15 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/7789/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України
на рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Яреми В.А.
від 11.09.2018
та постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Михальської Ю.Б., Чорногуза М.Г., Агрикової О.В.
від 05.02.2019
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мік"
до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України
про стягнення 683 350,64 грн
1. Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мік" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення 683 350,64 грн, з яких:
- 560 512,94 грн - основна заборгованість,
- 42 673,36 грн - пеня,
- 63 414,03 грн - інфляційні втрати,
- 16 750,31 грн - три проценти річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного з позивачем договору № 7.1-489/2016 від 07.09.2016 не виконав свої зобов'язання з повної оплати отриманої від позивача партії товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яку відповідач відповідно до норм чинного законодавства та умов договору має погасити, а також сплатити інфляційні втрати, три відсотки річних та пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
07.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мік" (постачальник, позивач) та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України (покупець, відповідач) був укладений договір № 7.1-489/2016 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю одяг робочий, інший (надалі - товар або одяг), окремими партіями протягом строку договору згідно із замовленнями, що готуються покупцем та погоджуються з постачальником, і здійснює його доставку (поставка). Покупець приймає та оплачує товар на умовах договору.
Відповідно до пункту 1.2. договору найменування товару, його кількість та ціна зазначаються в додатку № 1 до договору (специфікація товару).
Поставка здійснюється поетапно, окремими партіями протягом строку договору згідно із письмовими заявками покупця (де вказується назва, розміри та кількість одягу). Строк поставки має бути не більшим ніж 60 (шістдесят) календарних днів з дати письмової заявки покупця (пункт 5.1. договору).
Порядок здійснення оплати сторони визначили у розділі 4 договору, згідно з пунктами 4.1., 4.2. якого оплата за договором здійснюється у національній валюті у безготівковій формі шляхом перерахування покупцем відповідної грошової суми на поточний рахунок постачальника на підставі належним чином оформлених рахунків-фактур. Оплата у розмірі 100% ціни товару (або його частини при поставці товару частинами) здійснюється покупцем за фактом одержання товару повноваженим представником покупця не пізніше 20 робочих днів з дати отримання відповідного рахунку-фактури, оформленого належним чином після підписання покупцем накладної на передачу товарно-матеріальних цінностей.
Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами всіх взаємних зобов'язань за договором, включаючи гарантійні зобов'язання постачальника (пункт 10.1. договору).
15.05.2017 постачальник за заявками покупця №№ 3, 4 від 30.12.2016 на підставі видаткової накладної № РН-05/15/30 від 15.05.2017 поставив покупцю товар на суму 572 273,58 грн.
Однак, покупець оплатив отриманий товар лише частково: на суму 11 760,64 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 2786 від 12.07.2017.
У зв'язку з тим, що покупець не виконав у повному обсязі свої договірні зобов'язання з повної оплати прийнятої від постачальника партії товару та у нього перед постачальником виникла заборгованості, постачальник звернувся до Господарського суду Київської області з позовом у цій справі про стягнення з покупця 560 512,94 грн основної заборгованості, а також інфляційних втрат у розмірі 63 414,03 грн, трьох відсотків річних у розмір 16 750,31 грн та пені у розмірі 42 673,36 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Однак, відповідач заперечує факт наявності у нього перед позивачем заборгованості, посилаючись на те, що частина товару з поставленої партії на суму 572 273,58 грн була неякісною, неодноразово поверталась позивачу та остаточно товар належної якості був поставлений відповідачу з порушенням встановленого договором строку для поставки товару. В підтвердження вказаних вище обставин відповідач надав суду копії акта невідповідності спеціального одягу № 1 від 02.03.2017, акта повернення спеціального одягу від 03.03.2017, акта про невідповідність товару та повернення його постачальнику від 04.04.2017, акта про тимчасове зберігання спецодягу постачальника від 04.04.2017. У зв'язку з простроченням позивачем строку поставки товару відповідач, керуючись пунктом 7.2. договору здійснив нарахування позивачу штрафних санкцій за прострочення поставки товару понад тридцять календарних днів та за поставку неякісного товару у загальній сумі 560 512,94 грн та, керуючись пунктом 4.3. договору зменшив суму оплати поставленого йому позивачем товару на суму нарахованих ним позивачу штрафних санкцій. Також відповідач з посиланням за вказані обставини зазначив, що у позивача відсутні підстави для стягнення заборгованості та нарахованих на неї пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
Господарський суд Київської області рішенням від 11.09.2018 позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мік" 53 040,58 грн заборгованості, 7 016,19 грн пені, 6 287,52 грн інфляційних втрат, 1 609,56 грн 3% річних та 1 019,31 грн судового збору. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Місцевий господарський суд виходив з того, що сторони у справі допустили взаємне порушення взятих на себе зобов'язань за договором № 7.1-489/2016 від 07.09.2016, зокрема при поставці спірної партії товару на суму 572 273,58 грн за заявками покупця №№ 3, 4 від 30.12.2016, а саме: позивач поставив товар неналежної якості, який відповідач повернув, та, як наслідок в подальшому здійснив поставку товару якісного товару з порушенням встановлених договором строків поставки, а відповідач, прийнявши товар, не здійснив оплату товару в повному обсязі та у визначений договором строк. Суд дійшов висновку, що за умовами договору покупець при проведенні розрахунку за отриманий товар має право зменшувати суму оплати на суму нарахованих ним та несплачених постачальником штрафних санкцій. Перевіривши проведений відповідачем розрахунок штрафних санкцій, нарахованих відповідачем позивачу, суд визнав його арифметично неправильним, оскільки встановив, що поставка неякісного товару вартістю 207 975,36 грн, на яку відповідач нарахував штраф, не підтверджується належними та допустимими доказами, та відповідач в порушення статей 549, 598, 610, 612 Цивільного кодексу України включив в період нарахування пені за порушення строків поставки товару дні, коли боржник не вважався таким, що прострочив. За висновком суду підтверджена належними та допустимими доказами вартість неякісного товару, що був повернутий позивачу, складає 191 040,30 грн, а пеня за порушення строків поставки товару підлягає нарахуванню за період з 01.03.2017 по 14.05.2017. За підрахунками суду позивач за поставку товару неналежної якості та прострочення поставки товару зобов'язаний сплатити відповідачу штрафні санкції в загальному розмірі 507 472,36 грн та відповідно основний борг відповідача перед позивачем підлягає зменшенню на зазначену суму та складає 53 040,58 грн. Виходячи із зазначеної суми заборгованості, місцевий господарський суд здійснив розрахунок інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару, які підлягають стягненню з відповідача.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 05.02.2019 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.02.2019 змінив рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2018 та виклав резолютивну частину рішення в іншій редакції, відповідно до якої позовні вимоги задовольнив повністю. Стягнув з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мік" грошові кошти у сумі 683 350,64 грн, які складаються із: 560512,94 грн заборгованості, 42 673,36 грн пені, 63 414,03 грн інфляційних нарахувань, 16750,31 грн 3% річних від простроченої суми, а також стягнув 10 250,26 грн судового збору за подання позовної заяви. Стягнув з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мік" 15 375,39 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що умова, закріплена сторонами в пункті 4.3. договору № 7.1-489/2016 від 07.09.2016, не є умовою про зустрічне виконання зобов'язання в розумінні статті 538 Цивільного кодексу України, оскільки умови договору щодо оплати за поставлений товар не передбачають жодних зустрічних зобов'язань сторін у розумінні статті 538 Цивільного кодексу України, а сплата постачальником нарахованих йому покупцем штрафних санкцій, які за своєю правовою природою є відповідальністю за невиконання стороною певних зобов'язань за договором, про яку зазначено сторонами у пункті 4.3. договору як про зустрічне виконання зобов'язання, не є зустрічним виконанням зобов'язання з оплати прийнятого товару. Відповідач, застосувавши при проведенні розрахунку за отриманий товар умови пункту 4.3. договору фактично здійснив зустрічне зарахування вимог, яке регулюється положеннями статей 601-602 Цивільного кодексу України, а саме: здійснив зарахування нарахованих штрафних санкцій у рахунок погашення основної заборгованості. Однак, зараховані відповідачем як зустрічні вимоги за своєю правовою природою є різними, вимоги відповідача до позивача про стягнення штрафних санкцій за поставку неякісного товару та порушення строків поставки не є безспірними, розмір штрафних санкцій на момент вчинення відповідачем зарахування не підтверджений рішенням суду, яке набрало законної сили, та заперечується позивачем, що виключає проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог.
Суд апеляційної інстанції визнав позовну вимогу про стягнення основного боргу обґрунтованою та доведеною, оскільки факт поставки позивачем та отримання відповідачем партії товару на загальну суму 572 273,58 грн відповідачем не заперечується, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у заявленому до стягненні розмірі доведений належним чином, документально підтверджений, а документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, відповідачем суду не надано, позивач має право вимагати від відповідача виконання свого обов'язку з оплати за поставлений товар з урахуванням частково проведеного відповідачем розрахунку. Крім того, суд, врахувавши те, що факт порушення відповідачем основного зобов'язання за договором є доведеним, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені та встановив, що проведені позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені є арифметично правильними, періоди нарахування пені визначені правильно з урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статей 530, 599, 601 та 638 Цивільного кодексу України, статті 230, частини 4 статті 231 Господарського кодексу України. Скаржник зазначає, що суди не встановили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору у справі, надали неправильну оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, зокрема надали неправильну оцінку пункту 4.3. договору, що призвело до неправильності встановлення фактичних обставин та до помилкового висновку про наявність у позивача підстав для нарахування та стягнення з відповідача основної заборгованості за договором, пені, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 залишити без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанцій в повному обсязі дослідив матеріали справи, ухвалив правильне рішення відповідно до норм чинного законодавства, а доводи скаржника в касаційній скарзі є безпідставними, необґрунтованими та не спростовують правильні висновки суду. За твердженням позивача, у касаційній скарзі скаржник не обґрунтовує, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного на думку скаржника рішення, доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.
Касаційний господарський суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як правильно встановили суди попередніх інстанцій укладений між сторонами у справі договір № 7.1-489/2016 від 07.09.2016, на підставі якого між його сторонами виникли спірні правовідносин, за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 663 та частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до передбаченого сторонами в договорі порядку поставки товару (розділ 5 договору), поставка здійснюється поетапно, окремими партіями протягом строку договору згідно із письмовими заявками покупця (де вказується назва, розміри та кількість одягу). Строк поставки має бути не більшим ніж 60 (шістдесят) календарних днів з дати письмової заявки покупця (пункт 5.1. договору).
Порядок здійснення оплати сторони визначили у розділі 4 договору, згідно з пунктами 4.1., 4.2. якого оплата за договором здійснюється в національній валюті у безготівковій формі шляхом перерахування покупцем відповідної грошової суми на поточний рахунок постачальника на підставі належним чином оформлених рахунків-фактур. Оплата у розмірі 100% ціни товару (або його частини при поставці товару частинами) здійснюється покупцем за фактом одержання товару повноваженим представником покупця не пізніше 20 робочих днів з дати отримання відповідного рахунку-фактури, оформленого належним чином після підписання покупцем накладної на передачу товарно-матеріальних цінностей.
На виконання умов пункту 5.1. договору відповідач направив позивачу заявки на поставку товару № 3 та № 4 від 30.12.2016, в яких визначив партії товару для постачання на умовах договору.
Як встановили суди відповідно до умов договору останнім днем виконання позивачем, як постачальником, свого обов'язку з поставки товару за заявками відповідача №№ 3, 4 від 30.12.2016 було 28.02.2017. Однак, поставлений позивачем товар неодноразово повертався відповідачем у зв'язку з неналежною його якістю та остаточно товар належної якості за заявками відповідача № 3 та № 4 від 30.12.2016 був поставлений 15.05.2017 на підставі видаткової накладної № РН-05/15/30 від 15.05.2017 на загальну суму 572 273,58 грн. Зазначена видаткова накладна була підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками сторін, що, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, свідчить про прийняття відповідачем 15.05.2017 товару та, відповідно до вимог закону та пункту 1.2. договору породжує для нього обов'язок оплатити отриманий товару у визначений договором строк - до 13.06.2017 включно. Також, як встановили суди, 15.05.2017 позивач виставив відповідачу для оплати рахунок-фактуру № СФ-05/15/22.
Однак, відповідач оплатив отриманий за видатковою накладною № РН-05/15/30 від 15.05.2017 товар лише частково, сплативши 11 760,64 грн за платіжним дорученням № 2786 від 12.07.2017.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує факт наявності у нього перед позивачем заборгованості за отриманий на підставі видаткової накладної № РН-05/15/30 від 15.05.2017 товар та посилається на те, що позивач не виконав зустрічне зобов'язання зі сплати на користь відповідача штрафних санкцій за прострочення поставки товару понад тридцять календарних днів та за поставку неякісного товару у загальному розмірі 560 512,94 грн, які були нараховані відповідачем відповідно до договору, у зв'язку з чим відповідач оплатив неповну вартість отриманого товару, зменшивши її на суму нарахованих позивачу та не сплачених штрафних санкцій.
Поняття зустрічного виконання зобов'язання та порядок виконання зустрічного зобов'язання визначені у статті 538 Цивільного кодексу України, відповідно до частин 1, 2 якої виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
Отже, зустрічне виконання можливе лише в такому зобов'язанні, кожна зі сторін якого є носієм цивільного обов'язку (і, звичайно, кореспондуючого обов'язку іншої сторони суб'єктивного цивільного права), тобто зустрічне виконання властиве лише двостороннім (взаємним) зобов'язанням і не може мати місце в односторонньому зобов'язальному правовідношенні. За загальним правилом при зустрічному зобов'язанні сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України укладений між сторонами у справі договір № 7.1-489/2016 від 07.09.2016 є підставою виникнення у його сторін певних зобов'язань, зокрема у позивача виникає обов'язок забезпечити поставку покупцю товару окремими партіями протягом строку договору згідно із замовленням, що готується покупцем та погоджуються з постачальником, а у відповідача - прийняти товар, якщо він відповідає умовам договору, та оплатити такий товар на умовах договору.
Як правильно встановив суд апеляційної інстанції, умови договору пов'язують обов'язок позивача здійснити поставку товару виключно із виставленням відповідачем відповідної заявки на поставку, а обов'язок відповідача здійснити оплату - із виставленням йому позивачем рахунку-фактури по факту прийняття товару за видатковою накладною. Отже, прийняття відповідачем від позивача поставленого за умовами договору товару в силу вимог закону та договору породжує у відповідача зустрічний нічим не обмежений обов'язок оплати такого товару. При цьому, сплата постачальником нарахованих йому покупцем штрафних санкцій, про яку зазначено сторонами у пункті 4.3. договору як про зустрічне виконання зобов'язання, не є зустрічним виконанням зобов'язання з оплати прийнятого товару в розумінні статті 538 Цивільного кодексу України, оскільки за своєю правовою природою штрафні санкції є відповідальністю за невиконання стороною певних зобов'язань за договором, а обов'язок з оплати прийнятого товару не може ставитись в залежність від обов'язку іншої сторони нести відповідальність за невиконання своїх зобов'язань. З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що обов'язок зі сплати штрафних санкцій не відповідає правовій природі зустрічного виконання зобов'язання.
Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, відповідач, зменшивши вартість отриманого від позивача товару на суму нарахованих ним позивачу штрафних санкцій на підставі пункту 4.3. договору, фактично здійснив зустрічне зарахування вимог, а саме: нарахованих штрафних санкцій у рахунок погашення основної заборгованості.
Припинення зобов'язання зарахуванням є однією з підстав припинення зобов'язання. Загальні підстави припинення зобов'язань визначені у статті 598 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 Цивільного кодексу України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.
Зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов'язанні.
Суд апеляційної інстанції встановив, що заява про зарахування зустрічних вимог була вчинена відповідачем шляхом направлення 30.05.2017 на адресу позивача листа № 1-25-1936 від 29.05.2017 з повідомленням про зарахування нарахованих позивачу згідно з пунктами 7.2., 7.3. договору штрафних санкцій у розмірі 560 512,94 грн в рахунок сплати коштів за поставлений товар. Обставини направлення зазначеного листа та отримання листа позивачем (02.06.2017) підтверджується наданою відповідачем копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (том 1, а.с. 83), який, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, є належним доказом у справі, що підтверджує зазначені обставини. Жодних доказів у спростування факту отримання від відповідача зазначеного листа позивач суду не надав.
Зарахування, передбачене статтею 601 Цивільного кодексу України, здійснюється за наявності наступних умов: 1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником; 2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду; 3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню. Основною умовою для можливості припинення зобов'язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання та розміру, про що обгрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції.
Однак, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, зараховані відповідачем як зустрічні вимоги хоча і є однорідними (мають грошовий характер), але за своєю правовою природою зобов'язання за цими вимогами є різними, оскільки зобов'язання зі сплати пені та штрафу у зв'язку з порушенням зобов'язань за договором не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення основного зобов'язання. У такому випадку зарахування є можливим лише у разі відсутності між сторонами спору щодо наявності підстав і розміру цих нарахувань, а також у разі наявності судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення штрафних санкцій та/або передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інших нарахувань, оскільки в такому випадку в судовому рішенні будуть чітко встановлені розміри боргових зобов'язань, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 та частини 1 статті 129-1 Конституції України такі судові рішення підлягатимуть обов'язковому виконанню.
Отже, у спірних правовідносинах між сторонами могло мати місце зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності в зобов'язанні позивача зі сплати штрафних санкцій прозорості та безспірності, про що обгрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції.
Однак, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, вимога відповідача до позивача про стягнення штрафних санкцій за поставку неякісного товару та порушення строків поставки не є безспірною, розмір штрафних санкцій на момент вчинення відповідачем зарахування не підтверджений рішенням суду, яке набрало законної сили, та заперечується позивачем, що виключає проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог. Крім того, місцевий господарський суд під час розгляду справи встановив, що нараховані відповідачем штрафні санкції визначені неправильно, що не підтверджує обставини безспірності таких вимог.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що зобов'язання з оплати позивачем нарахованих йому відповідачем штрафних санкцій має спірний характер, що виключає можливість вчинення правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог, а позивач має право вимагати від відповідача виконання свого обов'язку з оплати за поставлений товар з урахуванням частково проведеного відповідачем розрахунку.
Касаційний господарський суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно визнав позовну вимогу про стягнення 560 512,94 грн основного боргу обґрунтованою та доведеною, оскільки факт поставки позивачем та прийняття відповідачем партії товару на загальну суму 572 273,58 грн відповідачем не заперечується, факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості у заявленому до стягненні розмірі (з урахуванням часткової оплати відповідачем прийнятого товару на суму 11 760,64 грн) доведений належним чином, документально підтверджений, а доказів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, відповідачем суду не надано.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.
Врахувавши те, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов'язання з оплати прийнятого від позивача товару, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Перевіривши наданий позивачем розрахунок зазначених сум, суд встановив, що суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат визначені позивачем правильно, розрахунки зазначених сум проведені позивачем методологічно та арифметично правильно. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних у розмірі сум, визначених позивачем та пред'явлених до стягнення.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на нарахування пені за несвоєчасну оплату покупцем поставленого товару сторони узгодили в пункті 7.4. договору (який фактично є за порядковим номером пунктом 7.5. договору), в якому передбачили, що у разі несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня за кожен день затримки включаючи день оплати.
Врахувавши наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у зв'язку з несвоєчасною оплатою прийнятого товару відповідачем, як покупцем, який зобов'язався нести відповідальність за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару у встановлені в договорі строки сплатити пеню, позивач на підставі пункту 7.4. договору № 7.1-489/2016 від 07.09.2016 правильно та обґрунтовано нарахував і заявив до стягнення у цій справі пеню за несвоєчасне виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати прийнятого товару у розмірі 42 673,36 грн, нарахованої з урахуванням часткової оплати:
з 14.06.2017 по 11.07.2017 на суми 572 273,58 грн заборгованості;
з 13.07.2017 по 13.01.2018 на суму 560 512,94 грн заборгованості.
Апеляційний господарський суд, врахувавши те, що факт невиконання відповідачем основного зобов'язання за договором є доведеним, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення пені. При цьому, суд встановив, що проведений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені є арифметично правильними, позивач правильно визначив періоди нарахування пені з урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
У зв'язку з викладеним суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано задовольнив позовну вимогу про стягнення пені в заявленому позивачем до стягнення розмірі.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Тобто, в касаційній скарзі має чітко викладатись зміст такого порушення з законодавчим обґрунтуванням неправильного застосування та порушення норм та із зазначенням конкретних статей та пунктів. Зокрема, касаційна скарга повинна містити дані, які б свідчили, що судом при розгляді спору не застосований закон, який підлягає застосуванню, або застосований закон, який не підлягає застосуванню, або судами неправильно витлумачена норма закону.
Однак, скаржник в касаційній скарзі обмежився лише наведенням норм матеріального права та не навів та не обґрунтував в касаційній скарзі суті неправильного застосування та/або порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при винесені судами оскаржуваних рішення та постанови, про що правильно зазначив позивач у відзиві на касаційну скаргу.
Касаційний господарський суд не бере до уваги доводи заявника касаційної скарги про те, що суди при винесенні рішення та постанови не встановили в повному обсязі всі обставини, які мають значення для справи, оскільки, суди в повному обсязі встановили всі обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, яким суд апеляційної інстанції дав правильну оцінку, а зміст поданої відповідачем касаційної скарги зводиться лише до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд, змінивши рішення місцевого господарського суду, правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги повністю.
З огляду на зазначене Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.
9. Судові витрати
Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,
1. Касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 у справі № 910/7789/18 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Мамалуй
В. Студенець