Справа № 420/439/19
20 травня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Аракелян М.М.
Розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
25 січня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач просив суд визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо відмови видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки: за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів); зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру: за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів); постановити окрему ухвалу стосовно Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме: приписів Земельного кодексу України, Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р, № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками", Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 07 червня 2017 року .
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є учасником бойових дій та має соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач 21.08.2018р. звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів). Однак, листом №Ц-11371/0-06617/0/37-18 від 18.09.2018р. йому повідомлено про відмову у вказаному клопотанні ОСОБА_1 з огляду на те, що земельна ділянка наказом №218 від 12.09.2018р. Головного управління Держгеокадастру в Одеській області включена у перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами і до якого включена земельна ділянка, що зазначена у заяві позивача. Позивач вважає, дії відповідача є незаконними та порушують право позивача на першочергове отримання земельної ділянки, передбачене Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Постановою Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017р., якою затверджено «Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», згідно з якою закріплюється принцип першочерговості забезпечення земельними ділянками учасників антитерористичної операції, незалежно від площі земельних ділянок, право оренди на які було продано. Позивач вважає таку відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області необґрунтованою та протиправною, оскільки земельна ділянка, щодо якої ним було подано клопотання, не є сформованою, її площа та межі не визначені, кадастровий номер не присвоєно та до Державного земельного кадастру її не внесено, а тому у відповідача були наявні всі підстави для надання позивачу відповідного дозволу.
Ухвалою суду від 30.01.2019р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання на 20.02.2019 року.
Від відповідача 19.02.2019р. за вхід. №5959/19 надійшов відзив, у якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, вказавши, що наявність у чинному законодавстві України обмежень щодо передачі у користування земельної ділянки, віднесеної до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах, є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Оскільки на момент розгляд клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та прийняття рішення з цього питання земельна ділянка, щодо якої позивачем подано клопотання, наказом №77 від 18.09.2014р. із змінами від 12.09.2018р. №219 була включена до переліку земельних ділянок, права на які виставляються на земельні торги окремими лотами, в силу приписів ч. 3 ст. 136 Земельного кодексу України це є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. (а.с. 29-38).
Також учасниками справи подано відповідь на позов та заперечення на відповідь, де викладено розгорнуту позицію щодо аргументів сторін.
Ухвалою суду від 14.03.2019р. закрито підготовче провадження у справі №420/439/19. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 04.04.2019р.
11.04.202019р. від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача у порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримує у повнову обсязі.
У зв'язку із перебуванням судді Аракелян М.М. на лікарняному, слухання справи, які призначені на 04.04.2019р. та на 17.04.2019р. не відбулися.
Розгляд справи призначено на 15.05.2019р.
15.05.2019р. до суду від представника відповідача (за вхід. №17312/19) надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Учасники справи у судове засідання, яке призначено на 15.05.2019р. не з'явились.
Відповідно до ч.2 ст.194 КАС України справу розглянуто в позовному провадженні.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі /районах проведення антитерористичної операції (а.с. 17, 45).
Сторонами не оспорюється, що ОСОБА_1 21.08.2018р. звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) Разом із заявою позивачем було подано: копію паспорта громадянина України та копію ідентифікаційного коду; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копію документу, що підтверджує участь військовослужбовця у виконанні завдань щодо здійснення антитерористичний операцій у східних та південно-східних областях України. (а.с.43-45)
Однак, листом №Ц-11371/0-6617/0/37-18 від 18.09.2018р. «Про надання відповіді» Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та зазначило, що за дорученням Віце-прем'єр-міністра України - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлового комунального господарства України від 08.10.2014 року №37732/0/1-14 та наказу Держземагенства України від 15.10.2014 року №328 «Про введення в дію рішень колегії Держземагенства України від 14.10.2014 року», головним управлінням Держземагенства в Одеській області наказом від 18.09.2014 року №77 (із змінами від 12.09.2018 року №219) було затверджено перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами і до зазначеного переліку була включена земельна ділянка, що вказана у заяві позивача. В листі також зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 136 Земельного кодексу України земельні ділянки, які включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів, з огляду на що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. (а.с.46).
Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Частиною 4 ст.122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно частини 3 статті 78 Земельного кодексу України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частинами 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара
Стаття 118 Земельного кодексу України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також вимагається, щоб ця відмова була мотивованою.
Судом встановлено, що у клопотанні позивача від 21.08.2018р. зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто вимоги ч.6 ст.118 Земельного кодексу України щодо таких клопотань позивачем дотримано. Викопіювання зі схеми розташування бажаної земельної ділянки містить посилання на адресу цієї земельної ділянки, на зазначеній схемі виділено її місце розташування.
З огляду на зазначене, позивач при зверненні до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подав всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України.
Частиною 3 ст. 136 Земельного кодексу визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
В той же час, абзацом 2 частини 1 статті 136 Земельного кодексу України передбачено, що у переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, окремими лотами зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.
Частиною четвертою статті 136 Земельного кодексу України визначено, що підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості); б) державну реєстрацію земельної ділянки; в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї; ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків продажу на земельних торгах права оренди на неї; д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки; е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим розміру орендної плати, визначеного Податковим кодексом України; є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за ринкову вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок; ж) визначення виконавця земельних торгів, дати та місця проведення земельних торгів.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов'язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому включенню земельної ділянки до переліку передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.
Згідно з ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч. 4 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Відповідно до п.п. 29, 30 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17 жовтня 2012 року, кадастровим номером земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється. У разі поділу чи об'єднання земельній ділянці присвоюється новий кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів: НКЗ : НКК : НЗД, де НКЗ - номер кадастрової зони, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку; НКК - номер кадастрового кварталу, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку; НЗД - чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу (максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу становить 9999).
Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки відокремлюються один від одного двокрапкою. Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки визначаються на підставі: індексної кадастрової карти (плану); даних, що містяться у Державному земельному кадастрі;відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки, зазначених у документації із землеустрою та відповідному електронному документі.
Тобто, Перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та прав на них, які виставляються на земельні торги визначається організатором земельних торгів і заборона щодо відчуження встановлена саме на ті земельні ділянки, які включені до Переліку.
Між тим, до вказаного Переліку може бути включено земельну ділянку тільки за умови присвоєння їй кадастрового номеру, тобто сформовану земельну ділянку, оскільки об'єктом продажу на аукціоні може бути земельна ділянка, яка є об'єктом цивільних прав.
Аналогічний правовий висновок було зроблено Верховним Судом у постанові від 19 лютого 2019 року по справі № 815/905/17.
Судом встановлено, що після того, як ОСОБА_1 подав клопотання, 07.09.2018 року Дивізійська сільська рада Татарбунарського району Одеської області звернулась до головного управління Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням №182, в якому просила відповідача включити земельну ділянку орієнтовною площею 200 га, яка розташована на території Дивізійської сільської ради та є землею державної власності, до переліку земельних ділянок, які пропонуються для продажу права оренди на земельних торгах терміном на 7 років. (а.с. 41).
До клопотання Дивізійської сільської ради було долучено рішення XXXIV сесії VII скликання Дивізійської сільської ради від 07.09.2018 року №229-VII, відповідно до якого запропоновано включити земельну ділянку орієнтовною площею 200 га, що розташована на території Дивізійської сільської ради та є землею державної власності, до переліку земельних ділянок, які пропонуються для продажу права оренди вказаної земельної ділянки на земельних торгах терміном на 7 років. (а.с. 42).
Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 12.09.2018 року №219 було прийнято рішення «Про доповнення переліку земельних ділянок», яким було доповнено перелік земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами згідно Додатку №1, затвердженого наказом Головного управління Держземагенства в Одеській області «Про затвердження переліку земельних ділянок» №77 від 18.09.2014 року, земельними ділянками, визначеними Додатком №1 цього наказу (а.с. 39).
Так, згідно з Додатком 1 до наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області «Про доповнення переліку земельних ділянок» від 12.09.2018 року №219 земельна ділянка, право оренди на яку виставляється на земельні торги, знаходиться за адресою: Одеська область , Татарбунарський район (Дивізійська сільська рада, за межами населеного пункту) орієнтованою площею 200,00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1 , лот № 1862 .
Отже земельна ділянка площею 200га має неповний кадастровий номер, не є сформованою, отже не може бути об'єктом цивільних прав, зокрема, права оренди.
Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано у відзиві відповідачем, земельна ділянка, право оренди на яку виставляється на земельні торги за лотом №1862 та яка знаходиться за адресою: Одеська область, Татарбунарський район , (Дивізійська сільська рада, за межами населеного пункту) орієнтованою площею 200,00 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва фактично не є сформованою для виставлення права її оренди на земельні торги у порядку, встановленому діючим законодавством України, про що свідчить відсутність чотиризначного номеру земельної ділянки в межах кадастрового кварталу.
При цьому, посилання відповідача на те, що присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці можливо здійснити вже після включення останньої до переліку, судом вважається безпідставним та необґрунтованим, оскільки диспозиція абзацу 2 частини 1 статті 136 Земельного кодексу України передбачає включення до переліку саме лотів, що свідчить про завершення станом на час формування переліку процедури підготовки лотів до торгів.
Крім того, під час з'ясування офіційних обставин справи відповідачем до суду не надано жодних доказів того, що земельна ділянка, на яку претендував ОСОБА_1 згідно клопотання про надання відповідного дозволу, входить до земельної ділянки, віднесеної до лоту №1862 за місцем її розташування, вказаним у графічних матеріалах ОСОБА_1
Згідно ч. 1 ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.
Відповідно до ч. 4 ст. 135 Земельного кодексу України проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами; б) стартова ціна лота; в) строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування земельною ділянкою на земельних торгах; г) особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги.
Відтак, перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами, є однією зі складових рішення організатора проведення земельних торгів.
Докази щодо прийняття рішення про проведення земельних торгів Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області до суду також не надавались.
Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно матеріалів справи, позивач є особою, яка брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та має статус учасника бойових дій.
Відповідно п. 14 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій передбачено першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.
Згідно п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року №898-року «Про питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками», зобов'язано Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, обласні та Київську міську державну адміністрацію забезпечити розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок.
Викладене не враховано відповідачем при наданні відповіді ОСОБА_1 із відмовою у клопотанні від 21.08.2018р., позивачу надано невмотивовану відмову у задоволенні його клопотання, яка не узгоджується із приписами ст.ст.118, 122, 136 Земельного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо відмови видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки: за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) та її задоволення.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру: за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), суд зазначає наступне.
Зі змісту Рекомендації (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.
Суд зазначає, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 (далі - Положення №333).
Пунктом 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року №600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
При цьому, пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому, листи складаються у разі наданні відповіді на звернення громадян.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в цьому повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
Аналогічний правовий висновок містить у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року по справі № 815/905/17.
Суд зазначає, що в межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненнями, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
При цьому, відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову в цьому у формі наказу свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом та у встановлений законом формі (у спосіб, встановлений законом).
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання вказаної відмови протиправною.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Отже, звернута до суду вимога про зобов'язання відповідача прийняти наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою за викладених вище обставин задоволенню не підлягає, адже вмотивоване рішення за його клопотанням у встановлений законодавством спосіб не було прийняте відповідачем.
Натомість, з урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, що ґрунтується на чинному законодавстві України, суд вважає необхідним здійснити такий захист шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) з урахуванням висновків суду.
Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у постанові від 15.08.2018 у справі № 820/2605/17, де зазначено про безпідставне посилання на те, що, зобов'язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача, суд виходить за межі позовних вимог та втручається у дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв'язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було.
Суд звертає увагу, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній має уникати відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано протиправною відмову, яка викладена у листі №Ц-11371/0-6617/0/37-18 від 18.09.2018р., оскільки відмова з аналогічних підстав, що перевірялися у межах розгляду даної судової справи, може вважатися неналежним виконанням судового рішення із негативними наслідками, передбаченими чинним законодавством.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Вищевикладеним спростовуються аргументи відповідача на доведення правомірності його дій, викладені у заявах по суті справи, жодний з яких не свідчить, що відповідачем дотримано вимог законодавства при розгляді клопотання ОСОБА_1
Щодо заяви позивача постановити окрему ухвалу стосовно Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме: приписів Земельного кодексу України, Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року №898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками", Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №413 від 07 червня 2017 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
За своїм змістом зазначена норма визначає непрямий спосіб судового контролю, що має обмежену дію: ініціатива постановлення окремої ухвали може виходити виключно від суду; коло заходів, які має виконати адресат, визначається також судом. При цьому, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Зважаючи на викладене, наразі суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали за результатами розгляду цієї справи.
Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п. 13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 194, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, викладену у листі №Ц-11371/0-6617/0/37-18 від 18.09.2018р., у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21.08.2018р. вх.№11371/0/36-18 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) з урахуванням висновків суду з прийняттям визначеного законодавством рішення.
В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян