Справа № 560/960/19
іменем України
14 травня 2019 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К.
за участю:секретаря судового засідання Мартинюк А.В. представника відповідача Лісової Я.І.
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком, починаючи з 01.07.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з 2016 року перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Нетішині та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV. З липня 2018 року пенсійні виплати були припинені, тому 24.09.2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою про повідомлення причин невиплати пенсії та відновлення виплати раніше призначеної пенсії.
Листом від 11.10.2018 року відповідач відмовив позивачу в поновленні нарахування та виплати пенсії, обґрунтовуючи своє рішення тим, що виплата пенсії припинена у зв'язку із оформленням позивачем документів для виїзду за кордон на постійне місце проживання до Великобританії та відсутністю угоди про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення між Урядом України та Урядом Великобританії .
Вказану відмову пенсійного органу позивач вважає протиправною, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо правомірності припинення виплати пенсії на період перебування пенсіонера за кордоном визнано неконституційними, тому для відновлення порушених прав, звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.04.2019 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не прибула повторно, хоча про про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала повністю, та надала суду пояснення згідно відзиву поданого на даний адміністративний позов.
В обґрунтування відзиву зазначила, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із статтею 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV під час перебування пенсіонера за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Зважаючи на те, що угода між Україною та Великобританією (постійне місце проживання позивача) в сфері соціального забезпечення громадян відсутня, тому немає підстав для відновлення пенсійних виплат ОСОБА_1 . За таких обставин у задоволенні позову необхідно відмовити.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі письмові докази, оцінивши їх у взаємозв'язку та сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач 24.09.2015 року досягла віку 57 років. В 2016 році позивач звернулась до управління Пенсійного фонду України в м.Нетішині з заявою про призначення пенсії за віком, яка була їй призначена та виплачувалась по 30.06.2018 року відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV. З 01 липня 2018 року пенсійні виплати були припинені у зв'язку із виїздом позивача на постійне місце проживання до Великобританії.
24.09.2018 року представник позивача звернулась до відповідача із заявою в якій просила повідомити причини припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1
Листом від 11.10.2018 року №2295/П-8 відповідач повідомив про те, що на підставі інформації наданої управлінням Державної міграційної служби України у Хмельницькій області про оформленням позивачем документів для виїзду за кордон на постійне місце проживання до Великобританії, з 01.07.2018 року нарахування та виплата пенсії позивачу припинена. Такі дії відповідач обґрунтовує тим, що відсутня угода про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення між Урядом України та Урядом Великобританії .
З такою позицією відповідача позивач не погодилась, вважає її протиправною, а тому звернулась в суд із даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Як зазначено в рішенні Конституційного суду України №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Згідно із частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, встановлені обставини у справі свідчать про те, що в цьому випадку права позивача, яка не отримує пенсію в Україні, є порушеними.
Зважаючи на вищезазначене суд вважає, що право позивача на отримання пенсії повинно бути поновлене незалежно від того чи існує механізм, який забезпечує виплату пенсії особам, які не проживають постійно на території України.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.09.2018 року по справі №522/535/17 та від 30.01.2018 року по справі №408/2861/17.
У позовній заяві позивач просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком, починаючи з 01.07.2018 року.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Судом встановлено, що відповідач на підставі інформації наданої управлінням Державної міграційної служби України у Хмельницькій області про оформленням позивачем документів для виїзду за кордон на постійне місце проживання до Великобританії з 01.07.2018 року припинив нарахування та виплату позивачу пенсії, про що повідомив позивача листом від 11.10.2018 року №2295/П-8.
Частиною 1 статті 49 Закону України встановлено, що виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Суд зазначає, що ні лист відповідача від 11.10.2018 року №2295/П-8, ні наданий відповідачем відзив на позовну заяву не містять посилання на рішення територіального органу Пенсійного фонду - суб'єкта владних повноважень, яке прийняте в межах чинного законодавства про припинення виплати пенсії позивачу.
Тому з метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, які полягають у припиненні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.07.2018 року.
Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії за віком, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком.
Крім того, враховуючи що нарахування та виплата пенсії позивача припинена починаючи з 01.07.2018 року у зв'язку із виїздом позивача на постійне проживання за кордон, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до частини 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком, починаючи з 01.07.2018 року (з дати припинення виплати пенсії за віком).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1-2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, оскільки відповідач не довів правомірність оскаржуваних дій, а встановлені обставини справи свідчать про їх протиправність, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача, а тому даний адміністративний позов необхідно задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на це, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача сплачений нею судовий збір 768,40 грн., (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, які полягають у припиненні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.07.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком, починаючи з 01.07.2018 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 768,40 грн., (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 17 травня 2019 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя В.К. Блонський