м. Вінниця
07 травня 2019 р. Справа № 120/581/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Томчука А.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Литвин Д.С.
представника позивача: Білошкурський О.В.
представника відповідача: Козлачкова Ю.В., Слісаренко В.С .
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_2
до: Головного управління ДФС у Вінницькій області
про: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась в суд з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 12.12.2018 податковим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7895-17 на підставі ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідно якої станом на 30.11.2018 за ОСОБА_2 рахується заборгованість у сумі 15819,54 грн.
Позивач посилається на те, що підприємницька діяльність з моменту здійснення державної реєстрації нею фактично не здійснювалась, вона не отримувала доходу від такої діяльності, оскільки сама знаходилась у декретній відпустці та не звітувала до податкового органу, тобто не визначала в самостійному порядку суму свого зобов'язання з ЄСВ. Окремо позивач вказує, що всупереч вимогам податкового законодавства оскаржувана податкова вимога не відповідає вимогам інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску від 20.04.2015 №449, тобто не зазначено посилання на номер та дату акта документальної перевірки та рішення, на підставі яких така вимога про сплату боргу приймалася..
Вважаючи протиправною винесену вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7895-17 від 12.12.2018, позивач звернулась до суду із даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 22.02.2019 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відповідно до положень ст. 262 КАС України. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
На виконання вимог ухвали суду від 22.02.2019 та відповідно до положень ст. 162 КАС України, стороною відповідача подано до суду відзив щодо заявлених позовних вимог, з якого слідує, що відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.
За даними інформаційної системи органів ДФС, станом на 11.03.2019 загальна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску ФОП ОСОБА_2 становить 13362,36 грн., яка виникла внаслідок несплати поточних нарахувань: за 2017 рік - 3533,64 грн. за 2017 рік, 9828,72 грн. за 2018 рік. Вказав, що єдиною умовою звільнення від сплати єдиного внеску є наявність у ФОП статусу пенсіонера за віком або інваліда, або досягнення платником віку, встановленого ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви, позовні вимоги просив задовольнити повністю.
Представники відповідача заперечили щодо задоволення заявленого позову з підстав викладених у відзиві. Вказали, що податковий орган діяв відповідно до чинного законодавства, а оскаржувана вимога винесена на підставі, у спосіб та в межах повноважень наданих законом.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 зареєстрована 31.07.2013 виконавчим комітетом Вінницької міської ради як фізична особа-підприємець, номер державної реєстрації НОМЕР_1 047798, з 01.08.2018 перебуває на обліку як платник єдиного внеску.
З огляду на наявну заборгованість, 12.12.2018 Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7895-17 на суму 15819,54 грн., відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивач скористалась процедурою її адміністративного оскарження. Рішенням ДФС України від 06.02.2019 залишено без розгляду скаргу ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із нарахуванням боргу, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом про скасування вимоги про сплату боргу, вказуючи, що підприємницька діяльність з моменту здійснення державної реєстрації нею фактично не здійснювалась, не отримувала доходу від такої діяльності, оскільки сама знаходилась у декретній відпустці та не звітувала до податкового органу, тобто не визначала в самостійному порядку суму свого зобов'язання з ЄСВ.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктом 4 частини 1 ст. 4 Закону №2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абз. 1 п.2 ст. 7 Закону №2464-VІ).
Відповідно до абзацу 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Статтею 6 Закону №2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок
Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону №2464-VI).
У свою чергу, відповідно до ч. 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року №755-IV (далі - Закон №755-IV) фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Як зазначав представник позивача, що ОСОБА_2 з моменту державної реєстрації фактично не здійснювала свою підприємницьку діяльність, а лише перебувала в статусі фізичної особи-підприємця. На підтвердження вказаного, представником позивача, надано, зокрема, відповідь на адвокатський запит надану Департаментом соціальної політики Управління соціального захисту населення від 19.03.2019, згідно якої повідомлено про призначення та виплату позивачеві допомоги у зв'язку з вагітністю і пологами, допомоги при народженні дитини, відповідь УПСЗН Вінницької РДА від 28.03.2018 на підтвердження факту отримання державної допомоги у зв'язку з вагітністю і пологами.
Крім того, згідно додаткових пояснень від 09.04.2019 та позовної заяви вказано, що під час перебування у декретній відпустці позивач не звітувала до податкового органу, а відтак, при винесенні податкової вимоги у відповідача були відсутні документи, що підтверджують суму отриманого позивачем доходу за період нарахування відповідачем боргу.
Разом з тим, зважаючи на аргументи представника позивача, суд зауважує, що відповідно частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. А відтак, позивач зобов'язана була сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах, за умови визначення законом категорій осіб фізичних осіб-підприємців, які користуються правом на звільнення від сплати єдиного внеску.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків, по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок) відповідачем здійснювались нарахування ОСОБА_2 , як фізичній особі-підприємцю: 8448, 00 грн. - за 2017 рік, 2457,18 грн. - за 1 квартал 2018 року, 2457,18 грн. - за 2 квартал 2018 року, 2457,18 грн. - за 3 квартал 2018 року, 2457,18 грн. за 4 квартал 2018 року. Загальна сума недоїмки становить 15819,54 грн.
Згідно частини 4 статті 5 Закону України №2464-VI обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
Разом з цим, суд зазначає, що обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим як наслідок припинення статусу фізичної особи-підприємця.
Як встановлено судом позивач у період з 01.08.2013 по 30.09.2013 здійснювала діяльність на спрощеній системі оподаткування, а з 01.10.2013 перебуває на загальній системі оподаткування.
Як уже встановлено судом, позивач вказаних дій, які б могли призвести до звільнення її від обов'язку сплачувати єдиний внесок, не вчинила.
Відповідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 25 Закону №2464, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно ч. 4 ст. 8 Закону №2464, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 за №449, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953.
Відповідно до п.п. 1 - 3 Розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. В разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим пункту 3 Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Як встановлено судом та вказано безпосередньо у вимозі про сплату боргу (недоїмки), вона винесена відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
З огляду на викладене, суд відхиляє позицію позивача, викладену в позовній заяві, а саме, що податкова вимога винесена не на підставі акта перевірки та рішення, оскільки вказана вимога винесена не на підставі даних документальної перевірки, а на підставі того, що платник мав на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Згідно з п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Дослідивши письмові та інші докази у їх сукупності та надавши їм відповідну оцінку, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
В силу положень ст. 139 КАС України, судові витрати на користь позивача у даній справі не присуджуються.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління ДФС у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 39402165)
Повний текст рішення суду складено 14.05.2019
Суддя Томчук Андрій Валерійович