15 травня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/753/19
Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1А.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської міської ради про: визнання протиправним та скасування пункту 5 рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2018 № 35/VII-24 у частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Малиновського у місті Чернігові, орієнтовною площею 0,0686 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); зобов'язання Чернігівської міської ради розглянути повторно на найближчому пленарному засіданні заяву ОСОБА_1 від 07.07.2017 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Малиновського у місті Чернігові, орієнтовною площею 0,0686 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, всупереч рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 у справі №2540/2494/18, обмежився посиланням на лист Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 12.02.2018 № 01-18/219, який визнано таким, що не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у розумінні статей 118, 123 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 19.03.2019 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.
Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній не погоджується з позовними вимогами, просить суд відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що спірне рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, згідно з дискреційними повноваженнями Чернігівської міської ради, на підставі частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України, з урахуванням листа Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 12.02.2018 №01-18/219, за змістом якого місце розташування земельної ділянки, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо якої просить надати позивач, не відповідає містобудівній документації м. Чернігова.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано висновки, викладені у рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 у справі №2540/2494/18, що свідчить про його необґрунтованість, оскільки аналогічні підстави відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Малиновського у місті Чернігові, орієнтовною площею 0,0686 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) були визнані судом такими, що не відповідають положенням чинного законодавства України. Також позивач заперечує наявність у Чернігівської міської ради дискреційних повноважень у вирішенні питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та просить позов задовольнити у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
ОСОБА_1 07.07.2017 звернувся до Чернігівської міської ради з письмовим клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у межах норм безоплатної приватизації, для будівництва і обслуговування жилого будинку, орієнтовною площею 0,0686 га, яка знаходиться в м. Чернігові по вулиці Малиновського, навпроти будинку за адресою: вул. Малиновського, 36, м. Чернігів. До клопотання додав копії паспорта і ідентифікаційного номера; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.28-32).
Чернігівська міська рада рішенням від 28.02.2018 №28/VІІ-23 (пункт 9) відмовила позивачу у наданні вищевказаного дозволу, посилаючись на норми частини 7 статті 118 Земельного кодексу України та лист Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 12.02.2018 № 01-18/219, в якому останнє зазначило про відсутність правових підстав для винесення на розгляд сесії Чернігівської міської ради питання щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0686 га по вул. Малиновського (згідно з наданою схемою) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) до зняття встановленої пунктом 3 рішення Чернігівської міської ради від 28.11.2014 «Про надання дозволу на розроблення проекту Детального плану території групи житлових кварталів «Лісковиця» (45 сесія 6 скликання) тимчасової заборони на надання дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (вільних від забудови земель запасу комунальної власності) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) до затвердження проекту Детального плану території групи житлових кварталів «Лісковиця» (а.с.33-35).
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 10.09.2018 у справі №2540/2494/18, яке набрало законної сили 17.10.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково; визнав протиправним та скасував пункт 9 рішення Чернігівської міської ради від 28.02.2018 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в м. Чернігові по вул. Малиновського, орієнтовною площею 0,0686 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); зобов'язав Чернігівську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.07.2017 та вирішити питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в м. Чернігові по вул. Малиновського, орієнтовною площею 0,0686 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні (а.с.43-48).
26.10.2018 Чернігівська міська рада рішенням №35/VІІ-24 (пункт 5) відмовила позивачу у наданні вищевказаного дозволу, посилаючись на норми частини 7 статті 118 Земельного кодексу України та лист Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 12.02.2018 № 01-18/219 (а.с.36).
Вважаючи оскаржуваний пункт рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
За приписами частини 10 вказаної статті акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
У свою чергу правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовані Земельним кодексом України від 25.01.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).
Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Пунктом «в» частини 3 статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара.
Частиною 1 статті 122 ЗКУ передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).
З вищевказаних правових норм ЗК України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.
Виходячи з аналізу вищевказаних законодавчих положень у системному їх зв'язку, суд дійшов висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
При цьому про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прямо зазначено в ухвалі Конституційного Суду України від 29.09.2015 № 44-у/2015 «Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України» (Справа № 2-40/2015).
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 19.01.2016 (справа № 824/167/15-а/21-3690а15).
Водночас позивачем, при зверненні до Чернігівської міської ради із письмовим клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у межах норм безоплатної приватизації, для будівництва і обслуговування жилого будинку, були подані всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.
Проте відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельних ділянок у власність, не навів жодних обґрунтованих підстав відмови у наданні такого дозволу, передбачених нормами ЗК України.
Відповідач, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, у оскаржуваному пункті рішення послався на частину 7 статті 118 Земельного кодексу України з урахуванням листа Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 12.02.2018 №01-18/219.
У свою чергу у вказаному листі Управлінням архітектури та містобудування Чернігівської міської ради зазначено, що згідно з планом зонування Тимчасового порядку використання території м. Чернігова спірна ділянка відповідає зоні Ж-1 «Житлова зона індивідуальної садибної та блокованої забудови». Відповідно до плану дії обмежень за екологічними умовами належить до зони потенційного підтоплення ґрунтовими водами. Також Управлінням архітектури та містобудування Чернігівської міської ради у листі зазначено, що згідно з пунктом 3 рішення Чернігівської міської ради від 28.11.2014 «Про надання дозволу на розроблення проекту Детального плану території групи житлових кварталів «Лісковиця» (45 сесія 6 скликання) до затвердження проекту Детального плану території групи житлових кварталів «Лісковиця» встановлено тимчасову заборону на надання дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (вільних від забудови земель запасу комунальної власності) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Однак суд звертає увагу, що такої підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою статтею 118 ЗК України не передбачено.
Також суд враховує, що рішення Чернігівської міської ради від 28.11.2014 «Про надання дозволу на розроблення проекту Детального плану території групи житлових кварталів «Лісковиця» (45 сесія 6 скликання) є актом індивідуального правового регулювання, не є нормативно-правовим актом та не має вищої юридичної сили ніж ЗК України, яким врегульовано порядок розгляду клопотань про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відтак посилання відповідача на вказане рішення, як таке, що регулює спірні правовідносини та надає відповідачу право відмовляти у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є безпідставним.
Отже відповідач протиправно та необґрунтовано відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав, що не передбачені законодавством.
Щодо посилання відповідача у відзиві на той факт, що місце розташування земельної ділянки, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо якої просить надати позивач, не відповідає містобудівній документації м. Чернігова, суд зазначає наступне.
У відповідності до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Водночас, як вбачається з оскаржуваного пункту рішення, відповідачем не було зазначено у ньому підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Малиновського у місті Чернігові, орієнтовною площею 0,0686 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), невідповідність місця розташування бажаної для позивача земельної ділянки містобудівній документації м. Чернігова.
Разом з тим адміністративний суд, під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не іншим, які зазначені суб'єктом владних повноважень у відзиві для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Отже у даній справі відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не може посилатися на вищевказані обставини, оскільки останні не були покладені в основу пункту 5 рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2018 № 35/VII-24.
За таких обставин та з урахуванням того факту, що ЗК України передбачено механізм безоплатної передачі земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом, та вичерпні підстави для відмови у цьому, а відповідач не мав права відмовляти позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з підстав, не передбачених ЗК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування пункту 5 рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2018 № 35/VII-24 у частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Малиновського у місті Чернігові, орієнтовною площею 0,0686 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Чернігівської міської ради розглянути повторно на найближчому пленарному засіданні заяву ОСОБА_1 від 07.07.2017 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Малиновського у місті Чернігові, орієнтовною площею 0,0686 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суд зазначає наступне.
Так, заперечуючи проти вказаної позовної вимоги, відповідач посилається у відзиві на той факт, що спірне рішення прийнято згідно з дискреційними повноваженнями Чернігівської міської ради.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Отже повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Аналогічна правова позиція висловлена і ОСОБА_2 Судом у постанові від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 (адміністративне провадження №К/9901/43891/18), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена ОСОБА_2 Судом у постанові від 28.02.2018 у справі №826/7631/15.
В контексті обставин спору застосування обраного позивачем способу захисту вимагає з'ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Суд встановив вище, що позивачем, при зверненні до Чернігівської міської ради із письмовим клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у межах норм безоплатної приватизації, для будівництва і обслуговування жилого будинку, були подані всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.
Водночас суд враховує, що Чернігівська міська рада вже відмовляла позивачу рішенням від 28.02.2018 №28/VІІ-23 (пункт 9) у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0686 га по вул. Малиновського (згідно з наданою схемою) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з аналогічних підстав, що зазначені і у оскаржуваному пункті рішення (а.с.33-35).
Вказане рішення Чернігівської міської ради від 28.02.2018 №28/VІІ-23 (пункт 9) визнано протиправним і скасовано рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 у справі №2540/2494/18, яке набрало законної сили 17.10.2018, та зобов'язано Чернігівську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.07.2017 і вирішити питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в м. Чернігові по вул. Малиновського, орієнтовною площею 0,0686 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні (а.с.43-48).
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Разом з тим відповідач, при прийнятті оскаржуваного у даній справі пункту рішення, не врахував наданої Чернігівським окружним адміністративним судом у рішенні від 10.09.2018 (справа №2540/2494/18) правової оцінки листу Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 12.02.2018 №01-18/219 та повторно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, що раніше визнані судом протиправними.
При цьому повторну відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, що раніше визнані судом протиправними, суд розцінює як відсутність інших підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, вичерпний перелік яких передбачено частиною 7 статті 118 ЗК України.
Водночас суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно з якою національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Пунктом 1 частини 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Натомість судом встановлено вище, що оскаржуваний пункт рішення не відповідає вимогам статті 2 КАС України, оскільки останній прийнято всупереч вимогам ЗК України та відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені чинним законодавством України.
У свою чергу спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі 826/4418/14).
В даному випадку суд враховує, що відповідачем двічі відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з одних і тих самих підстав, що не передбачені чинним законодавством України та визнані судом протиправними, а отже Чернігівська міська рада використала надане їй законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення позивача, проте останнє визнано судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому позивачем дотримано усіх визначених законом умов, у зв'язку з чим суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання Чернігівської міської ради розглянути повторно на найближчому пленарному засіданні заяву ОСОБА_1 від 07.07.2017 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Малиновського у місті Чернігові, орієнтовною площею 0,0686 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, тому вказану позовну вимогу слід задовольнити.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
За наведених обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, то за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської міської ради на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір у сумі 1536,00 грн.
Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 5 рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2018 № 35/VII-24 у частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Малиновського у місті Чернігові, орієнтовною площею 0,0686 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Зобов'язати Чернігівську міську раду повторно розглянути на найближчому пленарному засіданні заяву ОСОБА_1 від 07.07.2017 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Малиновського у місті Чернігові, орієнтовною площею 0,0686 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1536 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1, вул. Герасименка, 46, с. Анисів, Чернігівський район, Чернігівська область, 15560, реєстраційний номер облікової картки платника податків- НОМЕР_1.
Відповідач: Чернігівська міська рада, вул. Магістратська, 7, м., Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 34339125.
Суддя В.В. Падій