01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Аблов Є.В.,
судді: Літвінова А.В., Мазур А.С.
22 травня 2019 року Справа № 826/2653/17
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2019 року у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна»
до Державної фіскальної служби України,
третя особа, яка не заявляє
самостійні вимоги
на предмет спору: Головне управління Державної фіскальної служби
у Миколаївській області
про визнання бездіяльності протиправною
та зобов'язання вчинити дії,
Історія справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про:
- визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо не збільшення та не відображення в системі електронного адміністрування податку на додану вартість суми, на яку ТОВ «Транзас Україна» має право зареєструвати податкові накладні на суму 2 700 000,00 грн., сплачену згідно з платіжними дорученнями від 16.06.2016 р. №№ 2, 4;
- зобов'язання відповідача збільшити та відобразити в системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму, на яку позивач має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на суму 2 700 000,00 грн., сплачену згідно з платіжними дорученнями від 16.06.2016 р. №№ 2, 4.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2019 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що подані позивачем платіжні доручення не були виконані ПАТ КБ «Євробанк» протягом трьох операційних днів, як таке передбачено законодавством, що здійснення платежів було припинено у зв'язку з введенням тимчасової адміністрації в банку та його неплатоспроможністю, а також з того, що переказ коштів з рахунку позивача не є сплатою податків.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій наполягає на тому, що у відповідності до чинного законодавства ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документу на виконання до банку, а обов'язок зі сплати податків є виконаним з моменту подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджетної системи на відповідний рахунок ДКСУ грошових коштів, далі відповідальність несе банк.
При цьому, апелянт наголошує на тому, що саме такі правові висновки викладені в рішеннях Верховного Суду, які безпідставно не були прийняті до уваги суду першої інстанції.
З цих та інших підстав апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі, вважаючи, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019 р. було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 р. у відповідача та в Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства КБ «Євробанк» було витребувано додаткові докази у справі і встановлено строк для їх подання до 08.05.2019 р.
Станом на 22.05.2019 р. витребувані докази суду не надані, а подано лист про відсутність інформації.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» (далі - ТОВ «Транзас Україна») зареєстрована як юридична особа та платник ПДВ.
16.06.2016 р. ТОВ «Транзас Україна» подало до ПАТ «Комерційний банк «Євробанк» платіжні доручення на перерахування коштів № 2 на суму 2 500 000,00 грн. та № 4 на суму 200 000,00 грн. на рахунок № 37519000016640, відкритий позивачу Державним казначейством України з призначенням платежу в обох платіжних дорученнях: «сплата податку на додану вартість за 2016 рік».
16.08.2016 р. Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 215-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційний банк «Євробанк».
На підставі вказаного рішення НБУ Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.08.2016 р. № 1523 «Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Відповідно до зазначеного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ КБ «Євробанк» та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування, всі повноваження ліквідатора ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» делеговано ОСОБА_1 .
Позивач звернувся до ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» щодо надання інформації про стан проведення платежів згідно платіжних доручень від 16.06.2016 №№ 2, 4.
Листом від 05.08.2016 р. позивача повідомлено, що платіжні доручення залишені без виконання у зв'язку із ліквідацією ПАТ КБ «ЄВРОБАНК».
У подальшому позивач звернувся до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС з листом від 12.09.2016 р. № 1010/2, в якому повідомив про подання до банку платіжних доручень від 16.06.2016 №2 та №4 та про те, що кошти не були перераховані з вини банку. Також позивач запропонував третій особі звернутись з кредиторськими вимогами до ПАТ КБ «ЄВРОБАНК».
У відповідь на вказане звернення позивача, третя особа листом від 05.10.2016 №6069/10/14-04-10-010 запропонувала позивачу направити запит до банку або його правонаступника та вказати на відповідальність згідно з п. 126.6 статті 129 Податкового кодексу України на несвоєчасне зарахування грошових коштів.
13.02.2017 р. позивач звернувся до ДФС України з листом, в якому повідомив про здійснення оплати на рахунок № 37519000016640 платіжними дорученнями № 2 на суму 2 500 000,00 грн. та № 4 на суму 200 000,00 грн. та їх невиконання з вини банку і просив забезпечити збільшення та відображення в системі електронного адміністрування ПДВ суми, на яку ТОВ «Транзас Україна» має право зареєструвати податкові накладні, на загальну суму 2 700 000,00 грн., сплачену вказаними платіжними дорученнями.
У зв'язку із тим, що відповідач не надав відповідь на вказаний лист-звернення позивача від 13.02.2017 та не забезпечив збільшення і відображення в системі електронного адміністрування ПДВ суми 2 700 000,00 грн., на яку ТОВ «Транзас Україна» має право зареєструвати податкові накладні, позивач звернувся за захистом свої прав та інтересів до суду з цим позовом.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законами України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III (далі - Закон № 2121-ІІІ), «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III (далі - Закон № 2346-III), «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI), Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 (далі - Порядок № 569), Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 № 174 (далі - Інструкція № 174).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з п. 200-1.1 ст. 200-1 ПК України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку:
- суми податку, що містяться у складених та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних;
- суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України;
- суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість;
- суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;
- інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.
Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 200-1.2 ст. 200-1 ПК України платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
Розрахунки з бюджетом у системі електронного адміністрування податку на додану вартість здійснюються з цих рахунків, крім випадку, передбаченого абзацом другим пункту 87.1 статті 87 цього Кодексу.
Для відкриття рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника.
Пунктом 200-1.4 статті 200 ПК України встановлено, що на рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника зараховуються кошти:
а) з власного поточного рахунку платника в сумах, необхідних для збільшення розміру суми, що обчислюється відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу;
б) з власного поточного рахунку платника в сумах, недостатніх для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов'язань з цього податку;
в) з рахунків платників, відкритих у відповідних органах казначейства для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, а рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим спрямуванням коштів відповідно до Закону України про Державний бюджет України;
г) з бюджету в сумах надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на додану вартість, повернутих платнику податків у порядку, встановленому пунктом 43.4 1 статті 43 цього Кодексу.
Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №569 (далі - Порядок №569) визначає механізм відкриття та закриття рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість (далі - податок), особливості складення податкових накладних та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних (далі - розрахунки коригування) у такій системі, а також механізм проведення розрахунків з бюджетом з використанням зазначених рахунків.
Відповідно до п. 4 Порядку № 569 рахунок у системі електронного адміністрування податку (далі - електронний рахунок) - рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який таким платником перераховуються кошти у сумі, необхідній для досягнення розміру суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), а також у сумі, необхідній для сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку.
Електронний рахунок відкривається платнику податку Казначейством автоматично на безоплатній основі.
Пунктом 10 Порядку № 569 передбачено, що зареєстрованим платникам податку значення суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі, визначена відповідно до пункту 9 цього Порядку, автоматично збільшується ДФС:
1) на суму залишків коштів на електронних рахунках платників станом на початок дня 03.08.2015 (третього робочого дня після дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість») за вирахуванням сум, заявлених платником у складі податкової звітності з податку за звітний (податковий) період (червень 2015 року) до перерахування з електронного рахунка до бюджету в рахунок сплати податкових зобов'язань з податку та/або на поточний рахунок платника відповідно до пункту 200-1.6 статті 200-1 Кодексу. Сума, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні / розрахунки коригування в Реєстрі, зменшується на суму податкових зобов'язань з податку, задекларовану за звітний (податковий) період (червень 2015 року / II квартал 2015 року);
2) на суму помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань з податку, що обліковувалась в інформаційній системі показників стану розрахунку платників інформаційної бази ДФС станом на 01.07.2015.
Згідно зі ст. 55 Закону № 2121-ІІІ відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.
Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Статтею 32.3 Закону № 2346-III встановлено, що банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.
У п. 1.24 ст. 1 Закону № 2346-III визначено, що переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Платіжне доручення, за змістом пункту 1.30 статті 1 цього Закону, - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Згідно з п. 8.1 ст. 8 Закону № 2346-III банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.
Положеннями п.п. 22.1, 22.4 ст. 22 Закону № 2346-III встановлено, що ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.
Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку виконує платіжна система (пункт 1.29 статті 1 даного Закону).
Відповідно до пункту 1.13 розділу IV Інструкції № 174 у разі здійснення касових операцій протягом операційного часу банк (філія, відділення) на касових документах проставляє поточну дату здійснення касової операції, а в післяопераційний час - поточну дату і час приймання документів або напис чи штами «вечірня» або «післяопераційний час».
Пунктом 8.4 статті 8 Закону № 2346-III встановлено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.
У п. 129.6 ст. 129 ПК України закрпілено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання та його сплати, пов'язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, а ініціювання переказу вважається остаточно завершеним і за подальший переказ сум податкового зобов'язання відповідальність несе банк.
При цьому, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30.10.2018 р. по справі № 824/997/16-а та від 03.04.2019 р. по справі № 826/573/18 та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахуванням апеляційним судом при розгляді даної справи.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до платіжних доручень від 16.06.2016 р. №№ 2, 4 позивачем у розумінні чинного законодавства було виконано покладені на нього зобов'язання зі сплати ПДВ, не зарахування коштів до бюджету відбулося не з вини позивача, а внаслідок неплатоспроможності банку.
Отже, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що позивач набув право на збільшення та відображення в системі електронного адміністрування ПДВ суми 2700 000,00 грн., сплаченої ним згідно з платіжними дорученнями від 16.06.2016 р. №№ 2, 4 за призначенням платежу «сплата податку на додану вартість за 2016 рік». На позивача не може бути покладено тягар відповідальності, зокрема у вигляді негативних наслідків у вигляді не відображення ДФС виконаних ним податкових зобов'язань в системі електронного адміністрування ПДВ, через невиконання банком взятих на себе зобов'язань.
У контексті даного питання апеляційний суд також відзначає, що позивач неодноразово повідомляв податкові органи про виконання ним покладеного на нього обов'язку зі сплати ПДВ і що Законом № 4452-VI регламентовано спеціальну процедуру відшкодування коштів кредиторам банку, який ліквідується.
При цьому, ухвалою апеляційного суду у відповідача було витребувано додаткові докази на підтвердження його правової позиції, але ані у строки, встановлені судом, ані на теперішній час відповідних доказів відповідачем не надано, а подано 22.05.2019 р. лист про відсутність інформації.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для колегії суддів при вирішенні даної справи.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Водночас, у рішенні від 01.06.2006 р. по справі «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використанн права власності
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Отже, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування
Таким чином, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» підлягає задоволенню, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2019 року - скасуванню, адміністративний позов - задоволенню.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судова колегія встановила, що відповідно до квитанції від 16.02.2017 р. № 13210578 за подання позову у цій справі позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1600,00 грн. /Т.1 а.с.3/, відповідно до платіжного доручення від 01.03.2019 р. № 144 за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі: 2400,00 грн.
При цьому, сплата судового збору у вказаних розмірах відповідає ставкам, встановленим Законом України «Про судовий збір» у відповідній редакції.
Отже, в даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат в загальному розмірі: 1600,00 грн. + 2400,00 грн. = 4000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2019 року - скасувати.
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» до Державної фіскальної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо не збільшення та не відображення в системі електронного адміністрування податку на додану вартість суми, на яку товариство з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» має право зареєструвати податкові накладні на суму 2 700 000,00 (два мільйони сімсот тисяч) грн., сплачену згідно з платіжними дорученнями від 16.06.2016 р. №№ 2, 4;
Зобов'язати Державну фіскальну службу України збільшити та відобразити в системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму, на яку товариство з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на суму 2 700 000,00 (два мільйони сімсот тисяч) грн., сплачену згідно з платіжними дорученнями від 16.06.2016 р. №№ 2, 4
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» (код ЄДРПОУ 19285560) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України судові витрати в розмірі 4000,00 (чотири тисячі) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 22 травня 2019 року.
Головуючий суддя
Судді: