23 травня 2019 року справа № 580/775/19
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського зонального відділу військової служби правопорядку про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення по день фактичного розрахунку,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Черкаського зонального відділу військової служби, в якій просить:
- стягнути з Черкаського зонального відділу військової служби правопорядку середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення по день фактичного розрахунку на користь позивача в сумі 6513 грн. 98 коп.;
- стягнути з Черкаського зонального відділу військової служби правопорядку моральну шкоду на користь позивача в сумі 3000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу у Черкаському зональному відділі Військової служби правопорядку з 08.12.2015 по 27.12.2018.
В день звільнення зі служби в запас - 27.12.2018 позивачу не виплачено грошове забезпечення. Остаточний розрахунок проведений 18.01.2019, тобто затримка у розрахунку склала 22 дні, тому на думку позивача у відповідності до ст. 116 та ст. 117 КЗпП України, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає - 6 513 грн. 98 коп.
Позивач вважає, що вказаними діями відповідач завдав йому моральну шкоду, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Відповідач подав відзив проти адміністративного позову, в якому вказує, що вказівкою Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 11 листопада 2005 року№248/3/9/1 визначено порядок та терміни подачі заявок в потребі на виплату грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення. Даною вказівкою визначено, що щомісячна заявка на кошти надається розпорядником коштів третього ступеня (Черкаський зональний відділ Військової служби правопорядку) до Департаменту фінансів в поточному місяці на поточний в термін - до 08 числа, також визначено, що у разі виникнення потреби для розрахунку зі звільненими військовослужбовцями до заявки додаються розрахунок нарахованої грошової допомоги при звільненні та копія витягу з наказу відповідної особи про звільнення військовослужбовця.
05.12.2018 при складанні заявки на грудень місяць 2018 року (вих.№1886) потреба в коштах для розрахунку солдата ОСОБА_1 у заявку на грудень не включалась, так як відповідно до наказу начальника Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 06.12.2018 №17-РС старшому солдату ОСОБА_1 строк контракту продовжено до завершення періоду дії воєнного стану.
Також на думку відповідача на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється, тому підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає. Як наслідок, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.
Розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що наказом начальника Черкаського ЗВ ВСП від 26.12.2018 року №18-РС позивач звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту. Відповідно до наказу начальника Черкаського ЗВ ВСП від 27.12.2018 року №268 позивач виключений зі списків особового складу Черкаського ЗВ ВСП, всіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до Черкаського ОМВК.
ОСОБА_1 на його картковий рахунок перераховано 10.01.2019 кошти (грошове забезпечення) в сумі 6975,51 грн., а в подальшому 18.01.2019 кошти (грошова допомога при звільненні з військової служби) в сумі 40044,73 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що аідповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частино 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частино 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ця норма передбачає обов'язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд вважає непереконливими твердження відповідача про непоширення на спірні правовідносини норм Кодексу законів про працю України, виходячи з таких міркувань.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормативно-правовими актами, які визначають порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб які проходять службу за контрактом, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст.ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
У постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року №6-259цс17 наведені правові висновки, за якими, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 травня 2019 року у справі №805/294/16-а.
З огляду на те, що відповідач не здійснив повний розрахунок з позивачем у день звільнення, суд вважає, що згідно ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Як встановлено судом, заробіток позивача за останні два календарні місяці, що передують місяцю звільнення становить: за жовтень 2018 року - 9930,91 грн., за листопад 2018 року - 8130,91 грн.
Отже, враховуючи, що в листопаді та жовтні по 22 робочих дні, середній заробіток позивача становить (9930,91+8130,91):44=410,50 грн.
Кількість робочих днів затримки розрахунку складає 13 (2 дні в грудні 2018 року та 11 днів у січні 2019 року).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача складає 5336,50 грн. (410,5х13=5336,5), тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Як роз'яснено у п.п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Однак, позивачем не надано жодних доказів, які б обґрунтовували факт наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, та як наслідок підтверджували наявність моральної шкоди, що в свою чергу свідчить про неналежність її підтвердження.
Отже, позивачем не доведено, що невчасна виплата усіх сум при звільненні призвела до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку (18000, м. Черкаси, вул. Надпільна, 222, корпус 2, код ЄДРПОУ 24289962) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 5336 (п'ять тисяч триста тридцять шість) грн. 50 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя В.В. Гаращенко