15 травня 2019 року справа № 580/1255/19
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати незаконним припинення позивачу виплати пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області у п'ятикратному розмірі;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь позивача недоплату до пенсії загальною сумою 28366 грн 10 коп.;
- поновити виплату пенсії позивачу відповідно до рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.06.2018 у справі №823/813/18.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду у справі №823/1813/18 від 08.06.2018 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області відповідно до статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, здійснити з 01.10.2017 перерахунок позивачу пенсії з інвалідності, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 01.10.2017 до моменту здійснення перерахунку. Разом з тим, всупереч вищевказаному судовому рішенню та вимогам чинного законодавства відповідач припинив виплату перерахованої пенсії з 09.10.2018.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
02 травня 2019 року відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що судовим рішенням у справі №823/1813/18 зобов'язано відповідно до статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з 01.10.2017 до моменту здійснення перерахунку. Отже, рішенням суду визначено кінцевий строк виплати пенсії, а саме момент здійснення перерахунку. Оскільки перерахунок пенсії позивачу на підставі згаданого рішення здійснений 09.10.2018 відсутні підстави для подальшої виплати пенсії з урахуванням перерахунку. У зв'язку з чим, просив відмовити у позові.
Розгляд справи по суті відповідно до ч. 3 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі та проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 823/1813/18 від 08.06.2018 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не прийняття рішення про перерахунок пенсії ОСОБА_1 , ліквідатору аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до частини 3 статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відповідно до частини 3 статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” здійснити з 01.04.2018 перерахунок ОСОБА_1 пенсії з інвалідності, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 01.04.2018 до моменту здійснення перерахунку.
На підставі вказаного рішення 09.10.2018 позивачу здійснено перерахунок пенсії за період з 01.04.2018 до 08.10.2018.
При цьому, з 09.10.2018 пенсія позивачу виплачується у розмірі, що був нарахований до перерахунку.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку встановленим обставинам в контексті позовних вимог, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості.
Пунктом 6 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Щокін проти України” від 14 жовтня 2010 року, заяви № 23759/03 та № 37943/06).
Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає (п. 23 частини 1), що сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Частиною 1 статті 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як встановлено судом, судовим рішенням по справі №823/1813/18 встановлено наявність у позивача права на перерахунок його пенсії з інвалідності, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі №823/1813/18 від 08.06.2018 набрало законної сили 16.08.2018, суд дійшов до висновку, що право позивача на перерахунок йому пенсії відповідно до ч.3 ст.59 Закону №796-ХІІ підтверджено вказаним рішенням суду та відповідно до ч.4 ст.78 КАС України не підлягає доказуванню.
При вирішенні даного спору, суд також враховує, що ні мотивувальна, ні резолютивна частина вказаного вище судового рішення не містить обмежень щодо кінцевого строку виплати позивачу перерахованої відповідно до ч.3 ст.59 Закону №796-ХІІ пенсії.
При цьому, твердження відповідача, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду у справі №823/1813/18 визначено кінцевий строк виплати перерахованої пенсії, а саме: момент здійснення перерахунку, - є безпідставним, оскільки цим рішенням зобов'язано відповідача виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 01 жовтня 2017 року до моменту здійснення перерахунку, а не обмежено строк виплати перерахованої пенсії, на яку позивач має право за законом.
Частиною 2 ст.14 КАС України встановлено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
На підставі ч.1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Пунктом 2 ч.2 ст.129 Конституції України визначено обов'язковість рішень суду однією з основних засад судочинства.
Таким чином, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб, фізичних та юридичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.
Отже, з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України”, суд дійшов висновку, що припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії, право на яку встановлено позивачу законом та підтверджено рішенням суду, що набрало законної сили, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням вказаної норми КАС України, суд висновує, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у здійсненні перерахунку пенсії по інвалідності, як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до ст. 59 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 09.10.2018 та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії по інвалідності, як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року починаючи з 09.10.2018.
Разом з тим, суд вважає необґрунтованою позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача недоплати до пенсії на загальну суму 28366 грн 10 коп., оскільки обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
При цьому, суд звертає увагу на те, що права позивача в частині виплати недоотриманої суми пенсії не порушені, оскільки перерахунок пенсії не проведено, а суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2 ,6, 9, 14, 19, 76, 77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, ідентифікаційний код 21366538) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії по інвалідності, як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до ст. 59 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 09.10.2018.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відповідно до ст. 59 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії по інвалідності, як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року починаючи з 09.10.2018.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Кульчицький