Справа № 560/1270/19
іменем України
20 травня 2019 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Матущака В.В. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, оформлену листом від 18.04.2019 №Д-4547/0-2184/0/95-19 щодо ненадання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Зарічанської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Зарічанської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.03.2019 зверталася до відповідача з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Зарічанської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області.
За результатом розгляду поданої заяви Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області 18.04.2019 листом №Д-4547/0-2184/0/95-19 повідомило позивача про відмову в задоволенні заяви у зв'язку з тим, що земельна ділянка, з приводу якої зверталася позивач, передбачена для відведення учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції.
Не погоджуючись з такою відповіддю, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та просить суд визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області та зобов'язати відповідача вчинити дії.
Ухвалою від 24.04.2019 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Від представника позивача 11.05.2019 надійшов відзив на позов, зі змісту якого останній заперечує проти задоволення позову та зазначає, що за результатами звернення позивача їй надіслано лист, в якому зазначено, що земельна ділянка, з приводу якої зверталася позивач, передбачена для відведення учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції. Представник відповідача, у поданому відзиві також стверджує, що законодавством не передбачено надання відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою саме у формі рішення, а тому, на його думку, лист - відповідь - це лист, що містить відомості, за які попередньо було зроблено запит. Представник відповідача також зазначає, що офіційний лист можна вважати належним документом щодо надання відповіді про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Вказує, що Головне управління при наданні відповіді на заяву позивача діяло у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством та жодним чином не порушило права позивача.
Враховуючи вказані обставини, відповідач просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Дослідивши долучені до матеріалів справи докази, якими сторони обґрунтовують обставини, на які посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Суд встановив, що ОСОБА_1 29.03.2019 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Зарічанської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області.
До заяви позивач додала копію паспорта, ідентифікаційного номера, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
На своє звернення ОСОБА_1 отримала лист від Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 18.04.2019 №Д-4547/0-2184/0/95-19, в якому ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства. Відмова мотивована тим, що земельна ділянка, з приводу якої звертався позивач, передбачена для відведення учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції.
Отримавши зазначену відповідь, позивач вважає, що рішення суперечить вимогам Земельного кодексу України про надання/відмову у наданні дозволу розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, про що просив позивач.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частинами 1-3 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених вказаним Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,00 га.
За змістом частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені зазначеною статтею.
Частиною 7 статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, чітко визначені порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.
Згідно пункту 8 цього ж Положення Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Отже, чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, в оскаржуваному листі відповідача не міститься аргументованої підстави ненадання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою, як і не міститься категоричної форми про відмову. За результатами розгляду клопотання позивачу, всупереч наведеним нормам, направлено лише лист без прийняття будь-якого рішення.
Частиною 10 статті 118 ЗК України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, необхідно зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, суд вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області протиправно та необґрунтовано відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, за межами населених пунктів Зарічанської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області, не надавши жодної обґрунтованої підстави, що передбачені законодавством, для відмови у наданні такого дозволу.
Суд також відхиляє заперечення представника відповідача стосовно того, що позовна вимога позивача зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати ОСОБА_1 і дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, за межами населених пунктів Зарічанської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області належить до виключної компетенції відповідача та є дискреційними повноваженнями відповідача, з огляду на наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Тому ці доводи суд відхиляє.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах "Beyeler v. Italy" №33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" №48939/99, "Moskal v. Poland" №10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №30985/96).
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, оформлену листом від 18.04.2019 за №Д-4547/0-2182/0/95-19 щодо ненадання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2.00 га, для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Зарічанської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Зарічанської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 20 травня 2019 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (вул. Інститутська, 4/1, м.Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 39767479)
Головуючий суддя В.В. Матущак