Справа № 760/21333/16-а
23 травня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Бєлової Л.В.
За участю секретаря: Івченка М.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року, суддя Кузьменко А.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, 1 Спеціального центру швидкого реагування та гуманітарного розмінування Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, в якому просив:
- визнати протиправними дії Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо неналежного розрахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду І групи;
- зобов'язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу, як інваліду І групи, у розмірі 60 місячних грошових забезпечень на момент звільнення, виходячи із посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення із врахуванням проведених виплат.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 26 січня 2018 року адміністративна справа №760/21333/16-а передана на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року справу №760/21333/16-а прийнято до провадження суддею Кузьменко А.І. та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2018 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено 1 Спеціальний центр швидкого реагування та гуманітарного розмінування Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
В подальшому, позивачем через канцелярію суду подано заяву про зміну предмета позову, в якій ОСОБА_1 просив:
- визнати протиправними дії Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо неналежного розрахунку та виплати позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду І групи;
- зобов'язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій здійснити перерахунок та прийняти рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 як інваліду І групи у розмірі 60 місячних грошових забезпечень на момент звільнення, із урахуванням у складі грошового забезпечення, посадового окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, із врахуванням раніше призначеної та виплаченої позивачу одноразової грошової на підставі наказу 1 Спеціалізованого регіонального центру швидкого реагування Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій України від 01 жовтня 2013 року №183 «Про виплату одноразової грошової оцінки»;
- зобов'язати 1 Спеціалізований регіональний центр швидкого реагування та гуманітарного розмінування Державної служби України з надзвичайних ситуацій виплатити позивачу одноразову грошову допомогу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 у порядку, передбаченому законодавством.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а сааме: визнати протиправними дії Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо неналежного розрахунку та виплати позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду І групи.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 15 травня 2002 року по 29 січня 2013 року проходив службу в органах та підрозділах Міністерства надзвичайних ситуацій України.
Відповідно до витягу з наказу 1 Спеціального регіонального центру швидкого реагування Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій України від 29 січня 2013 року №42 старшину служби цивільного захисту ОСОБА_1 , водія-екскаваторника відділення спеціалізованих вибохотехнічних робіт групи спеціальних вибухотехнічних робіт частини піротехнічних робіт звільнено зі служби у відставку за пунктом 98, 99 підпункту 3 (за станом здоров'я) Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та з 29 січня 2013 року виключений зі списків Центру та всіх видів забезпечення.
У подальшому, відповідно до довідки акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0082344 від 25 лютого 2014 року ОСОБА_1 встановлена І (перша) група інвалідності довічно.
Матеріалами справи підтверджується, що 22 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до начальника 1 Спеціалізованого регіонального центру швидкого реагування Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту із заявою, у якій просив відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року №908 виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі, передбаченому законодавством.
1 Спеціалізованим центром швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій 01 жовтня 2013 року видано наказ №183 «Про виплату одноразової грошової допомоги», на підставі якого ОСОБА_1 згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 36 300,00 грн.
Крім того, листом від 05 жовтня 2016 року №03-14686/201 Державна служба України з надзвичайних ситуацій повідомила ОСОБА_1 , що виплату одноразової грошової допомоги здійснено відповідно до чинного законодавства, оскільки він отримав І групу інвалідності до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2013 року №613 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року №908».
Вважаючи дії відповідача щодо неналежного розрахунку та виплати йому одноразової грошової допомоги як інваліду І групи протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною першою статті 101 Кодексу цивільного захисту України, службу цивільного захисту визначено як державну службу особливого характеру, покликану забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігати і реагувати на надзвичайні ситуації, ліквідовувати їх наслідки у мирний час та в особливий період.
Згідно до ч. 2 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про Порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ч. 1 ст. 115 Кодексу цивільного захисту України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Частиною другою статті 125 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 року № 593 затверджено Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, яке визначає порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та регулює питання, пов'язані з перебуванням громадян України у добровільному порядку в резерві служби цивільного захисту.
Відповідно до п.2 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка забезпечує пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, вживає заходів до запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідації їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Частиною другою статті 125 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 року № 1294 (далі Постанова № 1294), якою, серед іншого, затверджено схеми посадових окладів осіб рядового і молодшого начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Аналогічні положення щодо визначення грошового забезпечення містить і підпункт 1.3 пункту 1 Інструкції про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства з надзвичайних ситуацій України від 10 червня 2008 року № 447 на виконання постанови № 1294.
Згідно зі статтею 115 зазначеного Кодексу держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Відповідно до частини другої статті 118 Кодексу цивільного захисту України у разі травми або поранення, заподіяного особі рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що стався у період проходження служби, пов'язаного з виконанням службових обов'язків, залежно від ступеня втрати працездатності такій особі виплачується одноразова грошова допомога у розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності особою рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту у період проходження служби у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Отже, наведеною частиною статті 118 Кодексу цивільного захисту України передбачено право осіб рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту на отримання за передбачених нею обставин одноразової грошової допомоги, а також закріплено максимальний розмір такої допомоги, при цьому повноваження на встановлення порядку й умов її виплати делеговано Уряду .
На виконання статті 118 Кодексу Кабінет Міністрів України постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 року № 908, затверджено "Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту" (далі-Порядок 908).
Відповідно до п. 1 Порядку 908 у разі загибелі (смерті) осіб рядового і начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту під час виконання службових обов'язків сім'ям загиблих (померлих), а за відсутності сім'ї батькам та утриманцям таких осіб виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблих (померлих) за останніми посадами, які вони займали.
Абзацом 2 пункту 2 Порядку №908 визначено, що грошова допомога виплачується: особам рядового і начальницького складу у разі настання інвалідності в період проходження служби та особам, звільненим із служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення, а якщо інвалідність настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, незалежно від строку, який минув після звільнення із служби, у розмірі: 48-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи.
При цьому, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №908 грошова допомога виплачується особам рядового і начальницького складу та особам, звільненим із служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання службових обов'язків у розмірі: 60-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що розмір одноразової грошової допомоги визначається виходячи з окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, посадового окладу за останньою посадою, яку займала особа рядового або начальницького складу на день загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання, установлення інвалідності, а особа, звільнена із служби, - на день звільнення.
Наведена норма не визначає складові грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які б суперечили визначенню такого забезпечення, закріпленому у постанові № 1294 чи Інструкції, а лише відповідно до частини другої статті 118 Кодексу встановлює порядок визначення розміру грошової допомоги, передбаченої цією статтею, яка до того ж не визначає одиницею обчислення допомоги саме грошове забезпечення відповідних осіб.
Таким чином, питання, пов'язані із проходженням громадянами України служби цивільного захисту, соціальним та правовим захистом осіб рядового і начальницького складу такої служби, грошовим забезпеченням цих осіб, як і питання щодо виплати їм допомоги у разі травми, поранення чи інвалідності, що заподіяні чи настали у період проходження служби, врегульовані спеціальним законодавством.
При цьому Закон № 2011-XII встановлює систему соціального та правового захисту саме військовослужбовців та членів їх сімей.
І дія цього Закону відповідно до його статті 3 поширюється на:
1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Отже, підстав для висновку про поширення положень Закону № 2011-XII на спірні відносини, які виникли з приводу виплати передбаченої статтею 118 Кодексу грошової допомоги, немає.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що оскільки законодавець у частині другій статті 118 Кодексу, який є спеціальним законодавчим актом у регламентації соціального захисту осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, передбачаючи виплату одноразової грошової допомоги, не встановив конкретних її розмірів, а відніс вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України, обчислення розміру цієї допомоги має здійснюватись відповідно до пункту 3 Порядку, затвердженого Урядом на виконання зазначеної статті Кодексу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 року у справі № 822/551/16 (провадження № К/9901/10952/18), від 01.11.2018 року у справі №817/360/16 (провадження №К/9901/22014/18).
Враховуючи вищевикладене колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що при призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідачі правомірно керувались вимогами пункту 3 Порядку №908, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні данного спору протиправно застосував Зaкон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 року № 3745-ХІІ та Закон України «Про правові засади цивільного захисту» від 24.06.2004 року № 1859-ІV, що втратили чинність на момент виникнення спірних правовідносин на підставі Кодексу цивільного захисту України № 5403-VІ від 02.10.2012 року.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивації, виключивши з мотивувальної частини рішення суду посилання на Зaкон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 року № 3745-ХІІ та Закон України «Про правові засади цивільного захисту» від 24.06.2004 року № 1859-ІV.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до пункту першого частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення суду посилання на Зaкон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 року № 3745-ХІІ та Закон України «Про правові засади цивільного захисту» від 24.06.2004 року № 1859-ІV.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Бєлова Л.В.