Справа № 560/529/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
22 травня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року (ухвалене у м. Хмельницькому 22 березня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яка полягає у не проведенні нарахування та виплати йому додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у відповідності до статті 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ та пункту 13 постанови КМУ № 1210 від 23.11.2011 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити нарахування та виплату йому додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у відповідності до статті 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ та пункту 13 постанови КМУ № 1210 від 23.11.2011 року, починаючи з 01.10.2018 року з врахуванням проведених виплат.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції невірно тлумачить положення статей 50, 53, 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ, системний аналіз яких з урахуванням рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 18.07.2018 дає підстави вважати, що додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю виплачується у будь-якому випадку, незалежно від пенсії, заробітку чи іншого доходу. Водночас, посилання суду на Постанову Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", адже положення даної Постанови суперечать статтям 53, 60 Закону №796-ХІІ.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зазначив, що позивач отримує підвищення до пенсії інвалідам війни 2 групи згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому не має права на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, віднесеної до 1 категорії, відповідно до статті 50 Закону №796-ХІІ.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2019, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 12.02.2009 ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи - учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (категорія 1).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 15.08.2017 позивач є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Позивач отримує пенсію як особа з інвалідністю 2 групи від захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків на ЧАЕС відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ. В структурі пенсії позивача враховано розмір підвищення інваліду війни 2 групи.
10.01.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою, згідно якої просив провести донарахування до його пенсії додаткову пенсію у відповідності до ст.50 Закону №796-ХІІ з моменту набрання законної сили рішення Конституційного Суду України від 18.07.2018 року № 6-р/2018.
Листом від 23.01.2019 відповідач повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку, посилаючись на постанову КМУ від 23.11.2011 за №1210 (згідно якої підвищення провадиться за вибором особи за однією з підстав) та оскільки, зокрема, вказаним рішенням Конституційного Суду України не визнані неконституційними норми ст.50 Закону №796-ХІІ. Також вказано, що з 20.04.2017 позивачу встановлено підвищення як інваліду війни 2 групи в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, оскільки розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, є меншим, ніж розмір підвищення як інваліду війни 2 групи.
Позивач вважає, вказану відмову протиправною, тому звернувся в суд з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо виплати додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у відповідності до статті 50 Закону №796-ХІІ, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, відмовивши у нарахуванні позивачу додаткової пенсії, діяв в межах повноважень на виконання вимог Закону №796-XII та Порядку №1210. Так, отримуючи підвищення інвалідам війни 2 групи (1 кат), згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач не має права на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, віднесеної до 1 категорії, відповідно до статті 50 Закону №796-ХІІ.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.
Згідно із ст.49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст. 50 Закону №796-ХІІ, в редакції чинній з 1 січня 2015 року, особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Статтею 63 наведеного Закону встановлено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
Пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України установлено, що норми і положення ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Прикінцеві та перехідні положення були доповнені зазначеним пунктом згідно з Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності з 01 січня 2015 року.
Отже, на час виникнення правовідносин, редакція ст.50 Закону № 796-ХІІ була зміненою, та передбачала, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відтак, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення порядку призначення додаткової пенсії, передбаченої Законом № 796-ХІІ.
Зазначені положення Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ неконституційними не визнавались, положення постанови Кабінету Міністрів України №1210 є також чинними.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
У Рішенні № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в п. 2, 3 ст. 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
У зазначеному аспекті, Конституційний Суд України зазначив, що положення ч. 2 ст. 96, п. 2, 3, 6 ст. 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Тому, нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.
Висновки Рішення Конституційного суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 по справі №1-11/2018 (3830/15) не відносяться до предмету розгляду даної справи, адже даним Рішенням у статті 53 Закону №796-XII визнано неконституційним саме обмеження максимальним розміром додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи. В той же час, положення ст.50 Закону №796-XII та п.26 розділу VІ "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України в частині, що делегує повноваження щодо визначення умов, порядку призначення та розмірів відповідних пенсійних виплат Кабінету Міністрів України, неконституційними не визнавались, а тому, також є чинним та не визнаний неконституційним пункт 15-1 Порядку №1210.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (Порядок №1210).
Пунктом 13 Порядку №1210 визначено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах: 1) особам, що належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: інвалідам I групи - 474,5 гривні; 2) інвалідам II групи - 379,6 гривні; 3) інвалідам III групи - 284,7 гривні; 4) для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: інвалідам I групи - 341,64 гривні; інвалідам II групи - 227,76 гривні; інвалідам III групи - 170,82 гривні.
Пунктом 15-1 Порядку №1210 встановлено, що особи, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» і «Про соціальний захист дітей війни», таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам ІI групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Враховуючи наведене, та те, що позивач має право як на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю згідно Закону №796-ХІІ так і на підвищення згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", при цьому отримує підвищення до пенсії інвалідам війни 2 групи згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому не має права на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, віднесеної до 1 категорії, відповідно до статті 50 Закону №796-ХІІ.
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права викладені Верховним Судом у постановах від 19 лютого 2019 року у справі № 363/4916/16-а, від 10 квітня 2019 року у справі № 363/4821/16-а, від 24 квітня 2019 року у справі №363/3974/16-а.
Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Смілянець Е. С.