П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 травня 2019 р.м.ОдесаСправа № 400/17/19
Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області про визнання протиправними дії та стягнення недоплаченої суддівської винагороди
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (надалі - відповідач або Управління) про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати позивачу у грудні 2018 року суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу 26430 грн. (15 прожиткових мінімумів); стягнення з відповідача на користь позивача 36002,80 грн. недоплаченої суддівської винагороди за грудень 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Миколаєва, кваліфікаційне оцінювання, передбачене нормами Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» не проходив. Позивач вказав, що відповідно до частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлюється з січня 2015 року в розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3 723 грн. На думку позивача, його посадовий оклад, як судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, має бути 55845 грн. з розрахунку 15 мінімальних заробітних плат, однак Управлінням не проведено перерахунок і виплату суддівської винагороди з огляду на вказані розміри посадового окладу.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року - в задоволенні позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 27.03.2019 року - скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів апеляційної скарги полягають у тому, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 Положення частини 3 статті 133 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат». Крім того, зазначив, що рішення суду першої інстанції ані за змістом ані за формою не відповідає ст. 242 та 246 КАС України.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Судом встановлено, що позивач працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Миколаєва, інформація щодо проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання в матеріалах справи відсутня.
Згідно з розрахунковим листом за грудень 2018 року (ар. с. 5), позивачу виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу судді місцевого суду - 26 430 грн. (15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - 1 762 грн.).
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 04.10.2018 р. (справа № 820/648/18 ), відповідно до якої суддівська винагорода для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, має розраховуватися на підставі приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI, пункту 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, пункту 3 ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII, та, відповідно, мінімальна заробітна плата після набрання чинності Законом № 1774-VIII, не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 3 статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Положення частини 3 статті 133 у наведеній редакції визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
Колегія суддів враховує те, що положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453- VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192- VІІІ, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Отже, відповідно до вищевказаного рішення Конституційного суду України зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, мала місце саме 04.12.2018р., та саме з цієї дати настає необхідність у проведенні її перерахунку.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 становить 1 762 гривні, а мінімальна заробітна плата становить 3 723 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, за грудень 2018 року відповідачем в порушення зазначених норм права позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду із доплатою за вислугу років 31 011, 20 грн. із застосуванням розміру посадового окладу 26 430 грн., доказом чого є розрахунковий аркуш за грудень 2018 року.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 36 002,80 грн. недоплаченої суддівської винагороди за грудень 2018 року, колегія суддів зазначає, що відповідачем не вчинювалося жодних дій щодо розрахунку суддівської винагороди за грудень 2018 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, а тому така вимога є передчасною.
З метою захисту прав позивача, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині шляхом зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за грудень 2018 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Стосовно доводів апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст. 242 КАС України КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реалізація принципу обґрунтованості судового рішення здійснюється, згідно ч. 4 ст. 246 КАС України. В мотивувальній частині рішення, де зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку, норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що наведеним критеріям рішення суду першої інстанції не відповідає.
Всупереч наведеним приписам рішення суду першої інстанції не містить обґрунтування висновків суду стосовно предмету та підстав позову. Суд обмежився лише констатацією вставлених фактів та цитуванням постанови Верховного Суду.
У відповідності до ст.ст. 315, 317 КАС України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення на підставі невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про визнання протиправними дії та стягнення недоплаченої суддівської винагороди - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у грудні 2018 року суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за грудень 2018 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше виплаченої суми.
В іншій частині позову - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 23.05.2019 року.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.