають на загальний висновок у справі.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Крім того, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Ю.А. Ісаєнко
І.О. Лічевецький
Повний текст постанови виготовлено 22 травня 2019 року